Демонстрація проти війни у В’єтнамі у березні 1967 року. Фото з Вікіпедії

Пандемія загадкової хвороби, яка незрозуміло звідки звалилася, несподівано змінила хід історії. Вона підкреслила зміну цивілізаційних поколінь. Бебі-бумери, що визначали цю історію останні півстоліття, залишають подіум. З’явилися книги та статті, які підводять підсумки часу бумерів. Для двох головних дійових осіб світової політики – СРСР і США, вплив мого покоління виявився фатальним.

Федір Тютчев у середині 19 століття записав: «Російська історія до Петра Великого – суцільна панахида, а після Петра Великого – суцільна кримінальна справа!» Історія СРСР мала зворотну динаміку: з моменту його народження, 7 листопада 1917 року, вона була суцільним злочином. 5 березня 1953 року, після смерті Сталіна, його змінила настільки ж стабільна панахида. Бебі-бумери СРСР – покоління панахиди.

Позаду нас був жахливий провал. 4 військових роки країна позбавлялась від своєї молоді. Головне завдання держави – захищати своїх громадян – сталінський СРСР жахливо провалив. До того не було в історії випадку, щоб сторона, яка виграла війну, мала у багато разів більші (навіть не відомо точно – у скільки разів) втрати, ніж строна, що програла.

Наше народження припало на час зміни духу країни. Покоління передвоєнної молоді були ідеологічно радянськими. Вони колективізували села, індустріалізували міста, зачищали ворогів. Пам’ятаєте душевні муки Остапа Бендера, коли він став багатієм? «І це – шлях мільйонера! – думав він із прикрістю. – Де повага? Де шана? Де слава? Де влада?» Поспілкувавшись із радянським студентством, Остап засумував: «Чому так радіє ця товстоморда юність? – подумав він із раптовим роздратуванням. – Чесне слово, я починаю заздрити».

У поезії почуття цієї молоді відобразив Павло Коган:

Є в наших днях така точність,

Що хлопчаки інших віків,

Напевно, плакатимуть поночі

За часом більшовиків.

Їх, радянських патріотів, масово вбивали під час війни. В історії залишився подвиг Олександра Матросова. Решта погано перенесли цинізм бебі-бумерів. Зоя Космодем’янська, як стало відомо, палила будинки своїх співгромадян. Таран Миколи Гастелло здійснив інший пілот. Розтанув у повітрі подвиг 28 панфіловців. Я в дитинстві дивувався – хто доніс до нас чудові слова, вимовлені перед боєм комісаром Клочковим: «Велика Росія, а відступати нема куди – за нами Москва», якщо вони всі загинули. Фата моргана, а не герої.

Бумери виявилися першим приземленим радянським поколінням. Наша юність збіглася з «відлигою», дорослішання – із «застоєм». Ми жили, а країна вмирала. За часом більшовиків вже ніхто не плакав.

Були серед нас талановиті люди, але вони були непотрібні. Дисидентський рух намагався оживити країну, але вторгнення у Чехословаччину 21 серпня 1968 року поставило хрест на мрії про «людське обличчя» для СРСР.

Зовнішньою причиною смерті радянської ідеї – світової революції – стали військові поразки СРСР. А зсередини радянську ідею трощили бебі-бумери, які послідовно проривалися за «залізну завісу», що захищала її від моральної корупції ззовні.

Першим етапом цього процесу був рух «стиляг» 50-х із його культом рок-н-ролу та джазу, з мрією про закордонний ширвжиток. Наступним – народження дисидентства та самвидаву 60-х. І вирішальним – відмова від принципу бебі-бумерів євреїв жити в СРСР, що почалася з «літакової справи» 1970-го року.

Ця відмова ознаменувалася провалом надій радянських вождів на створення привабливого образу їхньої країни. Коли у серпневі дні 1991 року, в річницю вторгнення у Чехословаччину, останні правителі СРСР спробували насильно врятувати цей образ, вивівши на вулиці Москви бронетранспортери з військами, натовпи москвичів протестували проти їхнього путчу. З’ясувалося, що радянську владу ненавидять вже всі.

Засновник видавничого дому «Комерсант» Володимир Яковлєв, син одного з «виконробів перебудови» Єгора Яковлєва, який віднедавна живе в Ізраїлі, описав попелище, залишене нами: «Люди, які їдуть зараз з Росії, – не емігранти, а біженці, адже їдуть вони через те, що ні жити, ні працювати, ні виховувати дітей в Росії зараз не можна».

