Фото – www.wikipedia.org

Одразу після закінчення університету Майк, разом зі своїм другом Скоттом, відкрив власну справу — без плану та досвіду роботи, але й без жодного бажання працювати за графіком та носити діловий костюм. Сьогодні в їхній компанії тисячі співробітників, а програмним забезпеченням її виробництва користуються мільйони людей на планеті.

І більшість, мабуть, думає, що Майк почувався у бізнесі мов риба у воді. Та правда в тому, що йому постійно здавалось: йому просто пощастило опинитися в потрібному місці і в потрібний час. Незважаючи на успіх Майкової компанії — а це Atlassian, — він довго не міг визнати, що запорукою її стрімкого розвитку стали саме його особисті навички та вміння. Це явище відоме як «синдром самозванця», і з ним часто стикаються ті, хто міг би подавати приклад іншим, якби не соромився визнати свої досягнення.

«Синдром самозванця» почали вивчати ще з кінця 70-х років минулого століття. Першою про нього заговорила клінічна психологиня Полін Роуз Кленс. У книжці «Феномен самозванки: долаючи страх, що супроводжує успіх» вона описала власні спостереження за студентками, які добре вчились, але все одно боялись бути відрахованими за неуспішність. Кленс писала: «Ці жінки не мають відчуття внутрішнього успіху. Вони вважають себе «самозванками». Сьогодні ж «синдром самозванця» все частіше виявляється у сучасної молоді. Факультет наук про здоров’я Українського Католицького Університету провів дослідження серед студентів навчального закладу, щоб зрозуміти, скільки з них мають проблеми з визнанням власних досягнень. Результати показали, що 58% опитаних студентів набрали 56 балів і більше зі 100 можливих, тобто частково або повністю погодилися з твердженнями, які вказують на наявність «синдрому самозванця». Опитані з вищими показниками також мали статистично вищі бали за шкалами тривоги, депресії та дистресу. А такі переживання перешкоджають молодим людям ділитися власними ідеями та використовувати різноманітні кар’єрні можливості.

Психологиня Оксана Яцишин розповіла «Тижню», що «синдром самозванця» не є медичним терміном. Цей синдром притаманний людям, яких у дитинстві виховували дуже критично та вимогливо. Як правило вони росли в умовах знецінення власних здобутків та регулярної критики. Якщо така особистість без бази адекватного виховання потрапить у нове для неї середовище, де використовуються тоталітарні методи керування підлеглими, а вимоги до роботи завищені, «синдром самозванця» у неї посилиться.

«Відчуття «я самозванець» почало так часто спостерігатись серед молоді, тому що сучасний світ дуже нестабільний. В нашій буденності постійно змінюються тренди, технології, актуальність професій. Більше того, ми постійно перебуваємо онлайн в інформаційному просторі, де кожен другий намагається висвітлити своє життя тільки з найкращого боку. Це занижує самооцінку тих, хто не має мільйонів підписників, а відтак таким людям складніше говорити про свої ідеї та досягнення на загал», — додала Оксана.

Бізнес-коуч Олексій Аламів також вважає, що «синдром самозванця» стає наслідком низької самооцінки, а ще страху стосовно того, що подумають інші. Він наводить такий приклад: «Уявімо хлопця, який щойно досяг хорошого результату на роботі. Через низьку самооцінку він не може присвоїти досягнення собі, тому максимально занижуватиме свій внесок у результат. Далі у нього вмикається страх оцінки інших людей. Хлопець думає: якщо сказати, що я молодець і результату досягнуто завдяки мені, незрозуміло, як відреагують інші. Він вважає, що претендує на надмірну увагу до своєї персони. І починає уявляти, що станеться. Справді, хтось скаже: так, хлопець молодець, хтось почне сперечатись, що його внесок був не такий вже і значний, а хтось просто почне заздрити — це моделі поведінки людей, які спостерігають за успіхом інших. Сам хлопець бачив їх роками, і вони сформували у його голові причинно-наслідковий зв’язок: якщо сказати собі та іншим, що я молодець, це до добра не доведе. Він не дозволяє собі прийняти свій успіх, тож починає вважати, що результати отримані з будь-якої причини, тільки не завдяки йому. І це все під соусом постійного порівняння себе з іншими. Завжди знайдеться хтось швидший, крутіший і привабливіший. Перед його очима — постійна картина, де він на п’єдесталі на першому місці з кубком у руках, а з натовпу кричать «Самозванець!». Тому він обирає стратегію черепахи — залізти в панцир і не висовуватись».

Таким хлопцем був і вже згаданий Майк, Майк Кеннон Брукс. У нього розвинувся «синдром самозванця», тому що компанія, яку він заснував із другом без жодного досвіду, стала успішною. Він почав працювати з Tesla, SpaceX, NASA, Airbnb, але все одно постійно мав відчуття, що йому щось зійшло з рук. Ніби він досяг успіху не власними силами, а вкрав чуже визнання і досі дивом уникнув за це покарання. А коли про це врешті-решт здогадаються інші, то відберуть у нього бізнес, і йому залишатиметься просто змиритись із цим.

Цього року Майк виступав на TedX. У своєму виступі він зазначив, що добре зрозумів, звідки у нього «синдром самозванця»: найчастіше він виявляється тоді, коли відбуваються нові для нього ситуації, в яких він не знає, що робити. Але насправді навіть дуже успішні люди завжди з чимось мають справу вперше і сприймають це просто як новий досвід та можливість дізнатись щось нове.

Більшість читачів уперше дізнаються ім’я Майка з цієї статті. Все тому, що «синдром самозванця» не дозволяв йому розповідати про свій успіх іншим, ділитись та мотивувати сучасників власним прикладом. І таких, як Майк, багато. Якщо поцікавитись у наших батьків чи бабусь із дідусями, кого вони вважали лідером, найімовірніше, можна буде почути імена видатних письменників, політиків, або ж музикантів чи акторів кіно, які відомі й нам. Все тому, що в минулому митці більше намагались створювати щось унікальне та, працюючи в одному стилі, вчилися відрізнятись один від одного. Наприклад, Scorpions та KISS — рок-гурти, які розвивались в одному часі. Їх слухають і досі, і нікому б на думку не спало їх сплутати. Якщо ж запитати теперішніх підлітків, хто викликає у них захоплення, то можна почути навіть не імена, а ніки і з соціальних мереж популярних блогерів. Безумовно, іноді в блогах можна натрапити на дуже цікаву інформацію: дізнатись більше про інші країни, надихнутись досвідом автора або поцікавитись експертною думкою у якійсь сфері. Та більшість блогерів не надто докладають зусиль, аби створювати для підписників корисний контент. Для популярності вистачає однотипних танців на камеру та регулярної подачі картинок «ідеального» життя в щоденний ефір.

Нове покоління дедалі частіше замикається у собі та поринає в інтернет, не замислюючись, що кожен із нас — продукт свого оточення. Якщо молодь почне фільтрувати свої підписки в соціальних мережах та коло спілкування, надаючи перевагу тим, хто надихає та вміє цінувати досягнення інших — тоді життя стане яскравішим. І можна буде, не соромлячись, нарешті поділитись своїми досягненнями та ідеями, яких, можливо, саме зараз бракує світу.

Автор: Анастасія Ярощук

Джерело: «Український Тиждень» (https://tyzhden.ua/Economics/251286), стаття із спільного проєкту «Тижня» і Школи журналістики та комунікацій УКУ «За що відповідальна молодь»