rss
04/21/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Лавка продажу дітей (Розділ 1)
Title 
 Фото з ФБ-сторінки Анни Софіної

Дякую кожному, хто причетний до виходу цієї книги.

Список довжиною у вічність, і такої ж довжини моя подяка.

Пролог

– З дитинства ми запам’ятовуємо лише найсвітліші або найтемніші події. Я пам’ятаю, як ми їли щура, більше десятка дорослих і дітей ділили між собою одного щура, і я не знаю точно – це було найкраще чи найгірше в моєму тодішньому житті.

Немолодий професор ловив зацікавлені живі погляди своїх студентів і тішився: що може бути приємнішим, аніж потяг до інформації в юних серцях?

– Ще п’ятдесят років тому земля стогнала і вмивалася кривавими сльозами!

На екрані одні кадри змінювали інші: похнюплені, брудні люди йдуть запиленими, розбитими дорогами; поодинокі вибухи здригають землю; вода забруднена уламками, сміттям, тілами, трупиками риб і тварин; зруйновані домівки, дерева; бурхливі потоки змивають усе на своєму шляху; міста розтрощені; села, покинуті ще раніше, ледь видніються із заростей, – в кожній світлині відчувається занепад, руїна і безнадія. На відміну від затишної аудиторії, з очищеним прохолодним повітрям, зручними кріслами та вікнами на півстіни, з яких відкривався панорамний вид міста.

Професор тихо тупцяв на місці, йому завжди важко давалася ця тема. Спогади часто приходили до нього в кошмарах і простягували свої хижі пазурі, лишаючи його спокою теперішнього життя.

Він народився в буремний час. Тоді більшість жінок, якщо вчасно помічали вагітність, за будь-яких умов позбавлялися небажаного стану. Мало хто наважувався народити дитину в час голоду, війни й повної безнадії. На Землі панував хаос. Але його матір не така, як більшість. Вона народила немовля, в лісі, без медичної допомоги і робила все, аби її син якомога довше жив на цьому світі.

– Ми з вами живемо в чудовому місті: Ода створена на уламках колишніх цивілізацій, вона зібрала скалічені душі й подарувала крила! Тепер ми маємо, що їсти, пити, що одягти й де працювати. А починалося все з кількох наметів у долині. Ми ходили в ліс на полювання й випадково натрапили на вціліле, але покинуте місто, яке не відразу прийняло нас. Перші десять років ми виживали, але поступово, знаходячи старі наукові проекти, інноваційні розробки, агрономічні замітки, Ода почала розквітати. Те благополучне життя, яке ми маємо зараз, далося важкою ціною і лише завдяки мудрим рішенням наших керманичів. Зараз нам немає про що хвилюватися, і навіть проблема з дітьми – вирішилася. Відтепер роду людському нічого не загрожує, адже у нас є Магазин. Ой, пробачте. Лавка! Ця незрозуміла любов до назв у стилі ретро... «Ламборджині Бричка» – найпопулярніша нині модель. Упевнений, предки щиро сміються з цього словесного поєднання, аж труни розсипаються від реготу. Але не нам диктувати моду. Ми скромні статистики. Дехто – майбутні. Так, Іве? Що там із домашнім завданням?

Аудиторією пронісся легкий смішок.

– Натомість ваш скромний слуга давно у цій справі. Зручненько вмостився в осередку даних і спостерігаю. – Невисокого зросту чоловік на долю секунди не стримав емоцій: піднесення, жаль, хвилювання… і ще щось, не до кінця зрозуміле.

– Отже, лавка! Лавка продажу дітей. Територія магазину становить вісімсот шістдесят метрів квадратних. Це не так багато, але вибір там – ох, який багатий, вже вибачте за тавтологію. Полиці з немовлятами на будь-який гаманець і смак. Нумо, зізнавайтеся, лобуряки, хто гуляв лавкою? Невже всі такі відповідальні й купуватимете дітей лишень по закінченні академії? І ти, Іве, теж? – Знову стримане хихотіння, всі звикли до підвищеного інтересу з боку професора до Іва. Той і сам зізнавався, що бачить в парубкові свою молоду версію і якщо прискіпується до нього частіше за інших, то лише від щирого бажання допомогти.

– Що ж, хвалю. Значить, інформація буде для вас тим більш корисною. Різні полиці, різні цільові категорії, різні немовлята. Щойно опинитеся всередині лавки, вам одразу на очі потрапить залежалий товар. Гм, так, усі немовлята лежать, скажете ви. Як зрозуміти, хто саме залежалий? Поясню. Це діти доросліші. Зазвичай пропонують новонароджених та немовлят до шести місяців, далі їх повертають на фабрику задля оновлення. І при вході, зовсім «ненав’язливо», – викладач змовницьки підморгнув, – вас чекатимуть малюки, яким близько півроку. До речі, раджу не втрачати можливість і пильно до них придивитися, там трапляються такі набори генів – замилуєшся. А знижки просто неймовірні.

