Українська влада поволі рухається до незалежності – можливо, навіть цілком реальної незалежності. Не тільки від Сходу, а й від Заходу. Втім, наразі помітно тільки перші кроки…

Почнімо здалеку.

14 березня Україна святкувала День добровольця. Цього року свято було особливим – президент України Володимир Зеленський нагородив посмертно загиблих у війні проти Росії добровольців орденом «За мужність».

«Вісім років знадобилось для того, щоб загиблі бійці ДУК ПС, УДА, батальйонів «Айдар», «ОУН», «Донбас» були відзначені державними нагородами. Сім років – для того, щоб визнати добровольців учасниками бойових дій. Хочемо нагадати, що з квітня 2015 року почалися утиски добровольців на фронті. А згадування добровольчих підрозділі стали «табуйованими». Згадування, що ми знищуємо ворогів, отримуємо поранення та гинемо. Сьогодні для кожного з нас це дійсно історична подія. Дякуємо всім, хто допомагав досягти цього! Дякуємо, що, нарешті, вистачило «політичної волі» для визнання тих, хто віддав свої життя за Україну та кожного з нас», – зазначили на своїй Фейсбук-сторінці добровольці першої окремої штурмової роти ДУК «Правий Сектор».

Це той самий «Правий Сектор», котрий на Майдані зігнав з трактора відомо кого.

Той самий «Правий Сектор», котрий з Майдану пішов відразу у самісіньке пекло.

Той самий «Правий Сектор», на бійців котрого у квітні 2015 року зігнаний з трактора відомий політик намагався кинути інших бійців – щоб заблокувати бази ДУК ПС «заради виконання Мінських домовленостей».

Той самий «Правий Сектор», від якого змушений був відмовитися Дмитро Ярош – він забрав з ДУК ПС своїх бійців, і з тих пір припинив гостро висловлюватися проти політика, котрого зігнали з трактора – обіцяв тільки чистити зброю.

Тим не менш, жменька бійців таки лишилася – вони воюють і досі.

Рік тому добровольців почали визнавати учасниками бойових дій. Країна майже не помітила цього – надто вже великою була недовіра до нового президента.

Фото з ФБ-сторінки «1-ша окрема штурмова рота ДУК ПС»

Тим не менш, уважним спостерігачам було відразу помітно, що найголовніша різниця між Зеленським і Порошенком полягає у тому, що першому не притаманна ненависть до добровольців – і страх перед ними. Можливо, це просто тому, що «правосекторівці» не зганяли Зеленського з трактора…

Тим не менш, рік тому добровольці нарешті почали отримувати УБД, а цього року їх знайшли державні нагороди, більшість з них – посмертно.

На фоні цієї важливої події боротьба з проросійськими олігархами виглядає приємним бонусом. Хоча звісно – це не менш важливий фронт, щкода, що до нього дійшла черга тільки зараз – фактично, було згаяно майже 7 років.

Перші санкції проти Віктора Медведчука та Тараса Козака суспільство сприймало з подивом і недовірою, однак тенденція виявилася напрочуд стійкою.

Вже років чотири минуло з того часу, коли громадяни втратили будь-яке бажання стежити за діями РНБО – але якщо ця інституція не зверне з наміченого шляху, засідання РНБО за популярністю перевершать успіх перших мексиканських серіалів.

Останнє досягнення РНБО – рішення про повернення у державну власність підприємства «Мотор Січ», єдиного в Україні підприємство з виробництва цивільних та військових авіаційних двигунів.

Ще у квітні 2019 року ми писали, що «Мотор Січ» – це «Криворіжсталь» для нової української влади: https://www.chasipodii.net/article/23394/.

Десь там, в ідеальній Україні, «Мотор Січ» мали би повернути у державну власність ще у 2015 році – коли «Мотор Січ» постачала деталі для двигунів російській армії, а її дочірні компанії активно працювали у окупованих Криму та Донеччині.

Або хоча б у 2016 році, коли офіційний власник частини акцій і неофіційний просто власник компанії Богуслаєв літав в Росію на Валаам до Путіна. Того ж року підприємство відремонтувало авіадвигуни літаків Ан-124, якими потім транспортували російські військові вантажі до Сирії.

