Фото з сайту l-ukrainka.name

2021-го минає 60 років від дня відкриття пам’ятника Лесі Українці в американському Клівленді.

Клівленд (штат Огайо) став третім (після Нью-Йорка і Детройта) великим містом США, яке я відвідав на початку 1992-го, щойно розпочалася моя дослідницька програма в Мічиганському університеті. Мало того: на зустріч із тамтешньою українською громадою я завітав на запрошення місцевого відділу Союзу українок Америки (СУА). Таким чином, уже перебуваючи в Клівленді, довідався, що саме ця організація у вересні 1961 р. опікувалася відкриттям першого на американському континенті монумента Лесі Українці. Відтак питання, їхати чи не їхати до Лесі Українки, навіть не виникало. Звісно, їхати! І ось наступного (після виступу в домівці СУА) дня, відклавши мандрівку до Ніагарського водоспаду, завдяки турботливій пані Надії Дейчаківській ми були вже в дорозі. Нас супроводжував і свідок тих урочистостей, літератор і лікар Юліян Мовчан, який зголосився поділитися подробицями про відкриття пам’ятника. Його розповідь я записав на диктофон.

Поруч із пам’ятником перебувала наймолодша сестра — Ізидора Косач-Борисова

«Гожий і, як на ту пору року, навіть спекотний день неділі 24 вересня 1961 р. назавжди залишився в пам’яті української громади Клівленда. Тут у присутності кількох тисяч українців і чужинецьких гостей відбулося урочисте відкриття монумента найвидатнішій українській поетесі — Лесі Українці — з нагоди 90-річчя від дня її народження. Це стало можливим завдяки п’ятирічній організаційній праці Союзу українок Америки й Комітету побудови пам’ятника Лесі Українці в Клівленді.

Пам’ятник Лесі Українці відкрили на терені Українського культурного парку, який було створено 1940 р. і який є власністю міста Клівленд. Таким чином, саме тут 1961 р. на високому гранітному постаменті червоного кольору з’явився величавий монумент — статуя славетної поетеси (автор — відомий скульптор Михайло Черешньовський).

Пам’ятаю, що навколо монумента в організованому порядку в уніформах виструнчилася молодь, згуртована в таких організаціях, як Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Спілка української молоді (СУМ), український Пласт тощо. І поруч, і трохи далі — тисячі громадян різного віку, вихідців із різних частин соборної України. Приємно, що з такої величної нагоди багато хто прийшов в українських національних строях.

Під звуки духової оркестри «Трембіта», осередку Спілки української молоді ім. гетьмана Богдана Хмельницького, яка виконала український та американський національні гімни, піднято американський і український національні прапори. Відслонення пам’ятника Лесі Українки здійснила голова Союзу українок Америки пані Олена Лотоцька, поки лунав незабутній гімн заокеанських українців «За тебе, Україно» (муз. С. Людкевича, сл. В. Щурата), який відспівав хор ім. Т. Шевченка.

Хвилюючим було й те, що цієї миті поруч із пам’ятником перебувала наймолодша сестра Лесі Українки — Ізидора Косач-Борисова, яка приїхала на відкриття з Нью-Йорка. Відтак очі всіх присутніх були спрямовані на монумент і на цю невеличкого зросту 74-річну жінку, схожу на свою сестру. В ті хвилини вона стала нібито живим уособленням невмирущої Лесі Українки.

Не менш зворушливим моментом було покладання до пам’ятника грудочки землі з такої дорогої для кожного українця могили Лесі Українки на Байковому цвинтарі, яку тоді, майже напередодні урочистого відкриття, вдалося привезти з Києва одній українці-патріотці. Одночасно учні «Рідної школи» поклали вінки з живих квітів до підніжжя пам’ятника великій поетесі. Втім, після закінчення церемонії відкриття численні присутні, які з’їхалися того дня з усієї Америки (США й Канади), ще довго не залишали затишного парку, приглядаючись до величної статуї, фотографуючись як на тлі монумента, так і з сестрою Лесі Українки — пані Ізидорою Косач-Борисовою.

Того самого дня, а також напередодні відбулося ще кілька подій, приурочених до відкриття монумента. Зокрема, святковий концерт у пам’ять Лесі Українки в залі школи ім. А. Лінкольна, а ще — урочистості на честь видатної поетеси у світлиці Українського народного дому. Тут присутні почули святкове слово «Леся Українка в духовому проводі українського народу», виступи скульптора Михайла Черешньовського, голови Союзу українок Америки Олени Лотоцької, голови осередку НТШ Володимира Радзикевича. З особливим зацікавленням учасники заходів сприйняли слово поета Євгена Маланюка, який, спеціально прибувши на цю подію з Нью-Йорка, присвятив виступ значенню творчості Лесі Українки у світовій літературі.

Змістовною і різноманітною була й мистецька частина цих заходів, у якій прозвучали твори Лесі Українки — «Contra spem sреrо!» (англійською мовою), «Горить моє серце», цикл «Сім струн», «Соловейковий спів навесні», а також інших авторів у виконанні найвідоміших мистців діаспори».

Правда про Лесю, про її родину і ближче оточення

Нині, напередодні 150-річного ювілею Лесі Українки, цей спогад, записаний майже три десятиліття тому, видається особливо важливим, бо висвітлює не лише небуденну подію в культурному житті діаспори, а й ставлення закордонних українців до славетної поетеси як до одного з найвеличніших національно-духовних орієнтирів.

