Photo copyright: Senate Democrats (https://www.flickr.com/photos/sdmc/51028628123/), CC BY 2.0

Американські ліві та повністю підконтрольна їм Демократична партія оголосили війну Америці, відкрито й безжально нападаючи на американське суспільство, його норми й основоположні принципи. Якщо раніше вони були дещо стриманими у своїх зусиллях із перетворення нації, то тепер вони діють різко та відкрито.

Всі їхні безглузді й самовдоволені теорії і тоталітарна тактика виставлені на загальний огляд. Проте їхні довірливі соратники навіть не розуміють ірраціональної абсурдності багатьох їхніх заяв щодо культури та соціуму.

Тепер, коли вони контролюють Конгрес і мають у Білому домі сумнівно обраного й збитого з пантелику лицеміра, їхня шокуюча політика перебуває у центрі загальної уваги. Не дивно, що дедалі більше громадян, здивованих тим, що відбувається, а також багато країн у всьому світі починають задумуватися над тим, яке майбутнє чекає на Сполучені Штати.

Наріжний камінь, основа й головна зброя війни лівих проти Америки – звинувачувати націю у її ймовірному нескінченному і непоправному расизмі. На їхню думку, у цьому винні майже 70% населення. Таким чином ці послідовники автократії звинувачують практично все в американському житті та суспільстві у вигаданому «системному расизмі» і, як наслідок, у «перевазі білих». Проте заявлене ними вирішення цієї уявної національної трагедії – це пропаганда нового расизму.

За шість десятиліть, до 1960-х років, расова сегрегація (тобто расизм) була офіційно санкціонованою реальністю. «Окремі, але рівні» було схваленою Верховним судом (справа Плессі проти Фергюсона) директивою. Таким чином сегрегація, від якої особливо виграли Демократична партія і профспілки, була санкціонована й заохочувалася в тій чи іншій мірі у низці штатів.

У 1960-х роках, завдяки хоробрості й наполегливості афро-американського співтовариства у спілці з величезною кількістю білих громадян, цей останній прояв расизму було викинуто на звалище історії. Після майже десятиліття маршів і демонстрацій укорінений расизм було повністю і остаточно повалено, але не без насильства й войовничої конфронтації, спрямованої як проти чоpних, так і проти білих активістів. До середини 1970-х років усі пережитки офіційного інституційного расизму, що є наслідком законів, звичаїв і постанов, які видаються у рамках принципу рівності, але поділу, перестали існувати. Ніхто, крім тих, хто зневажав Сполучені Штати, не міг чесно стверджувати, що це – pacистська країна.

Цей рух досяг успіху, оскільки переважна більшість білих американців (які тоді складали 80% населення країни) були сповнені рішучості виправити суспільні помилки, чудово знаючи, що pacизм, який завжди існував у серцях людей у всіх країнах і серед усіх pac, і далі зберігатиметься, й тільки час і взаємодія з іншими можуть пом’якшити цей образ мислення.

Радикальні американські ліві вхопилися за існування такого ставлення у невеликої кількості американців у поєднанні з нерівністю в доходах і освіті, аби заявити, що «системний або інституалізований pacизм» існує, хоча це не так. Вони роблять це, аби: а) залякати безглуздо охоплену почуттям провини частину нібито добре освіченої білої Америки; б) розпалювати обурення і підвищувати очікування серед меншин; в) змусити певну pacову ворожнечу охопити країну; і г) експлуатувати навчальні заклади та корпорації за допомогою обов’язкового найму співробітників, виходячи з принципів різноманітності. Все це приносить користь лівим у їхньому прагненні назавжди захопити владу.

Вони хитромудро переконують меншини та легковірних білих у тому, що білі американці – єдина етнічна група в історії людства, яка будь-коли розпалювала pacизм. Вони неявно створюють у цих груп враження, що вони зроблять так, аби біле населення заплатило високу ціну за багатовікове гноблення. Їхнє вирішення проблеми «системного pacизму» тягне за собою: 1) проголошення того, що біле населення буде покарано зворотною дискримінацією і відшкодуванням збитків, і 2) відновлення «розділених, але рівних» під гаслом справедливості.