У тому ж таки 2016 році акції «Мотор Січі» почали продавати іноземним особам, а точніше – китайцям, у яких, як відомо, у всіх є один-єдиний остаточний бенефіціар – Комуністична партія Китаю. На частину акцій, щоправда, у 2017 році було накладено арешт. Але потім той арешт десь випарувався…

У серпні 2020 року підприємство знову спробували продати китайцям, і син Богуслаєва, за дивним збігом, в той же час купив собі острів в Італії (ми про це писали ось тут: https://www.chasipodii.net/article/25094/). Покупцем «Мотор Січі» мали вважатися два підприємства – китайська компанія Beijing Skyrizon та група DCH Олександра Ярославського.

Але на акції знову наклали арешт, а до України приїхав радник президента США Джон Болтон – щоб переконати українську владу в небезпеці співпраці з китайцями.

Болтон ще тоді окремо наголосив на ймовірній корупційній складовій питання: «Китайці не бояться використовувати корупцію, або скажу прямо – хабарі, щоби отримати рішення, якого вони прагнуть».

Схоже, не спрацювала корупція.

США ще рік тому були зацікавлені у тому, щоб завадити продажу «Мотор Січі» – бо, попри вміння користуватися корупційними інструментами, китайці й досі не спромоглися на розробку передових військових технологій. І це добре, бо «маленькі переможні війни», котрі Китай час від часу проводить, не дозволяють сумніватися у тому, як ефективно були би використані ці технології, якби вони потрапили у руки Комуністичної партії.

Якщо Зеленському справді вдасться повернути «Мотор Січ» у державну власність, і вона не потрапить до китайців – то це був би подарунок не тільки для сусідів КНР, а й для цілого світу. Бо апетити за Великою китайською стіною приховуються не менші, ніж за стінами Кремля.

Тішить те, що в Японії вже зрозуміли важливість такого кроку української влади – принаймні, в цьому запевняє посол України в Японії Сергій Корсунський.

Але чи зрозуміли це у США?

І чи не буде нам те саме, що і зі славнозвісним «Будапештським меморандумом»?

Після відмови від ядерної зброї Україна стала беззахисною.

А після націоналізації «Мотор Січі» опиниться із серйозною діркою в бюджеті.

Бо «китайські інвестори», разом із Ярославським, ще у грудні 2020 року подали в міжнародний арбітраж з вимогою стягнути з України 3,5 млрд доларів.

А 28 січня 2021 року Зеленський своїм указом увів у дію рішення РНБО, яке передбачає застосування спеціальних економічних санкцій проти китайських інвесторів «Мотор Січі». Китайський інвестор тоді заявив, що санкції виключають будь-яку можливість мирного вирішення справи, і запідозрив Україну у підіграванні США: «У нас є підстави вважати, що такі дії збігаються з метою дій Бюро промисловості та безпеки (BIS) Міністерства торгівлі США, від 14 січня 2021 року, про включення компанії» SKYRIZON у список військових кінцевих користувачів (MEU)».

Але чи помітять це підігравання у США?

Пауза в контактах на найвищому рівні дуже затягнулася – особливо на фоні того, що Путіну Джо Байден зателефонував одному з перших – після основних союзників США. І розмова та була для Путіна доволі результативною.

Аналітики різного штибу, зокрема, і в провідних виданнях США, намагаються вичислити причини такої паузи. Так, для прикладу, The Washington Post пише, що, мовляв, «нова адміністрація США намагається спонукати Зеленського боротися з повальною корупцією в його власній країні».

Але останнім часом Зеленський воює з корупцією загалом і проросійським олігархами зокрема так завзято, що жоден попередній президент України навіть думати про такі кроки не наважувався.

Інше питання – чи почав би він вдаватися до таких активних кроків, якби не та пауза?

Якщо це й справді так, то тоді, звісно, добре би було, щоб та пауза ще трохи затягнулася. Бо ще кілька націоналізацій великих компаній, свого часу прихватизованих проросійськими олігархами, – і Україна зможе не тільки повіддавати кредити, а й одноосібно профінансувати МВФ.

Звісно, тоді на Зеленського піде хвиля чорного піару – ще більша, ніж пішла на Юлію Тимошенко. Однак тут вже нічого не поробиш – подвиги Геракла ніколи не були легкими, спитайте в тієї ж Тимошенко.

Але нагорода – потужна економіка, «ситий» бюджет, технологічний прорив, і в перспективі – справді незалежна держава, для якої і Європа, і США будуть партнерами, а не няньками-годувальницями для чиновників і місцем зберігання краденого для олігархів.

Заради такого, звісно, і пауз у зв’язку не шкода.