Лектор задумливо розчісував пальцями борідку і згадував свої емоції від першого візиту. Суто задля професійного інтересу. На жаль. Чи на щастя…

– Далі – центральна частина. О, тут є де і оку розгулятися, і гаманцю. Якщо вам цікаво глянути на дитину багатіїв, насолоджуйтеся прогулянкою центром крамниці. Найгарніші, найрозумніші, з високорозвиненою інтуїцією та навичками виживання. В них вклали все, що знадобиться у житті – і трохи більше. Цінник зашкалює від нулів, – показно прошепотів професор. – Ну, а в третьому відділі дітлахи, як то кажуть, – на любителя: руді; занадто високі чи низькі; з ластовинням чи рожевим носом; з кучерявим волоссям чи майже лисі; густа борода, рідкі зуби і ще ледь не сотня дивних або не дуже характеристик. Чого душа бажає... О, ледь не забув. Є ще четвертий відділ – для бідних. Діти з випадковим набором генів. Коштують, як мішок картоплі, але ніколи не знаєш, що за кота ти в тому мішку купив. Був випадок, коли сім’я купила «природника», а він виявився соціопатом, схильним до насильства. У восьмирічному віці по-звірячому вбив батьків і подався у мандри. Добре, що його швидко впіймали й ніхто більше не постраждав. Така от забаганка природи. На цьому на сьогодні все. До наступної лекції. Так, Іве? – аудиторія загула від сміху. – Наостанок запам’ятайте одну річ: свобода мислення – це багатство, свобода слова – смертельний ризик! – Помітивши здивовані погляди студентів, лектор із показною безтурботністю додав: – І не дай Боже, що я когось із вас зустріну в лавці продажу дітей. До сесії – ні-ні! Затямили?

Студенти, весело гиготячи, побігли до виходу з аудиторії. Кожен хотів обговорити сьогоднішню лекцію та помріяти, в якому відділі обирав би власне немовля.

Сивобородий професор-статистик втомлено сів за стіл. Чому з кожним роком лекції, присвячені темі лавки і дітопродажу, так важко йому даються? Найстрашніше, що в глибині серця він знав, чому – і це жахало. Оте знання. Та що він може зробити? Анічогісінько. Виконувати свою роботу і виголошувати завчений текст.

Професор натиснув на кнопку зв’язку, щоб попросити улюбленого чаю. Можна трохи відпочити. За вікном вирує тепла, як ніколи, осінь. Такого насиченого різнобарв’я професор давно не бачив, полум‘яний кленовий листок, делікатно кружляючи, м’яко опускався на землю. Він майже відчув його запашний дотик – пряний солодкий аромат зі злегка помітною прілою гірчинкою.

– Цок! – статистик мимоволі підскочив. Юна секретарка поставила перед ним тацю із чайним сервізом. Оце так замилувався листковими піруетами, аж не почув, як хтось увійшов до кабінету.

«Старієте, пане лектор!»

– Дякую, дякую, любонько. А що з Лі? Зазвичай вона мені допомагала розібратися з усіма чайними премудрощами.

– Вона захворіла, – стримано відповіла незнайомка. – Це проблема? Можу перезаварити чай, якщо вам не смакує.

– О, ні, ні! Все добре! Дякую.

Все добре... Професор дивився у вікно і слідкував за польотом чергового листка. Осінь… Все має впасти, аби розквітнути знову!

***

– Мамо, давай цього візьмемо! Гля’, який гарненький, – хлоп’я торкнулося носом скляної вітрини, переводячи погляд зі сплячого малюка на табличку з фотографією біля кювезу.

– Ко, дочекаймося консультанта. Ми ж не іграшку купуємо – це член родини. Треба знати вік, звички, схильності, прогноз на життя...

– Породу, – гиготнув чоловік.

– Породу? – із цікавістю поглянув на татуся хлопчик.

– Чи можу я вам допомогти? – дівчина в сірій уніформі з’явилася, мов нізвідки.

– Ми шукаємо нового члена сім’ї! – серйозно мовив хлопчина та обвів поглядом безмежний зал крамниці.

Продавчиня привітно посміхнулася:

– Малюк, якого ти обрав, і справді особливий. Бачиш, він смаглявий, але очі блакитні, – точнісінько, як у тебе. Чи це не знак, що ви порозумієтеся між собою з першої секунди? – хлопчина зашарівся від змовницького підморгування консультантки. – Щодо фактів: не галасує ночами, слухняний та дружній. Має веселу вдачу, любить гратися. А ще зверни увагу, який розумний у нього погляд. Вам точно буде про що поговорити...

– Мамо, давай його купимо! – благально запхинькав хлопчина.