Американські бебі-бумери теж рішуче руйнували свою країну, тільки відправна й кінцева точки у них інші. Ідеологія творців США – американізм, що передбачав осмислення політичного досвіду античності, інтелектуальних проривів епохи Просвітництва, духовних досягнень протестантства, що дозволило їм створити найбільш процвітаючу й вільну країну в історії. У роки перед нашим народженням Америка врятувала Західну Європу від нацизму, захистила її від навислої над нею загрози комунізму, а за допомогою плану Маршалла повернула їй добробут.

Бебі-бумерів підштовхнула до бунту проти американських цінностей вкрай невдала В’єтнамська війна, яка тривала з 1955 до 1975 року і завершилася поразкою США. Підставою для залучення США в чужу громадянську війну стало прийняття політичним істеблішментом теорії «Ефекту доміно», відповідно до якої, захопивши В’єтнам, комуністи поширяться на країни Південно-Східної Азії, а там і на весь континент. Час показав хибність цієї теорії. Програвши, Америка не стала на заваді цьому «ефекту», але він згаснув сам, оскільки комуністична ідея втратила привабливість. Після реформ Ден Сяопіна у Китаї Азія повернулася до капіталізму.

Американська молодь, яка витратила роки життя на ту програну війну й зазнала у ній важких втрат – 58 тис. убитими та 303 тис. пораненими, втратила віру в моральну перевагу своєї країни. США стали сприйматися багатьма як опора колоніалізму та імперіалізму.

Антивоєнний рух в Америці 60-70-х років збігся із явищем хіпі й стимулював його поширення. Центральною для хіпі була ідея свободи – від традиційної моралі, від багатьох умовностей і заборон.

Вони зробили вільними ceкc, використання наркотиків. Важливим знаком звільнення покоління від патріотизму стала публікація Даніелем Еллсбергом у 1971 році в «Нью-Йорк Таймс» секретних «Документів Пентагона». Бумери створювали і терористичні антиамериканські організації, такі як Weather Underground, яку очолювали Білл Айерс і Бернардин Дорн, які пізніше стали менторами й друзями Обами. З 1966 року вирувала в країні терористична організація чорношкірих – «Чорні пантери». Протестним рухом проти американізму, який приписує статям певні ролі, був фемінізм, а після «Стоунвільського бунту» в червні 1969 року також і рух гoмoceкcyaліcтів.

Покоління хіпі, подорослішавши, взялося за освіту молоді. Оскільки реальні науки хіпі не вивчали, вони розвивали під вивіскою «Liberal Art» альтернативні: «дослідження» жінок, гомоceкcуалістів, чорношкірих, статевих питань та інші. Загальною методологією, яка визначає напрям «Liberal Art», став у США неомарксизм. В останні три десятиліття колишні хіпі досягли домінування в освіті. Багато хто з них отримав професорське звання, як згаданий терорист Білл Айерс або чорношкіра комуністка-терористка Анджела Девіс. Звичайно, країна не могла б існувати без фахівців із реальних наук. Ці ніші заповнювали емігранти з Індії та Китаю, їхні діти, які вивчились у США.

За восьмиліття президентства Обами, з 2008 до 2016 року, вихованці створеної хіпі системи освіти стали визначати духовне буття країни. І незабаром з’ясувалася дивовижна обставина. За час наступу бебі-бумерів на американізм їхні ідеї самі собою змінилися до невпізнання, перетворилися на свою протилежність й отримали назву «прогресивізм». Прагнення хіпі до свободи довело суспільство до її втрати.

Ceкcyaльну революцію знівелював рух феміністок #MeToo, який криміналізував будь-які прояви чоловічої ceкcyaльнocті. Нескромний погляд за наполяганням «потерпілої» вже трактується як спроба зґвалтування. Реально ceкcуальні стосунки роблять юнака заручником дівчини. Адміністрації коледжів завалені скаргами, які руйнують кар’єри юнаків. Доказів зловмисності дій чоловіків – не потрібні, а давність того, що трапилося, провини не полегшує. Прийнята глобальна доктрина: «Вірте жінці».

