20 років тому українські студенти озброїлися гаслами Тараса Григоровича, прийшли до його пам’ятника у Києві, – і наважилися сказати світові, що Україні вже досить Леоніда Даниловича. Друга з серії сучасних українських революцій відзначає маленький ювілей – на фоні Даниловича, досі міцно вписаного не тільки в українську, а й у світову політику.

Почнімо традиційно здалеку.

Нещодавно Посольство США в Україні неабияк здивувало всіх уважних українців. Не те, щоб новина була неочікуваною, – але такої відвертості все ж, навряд чи хто з уважних українців сподівався.

Ось вона, ця новина:

«Сьогодні Держсекретар Блінкен оголосив про внесення до санкційного списку Ігоря Коломойського та членів його найближчої родини, відповідно до розділу 7031(c), через причетність до значних випадків корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА з 2014 по 2015 рік.

Хоча ця міра стосується діянь під час його перебування на посаді, нинішні безнастанні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси та інститути України становлять серйозну загрозу її майбутньому.

Застосування цієї міри підтверджує прагнення США підтримувати ключові для євроатлантичного шляху України реформи у політичній та економічній сферах, а також у галузі правосуддя. США продовжують підтримувати всіх українців, чия робота рухає реформи вперед».

Що ж, згадаймо часи перебування Коломойського на посаді голови Дніпропетровської ОДА – схоже, що і в Україні, і поза нею вже багато хто призабув, як це було.

2014 рік.

Росія окупувала Крим. Українська влада, котра ледве оговталася після подій Майдану і втечі Януковича, шокована. Світ шокований не менше – але світові простіше, він далеко, його то майже не стосується. Світ мовчить, за тиждень починає несміливо висловлювати глибоке занепокоєння. Десь там у США намагаються вмовити Путіна зупинитися на самому Криму. Кажуть, Путін погодився, йому повірили.

В Україні в це не повірили, було зрозуміло, що від Криму в Путіна тільки розгорівся апетит. Армія небоєздатна, від грошей після Януковича лишилися тільки спогади, держапарат некерований, всі шоковані і перелякані.

І тут в української влади, точніше, в Юлії Тимошенко, котра, фактично, тоді тільки вийшла з тюрми і була «радником влади на громадських началах», з’являється несподіване рішення: призначити ключових олігархів керувати найпроблемнішими областями. У них є гроші, є реальна влада, важелі впливу, та й, що приховувати, зібрати бойові загони їм набагато легше – назвемо це так. І захищати їм є що – принаймні, теоретично.

План спрацював тільки частково. Рінат Ахметов від пропозиції стати головою Донецької ОДА відмовився – і фактично його люди підтримували, скажімо так, «іншу сторону конфлікту». Завдяки цьому він досі зберіг певний вплив у Донецьку – разом із можливістю возити звідти вугілля. Замість нього посаду голови ОДА запропонували Таруті – але протистояти Ахметову, не кажучи вже про Росію, звісно, Тарута не міг.

Натомість Ігор Коломойський не лише прийняв пропозицію, а й активно взявся за діло. На посаду голови Одеської ОДА поставив свого соратника Палицю. Допоміг вирішити питання Харкова – мером якого був Кернес, котрий активно махав на мітингах російським прапором. Після вкрай недемократичної розмови з Коломойським Кернес миттєво змінює життєву позицію – і аж до самої смерті стає якщо не патріотом, то щирим українським державником.

З огляду на скрутну ситуацію в державі, «Приватбанк» знижує ставки за кредитами, і оголошує акцію – 10 тисяч доларів за «зеленого чоловічка», а за кожну визволену адміністративну будівлю – 200 тис. доларів США. Акція, вкрай корупційна за своєю суттю. Так збирали перший обмінний фонд для викупу полонених…

На додаток до цих проявів тоталітаризму і корупції, Коломойський недемократично і привселюдно називає Путіна шизофреніком – чим, звісно, порушує всі закони міжнародного права…

Автор зображення — художник Вадим Печуркін

Головою ОДА цей недемократичний корупціонер пробув до 24 березня 2015 року.

Що робили в той час інші олігархи?

Зразково-демократично поводився Віктор Пінчук. Тихо-тихо поводився, жодної корупції чи недемократичних акцій.

Своє місце у війні він продемонстрував аж наприкінці 2016 року. Саме тоді він опублікував у «Wall Street Journal» статтю «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією». Суть була дуже проста: Україна має відмовитися від НАТО, ЄС і Криму, та ще й провести на Донбасі місцеві вибори.

Дуже демократичний підхід. І зразу видно – антикорупційний!