– Навіть не знаю... Я так хотіла біляву дівчинку...

Жінка поглянула на смаглявого пуцьвірінка і отетеріла. Вона готова була заприсягтися, що він їй посміхнувся. Посміхнувся! Хіба таке можливо?

Глянула на сина, що не зводив з неї благального погляду, і мовила:

– То як, чоловіче, має колір значення? – Її очі сміялися.

– Як на мене, то аби лиш Ко був задоволений, – татусь підморгнув синові, чиї щасливі очі все сказали без слів.

– Беремо!

Дівчина-консультант кивнула головою і повела покупців до каси, знайомлячи з нюансами догляду.

– Дякуємо за покупку! Щасливого нового життя!

Розділ 1

Мелодійний передзвін привернув увагу продавчині. Швидко сховала новенький ґаджет і з посмішкою зустріла клієнтів. Вона мріяла, як допрацює до старшого консультанта, а далі й директоркою стане – ходитиме в довгому білосніжному платті-кімоно, як справжня королева, й даруватиме людям бажане щастя.

– Чим можу допомогти?

– Ми поки що тільки подивитися, – невпевнено мовив чоловік. Неквапно, з деяким острахом пара роззиралася навкруги.

Немовлята спокійно спали і нагадували малих янголят. Ка і собі взяла б дитинча, але грошей на путнє не вистачало, а брати абищо не хотілося. До того ж, зараз їй вистачало й роботи. Хоча працює й віднедавна, та вже встигла щиро закохатися у «свою» лавку. Повітря пронизане ледь помітним ароматом дитячої присипки, молока і ванілі, як у пекарні, що за рогом. Деякі малюки і самі схожі на ароматну пухку випічку.

За вікном несхвально хитали віттям дерева під натиском вітру. Ка задоволено усміхнулася: біля стіни у повітрі висіла мила голограма, де час від часу з’являлася інформація щодо погоди, часу і температури в лавці. Перші два пункти постійно змінювали показники, температура ж у лавці завжди трималася однієї позначки – 24°С вище нуля. Ідеально! Не те, що протистояти поривам вітру на вулиці. Приглушене світло дозволяло роздивитися покупку і водночас створювало затишну та по-домашньому приємну атмосферу, що теж не могло не радувати. Певно, над інтер’єром та затишком у лавці трудився не один фахівець.

Місце, де сім’ї знаходять щастя і цілісність. Не всі розуміють, як зміниться життя від, здавалося б, простої покупки, але це точно доленосна подія.

От і ця парочка. Типові хіпі з минулого століття. Вона – в довгій картатій спідниці, гольфик під шию і модна плетена накидка.

Волосся розпущене і прикрашене безліччю намистинок та фенечок у тонких різноплетених косах. Вільна.

«Принаймні, так себе позиціонує», – посміхнулася сама до себе Ка. Мабуть, чоловічок захотів продовження роду, і Ві, як назвала її продавчиня, не знає, як тепер бути.

– Я можу запропонувати вам допомогу? Може, хочете екскурсію? Різні категорії, схильності, характер. Бажаєте науковий склад розуму чи, може, більше схиляєтеся до артистично-мистецького?

– А чому вони ВСІ сплять? – раптово перебила продавчиню «Ві». На скроні у неї напружено пульсувала жилка.

– Ем-м… – знітилася Ка, але вже за мить впевнено продовжила: – Діти всі сплять, бо під’єднані до спеціального режиматора. Він визначає, коли прокидатися, їсти, і коли спати. Коли час сну закінчується, лавка зачиняється на перерву. Стільки роботи, справжня морока! Не кожен здатен нормально відреагувати. Та наразі все добре. Малюки заснули нещодавно, у вас є час погуляти і обрати дитину до душі. Це цілком безпечно, – по секундній паузі додала Ка.

Принаймні, так запевняли на інструктажі при прийомі на роботу. Пара гуляла залом, а продавчиня потай спостерігала. Цікаво, що переможе: чоловіче бажання мати дитину, чи жіноче – мати свободу. Роздуми розтягнулися хвилин на сорок п’ять. Ка встигла за той час оформити покупку двом сім’ям. Перші – молодята. Очі сяють від безмежного кохання й радісного передчуття. Вирішили витратити весільний дарунок на гідну покупку. Обрали чорнявого хлопчика зі спокійною лагідною вдачею і схильністю до точних наук і, радісно усміхаючись, вирушили у нове життя.

Друга парочка добряче поморочила голову продавчині, мовляв, «хочемо дитину VIP-класу, але за низькою ціною. Є в розпродажу?»

Ка показала дівчинку зі світлими кучериками, якій обіцяли майбутнє зірки або народної улюблениці – мала безмежну харизму і природну красу.

– Але вона доросла.

– Певною мірою, так. За тиждень їй виповниться шість місяців, та не хвилюйтеся, вона ще маленька і вважатиме вас своїми батьками.

