Сочинський мінісаміт Володимира Путіна з Олександром Лукашенком виглядав вкрай дивно. Здається, ще ніколи подібна зустріч не була настільки закритою і зовні фарсово-безглуздою. При цьому, за уточненням БелТА, переговори тривали шість годин. Але надбанням громадськості став лише короткий фрагмент позитивного спілкування. А щоб закамуфлювати порожнечу, все розбавили відеокадрами снігових розваг.

Невдале інтерв’ю Тихановської – подарунок Лукашенку

Але найперше варто зазначити, що перед поїздкою в Сочі до Путіна Лукашенко отримав несподіваний подарунок від Світлани Тихановської. Це її інтерв’ю швейцарській газеті Le Temps, яке вийшло у п’ятницю. Мабуть, найбільш невдалий медіавиступ Світлани за весь час від початку протестів у серпні.

Судіть самі. «Я маю визнати, що ми втратили вулиці, у нас немає можливості боротися з насильством режиму проти протестувальників – у них є зброя, у них є сила, так що так, наразі видається, що ми програли. Я знаю, що білоруси втомилися, бояться».

Зрозуміло, що політику треба вміти визнавати прикру картину. Але політик повинен вміти говорити неприємну правду так, щоб вона не виглядала настільки демотивуючою. Ще більше вражає, що якраз наступне запитання швейцарського журналіста спростовує узагальнюючу тезу «білоруси втомилися, бояться» і показує, що річ не лише у цьому. Він привіз для Тихановської запитання від одного протестувальника з Мінська: «Коли усі законні засоби були безуспішно вичерпані, чи повинні ми тепер вдаватися до незаконних засобів боротьби з режимом?»

А ось відповідь Тихановської на запитання, наскільки можна порівнювати опозиційні протести у Білорусі і Росії і чи не варто координувати їх: «Цілі і контекст цих протестів є різними. У Росії це мітинги проти корупції. Олексій Навальний – політик з довгою кар’єрою. У нашій країні ми хочемо вільних виборів. Я не думаю, що ми повинні співпрацювати. На відміну від Білорусі, у Росії вони ще не досягли точки неповернення, ще не відбулося нічого екстраординарного, є ще місце для дозрівання і розвитку руху. У Росії проходять демонстрації, у Білорусі революція. Хоча мені не подобається насильницький відтінок цього слова – так, у нашому випадку мирна революція».

Тут є якісь вірні пункти, але як безнадійно тонуть вони у дивних і фактично неточних заявах (а що, в Росії опозиція вільних виборів не хоче? Лаконічне «Путін – злодій!» - це ж не проти корупції, а за зміну корумпованої влади... До того ж – так і не зрозуміло, чому не потрібно співпрацювати двом опозиціям у той час, коли співпрацюють два диктатори?). Видається, головний сенс цього виступу – не розлютити Путіна. А російська опозиція, в якій дехто раніше виходив на протести з БЧБ-прапорами, вже якось втреться.

Якщо політику не хочеться відповідати прямо, треба вміти витончено ухилятися від відповіді. Але цим мистецтвом політика Тихановська, на жаль, наразі володіє слабенько.

То все ж - навіщо збиралися?

А тепер повернімося до зустрічі Путін-Лукашенко 22 лютого. Не дивно, що за крайньої обмеженості інформації російські і білоруські аналітики висували досить широке коло версій, і при цьому сформульованих розпливчасто: «Переговоры прошли, но безрезультатно, никаких договоренностей достигнуто не было»; «Лукашенко приехал, чтобы переиграть договоренности, достигнутые на прошлой встрече в Сочи». Версії, які не можна ні підтвердити, ні спростувати, але можна висунути ще з десяток таких самих.

Давайте, однак, спробуємо до чогось прив’язатися у своїх міркуваннях. Чим нинішній мінісаміт Путін-Лукашенко відрізнявся не лише від попередньої їхньої сочинської зустрічі, а й від інших спілкувань Лукашенка з путінськими емісарами останнім часом? А ось чим: ні слова не сказано про конституційну реформу. Хоча ще нещодавно Олександра Григоровича регулярно тикали в неї носом, як «шкідливого кота». А тепер – ні пари з вуст.

