«Резонансні судові справи – це завжди дещо більше, ніж пошук злочинців та покарання винних, – зазначила в розмові з «Тижнем» Рашель Кайрі, активістка французької асоціації «Міжнародна федерація прав людини» (FIDH). – Йдеться, власне, про резонанс в усіх значеннях терміну: медійну увагу до ганебної практики, руйнування стереотипів, створення прецедентів…

Ми свідомі того, що в Росії заява про злочин членів групи «Вагнера» має дуже небагато шансів зініціювати справжнє, об’єктивне кримінальне розслідування. Хоча б тому, що зв’язок приватних вояків із офіційною армією очевидний, як і їхнє прикриття на рівні вищих ешелонів влади. Але якщо через відмови на всіх рівнях у Росії справа дійде до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі, проблема злочинів приватних армій вийде на вищий рівень усвідомлення та комунікації. Так, шлях довгий. Але це краще, ніж мовчки погоджуватись на право сильного».

11 березня французька FIDH спільно з сирійським Центром медіа і свободи висловлювання (SCM) та російським «Меморіалом» долучилась до заяви про злочин, скоєний учасниками російської приватної військової компанії (ПВК) «Вагнера». Йдеться про вбивство сирійця Мохаммеда Е., відомого як Хамда Буті, здійснене з особливою жорстокістю. Відео, датоване орієнтовно 2017 роком, зафіксувало тортури та страту чоловіка. Невідомі в уніформі, спілкуючись російською, спочатку б’ють жертву кувалдою, потім відрізають голову ножем, відрубують руки лопатою та спалюють труп. Запис потрапив до російської «Нової газети», яка заповзялася розслідувати епізод і змогла ідентифікувати спочатку одного з учасників розправи – на той час 30-річного Станіслава Дичка, – а згодом інших.

Заяву про злочин за підписом рідного брата Мохаммеда надано до Слідчого комітету Росії. Вона містить дві вимоги: порушити кримінальну справу проти шістьох конкретних осіб, причетних до катувань і вбивства, та перевірити учасників ПВК «Вагнера» на участь в інших, зокрема, й воєнних злочинах. «Це – перша спроба близьких жертви притягнути до відповідальності російських підозрюваних за тяжкі злочини, скоєні в Сирії», – наголошує пресреліз трьох громадських організацій, що супроводжують справу. Правозахисники сподіваються, що з них братимуть приклад потерпілі від злочинів «вагнерівців» і в інших країнах.

Задля власної безпеки брат закатованого сирійця до Росії не приїздив. Він поки що уникає прямих контактів із пресою та делегує представницькі функції асоціаціям, котрі підтримали позов. «Справа має серйозну документальну базу, – розповідають у FIDH. – Ми розраховуємо, що розслідування мережі Bellingcat про діяльність «вагнерівців» в Україні проллє додаткове світло на злочини цієї парамілітарної структури. Крім України та Сирії, «вагнерівці» відзначилися в Білорусі, Лівії, Малі, Центральноафриканській республіці, Судані, Мозамбіку, Венесуелі, на Кубі, в Туреччині… Найманство заборонене міжнародними конвенціями. Рано чи пізно група «Вагнера» має постати перед судом, це – лише питання часу».

Чи можливе аналогічне провадження в Україні? Адже «вагнерівці» активно діяли на Сході, особливо в 2014 році. Про це йдеться в численних міжнародних дослідженнях, зокрема в аналітичному дослідженні «Російські приватні парамілітарні структури всередині країни та за її межами», оприлюдненому Французьким інститутом міжнародних досліджень (IFRI). «Вагнерівці вчиняли кримінальні злочини, отже, треба розуміти, що притягнення до кримінальної відповідальності та покарання великою мірою залежить від держави, на території якої вони їх вчиняли, – пояснила «Тижню» українська правозахисниця Валентина Теличенко. – Сьогодні «вагнерівці» фактично перебувають під контролем РФ, а, отже, держави, де мешкають потерпілі, мали б наввипередки звертатися до Росії про екстрадицію. В Україні є підстави підозрювати «вагнерівців» у вчиненні убивств, і то серйозні. Зараз, коли «вагнерівці» недоступні українській феміді, необхідно бодай розпочати спеціальне досудове розслідування (тобто таке, що стосується підозрюваних, яких переховують від органів слідства та суду) і далі передати кримінальну справу до суду для заочного засудження. Але цей сценарій міг би стати реальністю лише за наявності політичної волі на Банковій і призначення фахівців у слідчих органах та прокуратурі принаймні до роботи у справі цих найманців».