– Але ми, взагалі-то, хотіли хлопчика...

І так довгих п’ятнадцять хвилин. То одне, то інше. Нарешті обрали хлоп’я – «спортсмена». З VIP-ових. Часткова оплата і розтермінування на три місяці. Ка оформила документи, перев’язала бажаний згорток блакитною стрічкою, вклала брязкальце-метелика і вже традиційно побажала щасливого нового життя.

Час підганяти «Ві» з кавалером, скоро годування.

– То як, припав хтось до душі? Не хочу заважати, бо розумію, наскільки це серйозний вибір. – Хоча, правду кажучи, Ка не розуміла. Що тут обирати? Дивишся в гаманець, дивишся на цінник, і тицяєш у наймилішого. Все. Справи на п’ять хвилин

– Проте у нас скоро перерва, тож мушу попросити вас зробити вибір або ж, якщо лишилися сумніви, – з ледь помітним докором продовжила продавчиня, – приходьте за кілька днів – має бути новий завіз.

– Ми візьмемо її, – пані «Ві» показувала на дівчинку у відділі знижених цін – світловолосе кучеряве янголятко. Ка навіть жаль із нею розлучатися. Певно, діє вроджена харизма малої.

– Чудовий вибір. Зараз покажу її карту та всі характеристики...

– Ми беремо її. Без карт і всього іншого. Просто беремо.

Гм, дивні вони. Але продавчиня лише зраділа – швидше впорається й матиме хоч кілька вільних хвилин перед годуванням. Одягнувши рукавички з м’якої екошкіри, вийняла немовля з прозорого боксу і понесла до прилавку. Ка на долю секунди замилувалася дівчинкою. Поклала в переносну корзинку, зав’язала рожевий бант, вклала фірмове брязкальце у вигляді метелика і вручила молодому «татусю».

– Щасливого нового життя!

Ка з полегшенням зітхнула. Поправила довге світле волосся, що так і норовило вилізти із зачіски. Ошатний вигляд понад усе!

Не без задоволення зауважила, що час ще є, закинула льодяник «Комплексний обід №7» до рота і повернулася до свого новенького друга. Ох, що то за техніка?

Кругла кнопка на годиннику, як у радіоприймачах зі старих фільмів, але тут значно більше опцій, аніж прослуховування риплячих мелодій. Ка крутнула коліщатко – і біля кнопки з’явився прозорий аероекран з безліччю іконок. Вихід в Інтернет, відеодзвінок, плейґоу, бібліотека, камера, чат, екскурсовод, онлайн інститути, передбачення, навчальні програми, історичні аудіорозповіді, майстер-стеження.

– Так-так, а це що за «Майстер-стеження»? Невже справді можна за кимось стежити? Ги! Я б підключилася до декого. М-м-м, за сусідом-красунчиком стежила б день і ніч, – захихотіла Ка. – Так-с, спробуємо…

Продавчиня обрала функцію слідкування, і від телефона відділилася ледь помітна рожева голографічна сітка. Піднялася вгору і зникла.

– Гм. І це все? Байда якась, – надулася Ка, та не встигла далі розвинути тему, як пролунав гучний дзвінок – час годувати немовлят. Одне за одним розплющувалися допитливі очі. Дітлахи нетерпляче вовтузилися, очікуючи свій обід.

Продавчиня взялася до справи. Біля кожної люлечки у спеціальному відсіку стояла пляшечка із поживною сумішшю, в кожного своя, і переплутати та нагодувати сусідською – це помилка, за яку відразу звільняють. Ка старанно і не поспішаючи, виконувала знайомий ритуал. Лавка зачинена. Скоро додому. Немовлята, на щастя, не прокидаються всі одразу. Без особливого галасу, чемно та пристойно трапеза наближалася до завершення. Всі нагодовані.

Пощастило, що не треба купати малечу. Це могло б затягнутися на кілька годин, не менше. Ка не знала, хто займається купанням, але зранку всі немовлята сяяли чистотою і, переодягнені, чекали потенційних батьків.

Подумки подякувала янголам-купальницям, і з чистою совістю, що не забула про сигналізацію, зібралася додому. Поспішала, не згадавши про систему стеження. Яка там програмка, якщо сьогодні вона йде на дискотеку з одним цікавим хлопцем з дивним ніком...

Від нетерплячки не могла встояти на місці. Вже! Вже зовсім скоро! Сукня чи комбінезон, який вигідно показує всі принади? А макіяж? Може, заскочити в салон і заплести коси? Ці та ще мільйон думок вирували в голові, й вона зовсім не звертала уваги ні на що. Їй двадцять два – і життя прекрасне!

 

Лавка продажу дітей (Анна Софіна)

Літературний додаток

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-16
Дорогі цінності. Ду-у-уже європейські

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com