У Мінську відкрилися Всебілоруські народні збори. Це – орган суто номенклатурний, який складається переважно з чиновників усіх рівнів, а також із «представників трудящих», що призначаються цими чиновниками (так само у Верховній Раді СРСР і Радах усіх рівнів належало мати певну кількість робітників, колгоспників і представників «трудової інтелігенції»).

До демократії, так само, як і до народу, Всебілоруські народні збори жодного стосунку не мають. Але, на відміну від Верховної Ради СРСР, Всебілоруські народні збори, які цілком є дітищем однієї людини – Олександра Лукашенка, навіть формально жодною владою не володіють, а виконують суто пропагандистські функції.

Але після президентських виборів 9 серпня 2020 року й початку масових протестів ситуація змінилася. Тепер Лукашенко запропонував обговорити на зборах коригування Конституції, зокрема, розподіл владних повноважень, посилення ролі місцевого управління і самоврядування. Він висловив готовність наділити ВНЗ деякими владними повноваженнями й запропонував зробити їх конституційним органом: «Я думаю, що Всебілоруським зборам треба передати головне питання – визначення стратегії розвитку нашого суспільства. І це буде закон для всіх громадян нашої країни – і для глави держави, і для парламенту, і для інших». Роль ВНЗ він визначив так: «Ми повинні мати чітку підстраховку, щоб не втратити країну. Вони повинні бути стабілізатором, «парасолькою» всієї країни на певний період». Нинішній період в історії Білорусі Лукашенко порівняв із розвалом Радянського Союзу та його наслідками.

Він пообіцяв, що в резолюцію ВНЗ внесуть пункт про створення конституційної комісії, яка «збиратиме всі ваші пропозиції. Обіцяю вам, що все буде чесно й справедливо». Білоруський президент заявив: «Протягом цього року проєкт конституції буде готовий, і його буде протягом року обговорено всенародно. А на початку наступного року щонайменше ми винесемо його на референдум». Але при цьому нічого змінювати всерйоз Олександр Григорович не збирається. Він стверджує, що Білорусь повинна залишатися президентською республікою, і пообіцяв: «Вона буде без Лукашенка – не сьогодні, завтра, післязавтра. Який би я не був героїчний, прийде час, прийдуть інші люди. Вони вже стукають у двері. Я це чую».

І диктатор навіть назвав умови, за яких готовий відмовитися від влади: «Жодних протестних дій, не перевертати країну, висловлювати в рамках закону думку. Другим пунктом ми запишемо, що жодна волосина з вас, прихильників чинного президента, впасти не може». Насправді Олександр Григорович, як і його прихильники (а це зараз майже винятково – представники силових структур), чудово розуміє одне – гарантії, які даються диктаторам на випадок їхнього відходу від влади, мають велике значення до того часу, поки цей диктатор ще залишається при владі. Після його відставки, хоч вимушеної, хоч добровільної, їхнє значення різко падає, а вже наступний уряд, який приходить на зміну тому, що прийняв владу від диктатора, зазвичай не схильний зважати на гарантії безпеки, обіцяні диктатору та його поплічникам тоді, коли диктатура ще існувала. Країн же, в які Лукашенко і близькі до нього люди зможуть безпечно емігрувати, зберігши свої мільярди, нажиті нечесним шляхом, практично не існує. Тому, якби Олександр Григорович дійсно зібрався піти, слова про гарантії безпеки на випадок відходу для його прихильників послужили б для цих прихильників чітким сигналом того, що їм пора, як щурам, бігти з тонучого корабля. Але найближчим часом цього не станеться, бо ці люди розуміють: батька йти не збирається.

А тирада про умови відмови від влади повинна, з одного боку, запобігти відновленню масових протестів (Лукашенко всерйоз побоюється, що протестувальники знову почнуть виходити на вулиці навесні, коли потеплішає), а з іншого – створити у Путіна враження, що він, Лукашенко, скоро піде, тому російсько-білоруську інтеграцію зараз можна не форсувати, а розв’язати пов’язані з нею проблеми вже з новим білоруським лідером. Для Путіна призначена і наступна тирада: «Білорусь зазнала найжорстокішої атаки ззовні. Їм потрібно було перевірити методики на монолітній республіці. Вийде – можна діяти далі. Це був трамплін для нападу на Росію. Так відпрацьовувався сценарій не кольорової революції, а заколоту. Бліцкриг. І він не відбувся. Поки що». Це – явний натяк на те, що зараз не в інтересах насамперед самої Росії квапити білоруського президента як із відходом, так і з примусом до злиття з Росією в одну державу. Невипадково батька підкреслив: «Зовнішньоекономічна стратегія Білорусі буде спрямована на встановлення взаємовигідних зв’язків як на Сході, так і на Заході й Півдні. Насамперед нам необхідно максимально використовувати переваги інтеграційних проєктів, створених на пострадянському просторі за нашою ініціативою та за активної участі, – Союзної держави, Євразійського економічного союзу, Співдружності Незалежних Держав». Таким чином Лукашенко дає зрозуміти, що в доступному для огляду майбутньому не збирається відмовлятися від формату Союзної держави й переходити до якоїсь більш глибокої інтеграції з Росією, на якій наполягає Кремль.

Річ у тім, що найближчим часом, можливо, вже в 20-х числах лютого, в Сочі Лукашенко збирається зустрітися з Путіним, щоб попросити у того ще один кредит – цього разу 3 млрд доларів, що є залишком коштів, виділених Росією на будівництво Білоруської АЕС. Для цього й знадобилися як чергові страшилки, так і натяки на свій можливий швидкий відхід. Олександр Григорович враховує, що Володимиру Володимировичу, який зіткнувся з масовими протестами у себе в країні і з тим, що відносини із Заходом дедалі більше погіршуються, тому дедалі більше використовує лукашенківські методи для придушення опозиції, зараз – не до придушення білоруських протестів і не до добровільно-примусової інтеграції Білорусі з Росією.

Автор: Борис Соколов

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/lukashenko-yduchy-zalyshayetsya)