Україна прочитала – і… здивувалася, назвемо це так. Не зрозуміла демократичності. Обурилася. Бідному олігарху довелося пояснювати, мовляв, не зрозумійте мене правильно, у всьому винні недолугі літредактори «Wall Street Journal», вони коротили текст, і скоротили частку «не». Не відмовлятися від Криму, ЄС і НАТО, не йти на компроміси, не проводити вибори…

Світ повірив. Навіть у США, схоже, повірили. Та й як було не повірити щирому другові родини Клінтонів. Адже його тесть ще з червня 2014 року був представником України у так званій «тристоронній контактній групі», і саме він напідписував всю ту купу Мінських ганебностей, за якими Україна добровільно вступилася із добрячої частини своєї території. Зразу видно – чоловік з неабияким досвідом гаранта Конституції і територіальної цілісності. Демократичний, до корупції не має жодного стосунку. Не те, що той недемократичний корупційни бузувір Коломойський, якому лиш би побільше землі завоювати…

І, що характерно, до діяльності Кучми США жодних претензій не мають. Ні до діяльності у 2014 – 2015 роках, ні до більш ранньої, так би мовити, демократії… Гонгадзе? Хто сказав Гонгадзе? Ні, не чули такого…

Правда, зять його час від часу таки перегинає з демократією.

Он нещодавно його «Теленеделя» в описі серіалу обізвала українських воїнів на Донеччині «украинскими боевиками». Але ж то демократія, хіба ні?

Коли у Коломойського відібрали «Приватбанк», і Захід активно схвалив цю дію, уважний спостерігач мав би здивуватися: невже Коломойському намагаються помститися за те, що наважився очолити війну проти окупанта?

Та ні, не може того бути…

Дивно, звісно, що коли Тимошенко відібрала у Пінчука «Криворіжсталь», західні демократичні ЗМІ влаштували гвалт: що ж то робиться, та вона ж така-сяка, її не можна взагалі до влади пускати. При тому, що саме та «така-сяка» свого часу вивела з тіні весь енергетичний сектор, і саме за її прем’єрства розцвів в Україні дрібний бізнес – котрий і став рушійною силою і війни, і революцій…

А тут відібрали «Приватбанк» – і повністю протилежна реакція… Ну добре, якби ще разом з «Приватом» відібрали би хоч кілька російських банків – але ж ні. Російський «Альфа-банк», для прикладу, тільки набирає ваги, і незабаром може стати взагалі основним українським банком. Але – боргів не має, звідки в нього борги – він же ж «зелених чоловічків» не купував гуртовими партіями… Рефінансування не потребує – російський господар фінансує справно. Нащо його націоналізовувати… Фестивалі гарні проводить, патріоти українські ходять юрбами гарну музику послухати. Жодних вимог, жодних зауважень у США до цього банку немає. Мабуть тому, що майбутньому України російський банк ну ніяк не може загрожувати…

Коли США наклали санкції на Коломойського, журналіст Юрій Бутусов у своєму ФБ написав: «Ігор Коломойський багато чого виграв, коли став на бік держави у 2014 році. Але все це програв, коли почав грати проти держави».

Так багато хто думає. Але люди, котрі так думають, не враховують щонайменше один факт: всі українські олігархи грають проти держави. Всі. Хто більше – хто менше, але проти держави – всі. І тільки один український олігарх наважився грати проти Росії.

І саме він отримав санкції.

Санкції, в яких чітко сказано чорним по білому: за причетність до значних випадків корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА з 2014 по 2015 рік.

Може американцям просто ніхто не пояснив, що вести війну проти окупанта у розграбованій країні в білих рукавичках нереально?..

Однак для повнішої картини – згадаймо, що робило чинне американське керівництво у 2014 році? Висловлювало глибоке занепокоєння. Вмовляло Путіна. Всіляко натякало Україні, що вона занадто корумпована, щоб отримати допомогу. Ігнорувало будь-які спогади про Будапештський меморандум.

І найголовніше – не бачило росіян в Україні.

Серпень 2014. Іловайськ. Соня Кошкіна пише смски Петру Порошенку і Валерію Гелетею – був у нас такий міністр оборони. Міністр клеїть дурня, мовляв, ніц не знає: «Нехай скинуть топографічні орієнтири, звідки росіяни ведуть обстріл».

Після того роками змушений клеїти дурня Порошенко, махати перед носами західних чиновників російськими паспортами, показувати якісь там речові докази, переконувати всіх, що то саме Росія напала на Україну, що то росіяни стріляли…

Американські супутники все бачили. Вони все знали. Вони не могли не бачити, як Росія стягує війська до кордону.

Чи могли ці дані не дійти до американського керівництва?.. Чи не було там часом корупційної складової?...

Час покаже.

Будемо сподіватися, що з «кейсу Коломойського» українські олігархи зроблять правильні висновки: гроші треба вкладати в супутники – і у свою державу. Тоді жодна інша держава не буде вам вказувати, як вам захищати свою країну – демократично чи не демократично.

Будемо сподіватися, що зробить свої висновки і Америка, зокрема – українська Америка. І нагадає своїй владі ще кілька імен, що їх просто мусять знати люди, котрі складають санкційні списки: Кучма, Пінчук, Гонгадзе…

Пам’ятники Шевченку у США теж є. «Україна без Кучми» все ще актуальна.

P.S. І «Альфа-банк» під націоналізацію теж би було добре. Хоча б для рівноваги з «Приватом». І для запобігання корупційній складовій…