Зафіксували – і йдемо далі. Чи схожий Путін на людину, яка просто так, безкоштовно відступиться від напрямку, якого наполегливо трималася останнім часом? Ні, зовсім не схожий. З цього можливий лише один висновок: Путін пригасив цю тему, тому що отримав від Лукашенка щось натомість. Але що? Спробуємо визначити. Візьмемо зведену новину про зустріч. В ній суть переговорів звели до трьох великих груп тем: взаємодія двох країн; економічні питання; ситуація з коронавірусом. «Взаємодію двох країн» подано декларативно, в дусі «у нас все добре, а буде ще краще». «Ситуація з коронавірусом» - обов’язкова програма для всеохоплюючого та всесвітнього промоушена російської вакцини «Спутник V». Залишаються для відповіді на поставлене запитання тільки «економічні питання». Пробіжімося по тезах: «Лукашенко подякував…», «заявив…», «висловив надію…», «оголосив…». І ось за можливу відповідь залишається, здається, одна теза: «За словами Лукашенка, урядам Білорусії і Росії залишилося доопрацювати шість-сім дорожніх інтеграційних карт зі 33 передбачених домовленостями».

І ці «дорожні карти», виявляється, винесені не лише на початок заголовка звіту про зустріч. Свій спіч «під камеру» Лукашенко почав теж саме з них. Згадавши минулу сочинську зустріч 14 вересня, він каже про 33 дорожні карти (напрямки), які було вирішено модернізувати/оновити. І ось над ними останнім часом працювали уряди РФ і РБ. З них залишилося доопрацювати «6 -7 дорожних карт», а «всі інші в принципі готові до підписання, тому план дій є».

Фатальні 33 карти – замість проблемної 31-ї

Отримавши дороговказну нитку у вигляді «дорожних карт», відкрутимо весь клубок назад. Дивимося звіт про зустріч Путін-Лукашенко від 14 вересня. Про «дорожні карти» у відкритій частині публікації там згадано не було.

Відкручуємо ще далі - і ось вересень 2019 року. Прем’єр-міністри Росії і Білорусі Медведєв і Румас «скріпили своїми підписами план дій і перелік «дорожніх карт» в усіх напрямках інтеграції». І далі, за словами Румаса, «до підготовки визначена 31 «дорожня карта». Чудово: тоді була 31, а тепер вже – 33. Запам’ятали і йдемо далі.

У березні 2020 року російські медіа окремо говорять про останню, «31-у «дорожню карту» щодо інтеграції Росії і Білорусії, в якій йде мова про створення 12 наднаціональних органів, єдиної валюти і єдиного емісійного центру». І що ж тоді відповідав на це ще «сильний Лукашенко», який не пізнав принад революції та необхідності її кривавого придушення? За його словами, була досягнута домовленість з Путіним, що 31-а «дорожня карта» наразі обговоренню не підлягає.

Так було. Наразі ж обговорюється не лише 31-а, а й нові, 32-а і 33-я дорожні карти. Хоча і тут є цікавий нюанс. БелТА вдалося до словесної еквілібристики, щоб повернутися до попереднього числового показника дорожніх карт, для «господаря» більш комфортного: «Лукашенко нагадав, що раніше було позначено близько 30 напрямків розвитку співробітництва».

І ось тепер можна переходити до висновків. Жорстко придушивши вуличний протест, Лукашенко одночасно проявив готовність до повернення теми «дорожніх карт поглибленої інтеграції». При цьому сам він уточнив, що тепер це буде називатися по-іншому, оскільки «ребрендинг провели». І це зрозуміло. Щоб не було приводів для пожвавлення протесту в Білорусі, замість інтеграції використовуватимуть евфемізми – «стратегічне партнерство, союзництво, розвиток співробітництва». Але суть залишиться незмінною – м’яке поглинання при збереженні зовнішніх атрибутів незалежності.

Лукашенко змушений йти на це. Однак у нього є і свої причини. Насамперед це спроба і далі вигідно продавати себе КНР. Про що він казав на Усебілоруських зборах: «Ми не можемо закрити Китаю єдиний шлях до Європи, цю кватирку через Білорусь. Ми не можемо на це піти, тому що ми люди вдячні і пам’ятаємо, що було тоді (2010-ті роки, коли США і ЄС ввели санкції проти режиму Лукашенка, – ред.)». Що стосується Кремля, то для Лукашенка було б дуже вигідним ослаблення (але не падіння) Путіна в результаті нової хвилі протестів-2021, щоб васальна залежність Москви від Пекіна ставала дедалі більш схожою на білоруський варіант…

Тим часом у Телеграм-каналі Тихановської з’явився заклик до виходу на вулицю 25 березня, в День Волі (неофіційне свято патріотично налаштованих білорусів в пам’ять про оголошення незалежності БНР у 1918 році). Цей день буде дуже важливим, показовим – вийдуть люди на вулицю чи ні.

А там і російська передвиборча кампанія почне даватися взнаки. У «штабів Навального» з’явиться набір приводів для мобілізації прихильників. Нудно не буде.

 

Автор: Олег Кудрін, Рига

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3196098-putinlukasenko-gra-v-doroznye-karty.html)