Монумент Лесі Українки в Клівленді, звісно ж, не єдина данина пам’яті геніальної поетеси за океаном. Чимало заходів на пошану цієї постаті відбулося, приміром, під орудою УВАН, НТШ, Українського вільного університету, Українського наукового інституту Гарвардського університету, Союзу українок Америки, Фундації ім. Івана Багряного, інших відомих наукових і громадських інституцій у світі. Втім, не тільки українських: наприклад, у квітні 1982 р. у французькій Сорбонні відбувся дводенний науковий симпозіум, присвячений літературній творчості та громадсько-політичній діяльності Лесі Українки, де з-поміж інших прозвучали й такі доповіді: «Леся Українка в українському національному русі» А. Жуковського, «Доба Лесі Українки» В. Косика, «Філософський аспект творчості Лесі Українки» К. Митровича, «Камінний гість Лесі Українки і міт про Дон Жуана» пана Мореля, «Метафора в творах Лесі Українки» Яра Славутича, «Покірна правді і красі» І. Качуровського, «Леся Українка і відродження української літератури в 1920-х роках» Оксани Ашер, «Леся Українка та французька література її доби» Б. Глинського тощо.

Окрім наукових подій, у середовищі української діаспори регулярно відбувалися й літературно-мистецькі заходи, влаштовані на честь Лесі Українки. Це насамперед творчі вечори, презентації й конкурси, а також мистецькі події (театральні прем’єри, академії), пам’ять про які допомагають зберегти зокрема й такі-от заголовки матеріалів еміграційної періодики: «Висококультурний концерт на честь Лесі Українки у Мюнхені» (1949), «Святкування пам’яті Лесі Українки» [у Клівленді]» (1950), «Твори Лесі Українки для Манітобського університету» (1952), «Вечори пам’яті Лесі Українки в Парижі» (1953) тощо.

Важливою подією в житті української діаспори стала поява книжки сестри видатної поетеси — Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости». В 1970 р. це надзвичайно цінне дослідження побачило світ за океаном зусиллями УВАН, а 2006 р. з’явилося «і в Україні, де цю книжку тримали в руках лише поодинокі українці та знавці творчості геніальної поетеси. Бо в цій унікальній праці, як писала Ізидора Косач-Борисова, «правда про Лесю, про її родину і ближче оточення!»», — нагадує в передмові до цього унікального видання академік Микола Жулинський.

Ця «книжка має унікальне літературно-історичне значення, але нею захопиться кожний читач, — писала на сторінках еміграційних «Українських вістей» Ізидора Косач-Борисова, яка була почесним головою Комітету видання «Хронології». — День за днем, рік за роком розстелиться перед ним життя Лесі Українки — поетки, людини, жінки, громадської діячки на тлі родинних і громадських відносин, затьмарене її тяжкими хворобами, освітлене її ідейністю і геніальністю. Оживуть в уяві читача місця на батьківщині і за кордоном, де жила поетка, як живі стануть люди з її оточення, найбільше – велика родина Косачів. Часом загляне читач і в таємниці творчости поетки, розкриті в її листах, переживе її настрої».

«Хронологія життя і творчости» — найголовніше, але не єдине видання

«Хронологія життя і творчости» — найголовніше, але не єдине видання, здійснене заходами діаспори в контексті вшанування пам’яті Лесі Українки. В 1953—1954 рр. у Нью-Йорку побачив світ 12-томник творів поетеси (до 40-х роковин від дня її смерті; ред. Б. Якубського), 1971-го у Філадельфії — збірник до сторіччя Лесі Українки. В Канаді видано «Бояриню» (1971), а у США — «Лісову пісню» та інші твори англійською мовою (1950) тощо. З-поміж авторів, які залишили своє слово про поетесу (зокрема на вже раритетних нині шпальтах періодичних видань діаспори), імена Юрія Лавріненка, Юрія Шевельова, Ігоря Качуровського, Антона Княжинського, Сергія Голубенка, Антоніни Горохович, Петра Одарченка, Осипа Кравченюка та багатьох інших. Значний доробок з лесезнавства належить авторці низки ґрунтовних видань Тамарі Скрипці, яка живе і працює в США.

Заходи з ушанування пам’яті Лесі Українки мали важливе значення в середовищі українських емігрантів. Їх географія дуже широка. Ось назви частини міст і країн, що стали центрами подій, які були освячені іменем української поетеси, рядками її поезій, театральними постановками її драматичних творів: Ульм, Новий Ульм, Мюнхен (Німеччина); Детройт, Клівленд, Нью-Йорк, Трентон, Чикаго (США); Торонто, Вінніпег, Ошава (Канада); Париж (Франція); Сан-Ремо (Італія); Мельбурн (Австралія); Лондон (Великобританія); Буенос-Айрес (Аргентина). Як бачимо, мапа цих заходів простягнулася від Німеччини до США й від Аргентини до Австралії.

Ці матеріали дають нам ширше уявлення не лише про творчість Лесі Українки в класичному розумінні — як про зразки красного письменства, а й про ставлення українців діаспори до спадщини поетеси як прикладу патріотичного чину. «Народну душу відбивають поети, вони ж її й творять, — писали «Українські вісті» (Німеччина) 1951 р. — Крім геніального Шевченка і крім европейськи вихованого великого сина Галичини Івана Франка, Леся Українка була одним із найвидатніших творців збірної душі українського народу. Вона прищеплювала своєму народові первні модерної національної свідомости, самостійного національного буття».

Автор: Сергій Козак, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/den-za-dnem-rik-za-rokom)