rss
04/21/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Воїн Тарас і кіт його Марс. Незбагненна історія: після загибелі господаря кіт обіймає його портрет, спить біля нагород і рукописів Героя України
Title 
 Валентина Павлівна надихала та підтримувала
сина у всіх його починаннях.
Фото з домашнього архіву Валентини Матвіїв

Сім місяців тому, 10 липня 2020-го, подружжя вчительки та колишнього правоохоронця Матвіївих із Жидачева втратило на фронті свого єдиного сина Тараса. Журналіста за фахом, захисника України – за покликанням.

Свій невимовний невідступний біль мати-батько тамують щемливими спогадами, перечитуванням щоденників-роздумів, що залишив після себе їхній найрідніший. І проникливими віршами, котрі ледь не щодня виходять з-під пера Валентини Павлівни. У їхньому з чоловіком двокімнатному помешканні на вулиці Зеленій є ще хтось, хто не знаходить собі місця від втрати молодого господаря. Це – рудий кіт Марс шотландської породи «скотіш страйт». Тарас подарував його матері перед самим від’їздом на схід. Хоча «наживо» між собою воїн і мурчик не бачилися ні разу…

На прикладі Тараса можна знімати фільм про сучасного українського патріота. У сценарії нічого не треба було б домислювати: кожен факт із його життя – героїчна новела. У перші дні Революції Гідності цей хлопець помчав на Майдан. Після його перемоги, разом з іншими ентузіастами, взявся розшукувати тих, хто внаслідок протистояння із «беркутами» зник безвісти. Згодом бойове перо журналіста змінив на автомат – добровольцем пішов боронити Україну, спільно із побратимами у складі «Карпатської Січі» бив ворога, зокрема – у Пісках, під Донецьком.

Повернувшись із фронту, Тарас Матвіїв продовжував свою, уже мирну, боротьбу за вільну, заможну та справедливу державу. Крім його гострих публіцистичних виступів у пресі на злобу дня, жидачівці запам’ятали, як вчорашній воїн блокував незаконні вирубки лісу, боровся із власниками підпільних залів ігрових автоматів. «Давав шпрайсу» усім, хто цього заслуговував. Як місцевий депутат був автором-співавтором багатьох проєктів для рідного міста. З його ініціативи з’явилися спортивний тренажерний майданчик просто неба та дитячий ігровий із назвою «Веселий мурашник». Тарас ініціював відродження місцевого футбольного клубу «Авангард», проведення благодійних ярмарків, концертів і збір на них коштів для хворих жителів Жидачева. Сам зібрав експонати й організував у музеї міста виставку «Жидачівщина у полум’ї Революції Гідності та російсько-української війни». Проводив екскурсії, розповідав молоді, школярам, містянам про ці події як очевидець. Допомагав родинам загиблих на війні, з подарунками відвідував їхні сім’ї. А ще – організовував фолькфестивалі, військово-патріотичні вишколи, де вчив краян захищати рідну землю.

Він був одержимий місією Воїна. Саме тому, відклавши журналістику, пішов на «лідерські» курси в Академію Сагайдачного. І через рік молодший лейтенант Тарас Матвіїв (позивний «Сармат») знову вирушив на фронт.

Торішнього 10 липня про його подвиг дізналася вся країна. Російські найманці під Троїцьким на Луганщині обстрілювали позиції українських воїнів, якими командував «Сармат». Один зі снарядів влучив у бліндаж, де перебували його підлеглі. Тарас кинувся до охоплених вогнем руїн і виніс звідти у безпечне місце двох покалічених хлопців. А через кілька секунд неподалік вибухнула чергова ворожа міна – і Тараса не стало…

Title 
 Фото з домашнього архіву Валентини Матвіїв

Указом президента 31-річному офіцеру 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Тарасу Матвіїву посмертно присвоєно звання Героя України.

Бойові нагороди «Сармата», військовий берет, вервечка, образки, інші особисті речі зберігаються в його домівці. Крім рідних, до цього куточка постійно підходить Марс. Застрибує на столик, довго і пильно вдивляється у портрет Тараса. Лапкою водить по фотографії, немовби гладить її. Іноді складається враження, що він цілує Тараса. На атласній подушечці із Зіркою Героя Марс засинає.

