rss
03/05/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Віруси: сюрприз для мозку, шанс для еволюції

Ось вже майже рік минув з того часу, відколи більшість землян проти власної волі була змушена якщо не перекваліфікуватися в популяризаторів вірусології, то, принаймні, хоча б зацікавитися вірусами.

Ця тема почала цікавити навіть тих, хто ще рік тому взагалі не підозрював про існування такого явища, як вірусологія. Знання людства про віруси протягом цього року оновлювалося і вдосконалювалося постійно – втім, як і обізнаність вірусів з людством. Ще якихось років 5 тому вчені сперечалися до диму з клавіатури, чи варто віруси визнавати живою природою, а чи таки мертвою. Сьогодні майже кожен землянин знає, що коронавірус живе на поліетиленових поверхнях 3 дні, залізних – 9 днів, та й то є підозра, що це знання не остаточне.

Втім, уявлення про віруси в більшості землян таки доволі поверхневе – принаймні, про значення вірусів у процесі еволюції живого на Землі. Адже цілком можна сказати, що з погляду вічності людину з мавпи створила не праця, а віруси. Саме віруси «відповідальні» за появу купи функцій людського організму, зокрема, для прикладу, за вміння народжувати потомство, а не відкладати яйця. Загалом роль вірусів, грибків та бактерій, зрештою, як і паразитів, у людському організмі людством все ще вивчена досить мало.

Однак вже відомо, для прикладу, що бактерій в організмі людини зазвичай міститься в 10 разів більше, ніж людських клітин. Як то кажуть, скажи мені, яких бактерій ти годуєш – і я скажу тобі, хто ти… Ну а скільки геномів вірусів вмонтовано в геном людини – взагалі тяжко сказати, наразі вчені вважають, що таких вірусних часток (їх називають ендогенними вірусами) в наших геномах може бути від 7% до 9%. Вік значної частини з них – 25 мільйонів років. От тут зупиніться на хвилинку і подумайте: ми носимо в собі віруси, яким по 25 мільйонів років!

Вчені вважають, що більшість таких вірусів в нашому організмі виконують роль сміття чи «білого шуму», однак ми вже помітили, що з вірусами ніколи не можна бути впевненими в тому, що завтра ваше знання не перевернеться з ніг на голову.

Зате сам факт того, що деякі віруси прожили в нашому геномі 25 мільйонів років, і за той час вони з власне людськими генами не повбивали одне одного, вже є обнадійливим. Тут вже навіть геть не вірусологам зрозуміло, що налагодилося таке дружнє співжиття не з моменту зустрічі, і навіть не після одруження, образно кажучи. Але результат в деяких випадках вражає – так, для прикладу, гени, котрі зараз захищають плаценту людського ембріона від шкідливих речовин, у часи своєї бурхливої молодості були оболонками ретровірусів. А потім як потрапили в людський організм – так вже й не повернулися до звичного парубоцького життя, і тепер клітини людського організму використовують їх для регулювання роботи плаценти.

Інший колишній «безтурботний» вірус захищає зародок людини на третьому дні створення від ураження рештою вірусів-колег – мовляв, одного віруса цьому зародкові вистачить, і цим одним вірусом буду я.

Втім, є віруси, котрі з геномом-господарем працюють менш патріотично. Наприклад, збільшують схильність до залежностей – люди з такими вірусами більш схильні потрапляти в полон якщо не солодощів, то ігроманії чи ще якоїсь халепи. А все тому, що свого часу якийсь нахабний вірус присусідився до генів, відповідальних за роботу головного мозку і продукування дофаміну – і час від часу підрегульовує роботу цих генів на свій лад. Але, з іншого боку, люди, котрим цей розбишакуватий ген трапився, є більш пристрасними, і якщо їм вдасться скерувати свою пристрасність зі шкідливих для організму речей на речі, корисні для людства, то ми отримаємо якщо не геніїв, то людей надзвичайно талановитих. А все тому, що років так 20 мільйонів тому якийсь вірус добряче понервував їхніх предків…

Ще один вірус збільшує утворення проліндегідрогенази в мозку людини – завдяки цьому з’явилася добра пам’ять і здатність до навчання. Але крок вправо – крок вліво, і побічним ефектом від роботи цього гена може стати шизофренія… Приматам, для прикладу, з цим вірусом пов’язати свої долі не пощастило – відтак шизофренії у них немає, але і здатності до навчання та доброї пам’яті теж нема.