У кампусах коледжів гуртожитки тепер розділені за расовою ознакою, як і випускні церемонії, оскільки етнічні дослідження (що пропагують анти-білий радикалізм) множаться, а студенти вважають за краще розділятися за pacою. Раніше незаконні pacові квоти, тепер найкращі для меншин під час прийому на роботу, стають нормою. Репарації відкрито обговорюються, і перший крок було зроблено у нещодавньому пакеті допомоги на 1,9 трильйона доларів, в якому тільки чорні фермери отримали фінансування у розмірі 5 мільярдів доларів від платників податків на списання боргів у розмірі до 120% від залишку за кредитом.

Але американські ліві не обмежуються лише використанням «системного pacизму» та «переваги білих» для розпалювання pacизму та pacової ворожнечі. Вони використовують це прикриття для ініціювання необмеженої цензури та скасування свободи слова. Кожен деспот у сучасній історії прагнув ізолювати певну групу людей й назвати її апокаліптичною загрозою своїй нації, і таким чином цензура та заперечення свободи слова для громадян стають обов’язковими для «порятунку» країни. Особливо вправними у цій практиці були войовничі прихильники фашизму та комунізму.

Сучасні американські ліві – це нові фашисти, які заявили, що «перевага білих» – це екзистенціальна загроза нації (хоча тільки менше ніж 3% американців висловлюють рішучу підтримку білому націоналізму). Отже, будь-які статті, сучасні або раніше опубліковані книги, пости в соціальних мережах або виступи осіб європейського походження, які не відповідають затвердженим мові та філософії радикальних лівих, повинні проходити цензуру, а автор зазнаватиме остракізму на благо країни.

Умисне розпалювання pacизму й введення тотальної цензури показують манію величі Демократичної партії – найновішої й найнебезпечнішої загрози для Америки, а їхнє ставлення до жінок оголює ірраціональну абсурдність руху в цілому.

Протягом століть жінки боролися за визнання своїх здібностей і гідності як незалежних і повноправних громадян, які заслуговують на повагу та рівний захист із боку закону. Жінки в Америці досягли цього статусу більше, ніж будь-де інде. Однак ліві радикали та Демократична партія вважали за краще просувати й підтримувати трансґендерів – ще один засіб підриву християнських засад нації й американського суспільства.

Нещодавно контрольована демократами Палата представників прийняла закон «Акт про рівність», який призведе до загибелі практично всіх прав, за які жінки боролися упродовж останнього сторіччя. Ліві радикали вирішили дозволити будь-якому біологічному чоловікові, який просто оголошує себе жінкою, брати участь у жіночому спорті, мати доступ до жіночих роздягалень і ванних кімнат, бути ув’язненим у жіночу в’язницю і мати доступ до будь-яких благ і будь-якої діяльності за участі жінок. По суті, жінки перестали б існувати як окрема й незамінна стать.

Коли до вищепереліченого додається корисливе неправильне поводження Демократичної партії з пандемією Covid і рішучі наміри змінити американське суспільство у своїх інтересах за допомогою необмеженої легальної та нелегальної імміграції, стає зрозуміло, що саме вони є pacистами й женоненависниками у своїх маніпуляціях із громадянами та фашистами у своїй тактиці. Я кажу це як людина, яка особисто відчула на собі тиранію фашизму і жила серед заподіяних ним смертей і руйнувань.

Прийшов час американцям всіх pac припинити себе заспокоювати, припинити бути дурнями й зрозуміти, що в американських лівих і Демократичної партії є тільки одна мета: навічно взяти кермо влади у свої руки й перетворити націю на однопартійну гібридну соціалістичну державу. Їх не хвилює, чи є хтось афроамериканцем, латиноамериканцем, азіатом чи білим, якщо вони можуть маніпулювати цими групами, налаштовуючи одну проти іншої. Вони безжальні у своїй тактиці й сповнені рішучості перемогти.

Це – війна, яку американський народ повинен виграти.

Автор: Steve McCann

Джерело: American Thinker (https://www.americanthinker.com/articles/2021/03/the_democrat_party_has_declared_war_on_america.html)