Інший напівмістичний епізод із їхніх заочних побачень. Ще один портрет Тараса створив воїн-«айдарівець» із Луцька Руслан Кашаюк. Після важкого поранення і контузії у нього з’явився дар малювати картини, які йому сняться. Почувши історію про «Сармата», намалював його в образі воїна-монаха. На цьому полотні є багато іншого символізму. Як-от, на місці серця – карта України… У день відкриття меморіальної дошки Тарасу цю картину привезли до його дому друзі із «Пошукової ініціативи Майдану». Після сумних урочистостей мама прийшла додому, дивиться – а кіт лежить на новому портреті й обіймає її сина лапкою…

– Раніше мені було якось моторошно, а тепер звикла, – розповідає пані Валентина. – Часом шукаю Марса у хаті, а він біля портрета Тараса сидить…

У помешканні Матвіївих рудий симпатяга з’явився 29 березня 2020 року, коли Тарас відбував на фронт. Цьому передувала розмови сина з матір’ю, незадовго перед днем народження Валентини Павлівни. Офіцер саме приїхав із Яворівського полігону додому і, поміж іншого, каже: «Мам, щось мені не подобається у нашій хаті – надто тихо. Ні, тут має бути рейвах, рух! Вибирай, що тобі більше до вподоби: песик чи котик?». А згодом зателефонував мамі й каже: «Я тобі вже вибрав подарунок – рудого кота. Він – неймовірний! Сонечко в хаті у тебе буде бігати!».

Title 
 Годинами Марс вдивляється
у портрет свого господаря.
Фото з домашнього архіву Валентини Матвіїв


Породистого кота воїн-романтик вибрав через… Інтернет. Не встиг його особисто подарувати мамі, тож зробила це його кохана дівчина Оля. Вона провела Тараса до потяга, що повіз його на схід, а наступного дня привезла до Жидачева Марса. Одне мамине сонечко відбуло з дому, інше переступило поріг хати…

Назву свою Марс немовби підказав собі сам. У нього на чолі у складках шерсті проглядається буква «М». Думали-гадали, а мама каже: «У нашого котика темперамент вогняний – нехай буде Марс!» «О, кльово!» – погодився Тарас, перебуваючи далеко від дому.

Так склалося, що Марс із Тарасом знайомі були дистанційно. Котик лише чув його голос. Коли на бойовій службі синові випадали короткі паузи відпочинку, мати пересилала на його телефон кумедні відео за участі того, хто робить обіцяний «рейвах» у хаті. Або вмикала на голос слухавку і казала: «Послухай-но, Марсе, свого майбутнього господаря!». Переглянувши надіслані ролики, втішений Тарас жартівливо казав: «Мамо, той твій коцур такий нечемний! Як приїду додому, він маршируватиме, як мої солдати: раз-два, раз-два! Я його вишколю…»

Кіт кольору сонця Марс – не просто хатня тварина, а щось значно більше у домівці Матвіївих, цього не передати словами.

– Коли Марс бачить мене сумною, заплаканою, то залізає мені на коліна, на груди, лапкою торкається обличчя. І дивиться в очі. Я не можу передати ті відчуття. Він наче хоче мене заспокоїти, – ділиться своїми переживаннями Валентина Павлівна. – Інколи мовлю про себе: «Що, дивишся на мене, Тарасику? Шкодуєш маму…». А потім ловлю себе на думці: що ж я таке кажу – це всього-на-всього кіт. Містики тут нема. Але є щось дуже тепле й рідне.

Автор: Іван Фаріон

Джерело: «Високий замок» (https://wz.lviv.ua/article/429541-voin-taras-i-kit-ioho-mars)

 

Перед атакою ворога Ольга виймала помаду й дзеркало: «А то вб’ють не нафарбовану»

Його тіло впізнали за майданівським татуюванням: герой Революції Гідності й АТО Андрій Юркевич

Загиблі Герої…#2021-14 (04/07/2021)

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-16

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com