В Україні кримінальні провадження проти «вагнерівців» міг би прискорити фільм від Bellingcat, перша частина якого має стати доступною для перегляду буквально через кілька днів. Автори анонсують ексклюзив про провал спецоперації, яку нібито планувала здійснити СБУ з метою заарештувати «вагнерівців». Преса широко висвітлювала затримку 33 бойовиків російської ПВК в Білорусі буквально за тиждень до тамтешніх президентських виборів. Україна тоді дала запит на екстрадицію 13 осіб, які воювали на боці «ДНР» та «ЛНР» проти української армії, але Лукашенко передав усіх затриманих до РФ. Головний розслідувач Bellingcat Христо Грозєв не раз повідомляв пресі, що спецоперація не вдалася через витік інформації на рівні Офісу Президента України.

Змусити російських найманців постати перед судом надзвичайно складно, бо де-юре компанія не існує. Не стоять на офіційному обліку важке піхотне озброєння та бронетехніка, що їх використовує ПВК у різних куточках світу. Є натомість сайт https://wagnera.ru/, де речі, згідно з російською традицією, названі протилежними, а не своїми іменами. «Там, де ми – там мир», – обіцяє головна сторінка і трохи нижче пропонує послуги з охорони об’єктів, вантажів, осіб: – «Не кого-небудь, а віп-клієнтів, які потребують безпеки». «Це – не обов’язково російська територія, – між іншим зізнається сайт. – Звична служба – на вістрі у смерті, на чужій війні, за чужі цінності».

Французька міжнародна федерація за права людини дещо інакше визначає спеціалізацію цієї приватної парамілітарної структури. «Фахівці з «брудної роботи», бойовики «Вагнера» лютують задля забезпечення російських інтересів в Україні, Лівії, Центральноафриканській Республіці, а також Судані, – нагадує офіційна сторінка FIDH у твіттері. – Наша мета – боротися проти безкарності військових злочинців та вимагати справедливості для жертв, хоч би звідки вони походили». Попри скромний правничий інструментарій та мале поле для маневру, західні правники вважають, що переслідування найманців у правовій площині має сенс. Бодай символічно. Символи також мають свою політичну вартість.

Те, як активно відгукнулася французька преса на заяву про злочин «вагнерівців», свідчить, що на Заході усвідомлення російської загрози та реалій гібридної війни торує свій шлях. Не так швидко, як хотілося б, але тверезі експертні оцінки та ґрунтовні політологічні дослідження, зокрема й щодо діяльності ПВК, регулярно з’являються. «Російські найманці іноді допомагають, а іноді й підміняють регулярну армію, – пише французька L’Express. – Це – також дієве знаряддя впливу за кордоном… Поза сумнівом, Кремль використовує непрозору «групу «Вагнера»» та її найманців для обслуговування власних інтересів». Сайт Mediapart, що оприлюднив детальне розслідування про приватну армію, зазначає: «Йдеться про бойовиків, яких відряджають на найнебезпечніші фронти. Це – фантомні загони, які координують дії з російським військовим командуванням». Попри численні злочини, що їх інкримінують членам ПВК «Вагнера», російські найманці навряд чи постануть перед судом найближчим часом. Проте це не означає, що не варто ініціювати відповідні правові провадження. Сирія створила прецедент, а Україна може та мусить заявити вголос про злочини, скоєні «невловимими» на своїй території. Аби тільки знайшлася політична воля на найвищому рівні та не спинив страх роздратувати Москву. Тим паче, що воєнні злочини часових обмежень для розслідування не передбачають.

Автор: Алла Лазарева

Джерело: «Український тиждень» (https://tyzhden.ua/World/251700), матеріал друкованого
видання № 12 (696)