Але феміністки, своєю чергою, виявилися безсилими перед таким досягненням «дослідників статі», «як наука про трансґендерів». Тепер будь-який «бугай», якщо він раптом відчув себе жінкою, може користуватися жіночими туалетом, роздягальнями та душовими. Спортсменки виявилися беззахисними перед експансією біологічних чоловіків із проблемною статевою ідентифікацією. Будь-яка спроба жінки захищати інтереси своєї статі трактується як «ненависть», і від жінки, згідно з новомовою переможців-прогресивістів, – «відмовляються» (модний термін, що означає соціальну смерть людини), навіть якщо вона – видатна тенісистка Навратілова або найпопулярніша письменниця сучасності, творець Гаррі Поттера Джоан Роулінг.

Рух проти расової дискримінації, що асоціюється з ім’ям його видатного лідера Мартіна Лютера Кінга, замість здійснення його мрії, що «сини колишніх paбів і paбoвлaсників разом сидітимуть за одним братнім столом», деградував у прогресивний нацизм із його неприязню до білої pacи, яка несправедливо володіє «перевагою білих».

В основних органах друкованих та електронних медіа, на ТБ вкоренилася сувора цензура. Незгодні з прогресивною неомарксиcтською ортодоксією зазнають «відмови» у всіх сферах американського життя: корпоративній, освітній, індустрії розваг, навіть у спорті. Інакше, ніж провалом, спадщину американських бебі-бумерів не назвеш.

«Покоління Z», яке приходить нині у суспільне життя Америки, – віком до 30, охоче приймає нову ідеологію країни. Кіпп Джонс, аналізуючи соціологічні опитування 2019 року, повідомляє, що покоління Z (їх стали називати Zумерсами) здебільшого «підтримує соціалізм, погроми, пограбування й обмеження свободи слова». Серед опитаних 800 студентів коледжів 64% погодилися з тим, що заворушення та пограбування, які вирували влітку 2020 року, виправдані. Опитування AXIOS показало, що 61% Zумерсів позитивно ставляться до соціалізму. А Gallup встановив, що 33% опитаних, віком до 35 років, підтримують «ліквідацію поліцейських департаментів».

І все ж, назвати моє покоління поколінням невдах не можна. Нашу репутацію рятує країна-бебі-бумер, яка народилася, як і ми, незабаром після закінчення Другої світової і, почасти, як її результат, – Ізраїль. Країна – не людина, і людський вік для неї – юність.

Бебі-бумери Ізраїлю – її герої. Вони виграли дві неймовірні війни – Шестиденну та Судного дня. У другій з них встигли взяти участь перші бебі-бумери, які вирвалися з СРСР. Військова міць, економічне диво, релігійне відродження, політичні прориви останнього 20-річчя – все це досягнення покоління ізраїльських бебі-бумерів.

На нашому віку світ почав відкриватися, і в євреїв, бебі-бумерів СРСР, був вибір – чому присвятити життя. Вибір одних – культура й благополуччя країни народження. Можна захоплюватися життєвим подвигом Олександра Подрабінека або Бориса Нємцова, але сьогодні поле їхньої битви – попелище.

Можна було приєднатися до народу-переможця СРСР у холодній війні, до американців. Сьогодні і цей економічний і духовний колос 20-го століття, що візуально символізується президентом із гербарію Байденом, який засинає на власних інтерв’ю, і божевільною старою Пелосі, головою Палати представників США, згасає.

Виправдання моєму поколінню – бебі-бумери Ізраїлю, які дають надію нашій старіючій цивілізації завдяки динамізму, духовності, готовності захищати свою життєвість, і передають ці якості наступним поколінням.

Автор: Борис Гулько

Джерело: «Континент»
(https://kontinentusa.com/podvodya-itogi/)

 

Від редакції «Часу і Подій»:

Тенденції, описані Гульком, справедливі, однак нам хотілося би додати ще один штрих до картини, через який, власне, ця стаття, на нашу думку, є цінною для українців: є в світі ще одна країна, де покоління бебі-бумерів відрізняється від своїх ровесників у решті світу. Більше того, в цій країні і покоління Zумерсів інакше, ніж у більшості країн світу. Обидва ці покоління українців стали на захист своєї країни. Вони – герої цієї країни. І хоч як би не намагався «президент із гербарію» ігнорувати цю країну – їх це не зламає. І те, що економічне відродження України ще попереду – лише деталь. Країна – не людина, і 30 років для неї – фактично ще дитинство. Дитинство країни-героя, у якої все ще попереду…