Title 
 Вірус з родини Rabdoviridae, близької до родини
ендогенних вірусів, – вбиває коня не гірше,
ніж славнозвісна крапля нікотину, а в людини
може спричинити порушення психічної діяльності

За синтез антитіл у відповідь на появу в організмі сторонніх молекул в нас відповідають теж віруси.

Розподіл «стареньких» вірусів по організмах сучасних людей є нерівномірним – можливо, саме завдяки цьому ми і є настільки різними. Власне, це одна з причин, чому шукати віруси в наших геномах вченим доволі нелегко.

Вже на цих кількох прикладах співпраці людини з вірусами добре помітно, наскільки важливою ланкою в процесі еволюції людини як такої є ці віруси. Однак не варто думати, що дружба з ними далася людству легко.

Майже з кожним вірусом нашій імунній системі доводилося вступати у війну, котра згодом переходила на стадію холодної війни, далі – перегонів озброєння, і вже аж згодом переросла у дружні відносини – та й ті час від часу то в тієї, то в іншої людини можуть дати збій. І наразі навряд чи хто скаже, скільки поколінь тривала стадія війни… Все ж таки, 25 мільйонів років – то серйозний термін стосунків… Та й зараз, зрештою, саме наші старенькі сплячі віруси вчені звинувачують у провокуванні різних хвороб, аж до онкологічних. Присусідяться десь до якогось важливого гена, посплять, відпочинуть – і починають хуліганити…

І ось людство підхопило новий вірус. З того, як він мутує, вже можна зробити висновок, що залишиться він з нами надовго. Які для цього будуть наслідки для людства як для виду – наразі тяжко сказати, однак в тому, що ці наслідки будуть, сумнівів немає.

Наразі можна тільки спробувати припустити.

Вже зараз добре відомо, що вірус уражає мозок, лікарі скаржаться, що кожен другий пацієнт після хвороби потерпає від депресії. І це йдеться про тих людей, котрі хворіли під наглядом лікарів. А якою ж може бути картина у тих, хто перехворів з мінімальним лікарським втручанням?

Нещодавно в журналі «The Lancet» було опубліковано дослідження медиків із вже всесвітньовідомого Уханя, що у 76% пацієнтів спостерігається так званий «тривалий Covid-19». Протягом 6 місяців (!) після одужання в них спостерігалися якщо не всі наступні симптоми, то хоча б один із них: хронічне виснаження або м’язова слабкість, проблеми з нирками (хоча до хвороби і навіть під час неї з нирками було все гаразд), розлади сну та легенева недостатність. І це йдеться про тих пацієнтів, котрі перехворіли порівняно легко, не зазнавали вентиляції легенів та не перебували в палаті інтенсивної терапії. Тобто навіть порівняно легко хворі люди потребували реабілітації навіть через 6 місяців після одужання.

А тут, як то кажуть, на носі вже нові мутації вірусу – так, для прикладу, у бразильському місті Манаус, де ще в жовтні 76% мешканців мали антитіла до коронавірусу (а відтак мав би виробитися і так званий колективний імунітет), почалася друга хвиля хвороби, і до лікарень потрапляють навіть більше мешканців, ніж під час першої хвилі.

Цілком можливо, що з жовтня вірус мутував – і набутий імунітет йому вже не страшний. У ПАР он вже взагалі знайшли 16 нових ліній коронавіруса – з новими унікальними мутаціями…

Цілком ймовірно, що процес налагоджування відносин із цим вірусом затягнеться надовго, і так просто людство з ним не розлучиться. Відтак звичайна людська логіка підказує, що якщо у дії віруса є негативні моменти – значить, повинні бути і позитивні. 25 мільйонів років наші геноми давали раду з пошуком цих позитивних моментів без участі людської свідомості – і то дуже навіть незле давали раду.

Втім, цілком ймовірно, що у геномів просто не було іншого виходу – 25 мільйонів років тому людської свідомості в цьому світі ще не було. Принаймні, ми припускаємо, що тоді її не було. Але зараз вона є! (Принаймні, ми на це сподіваємося. : ))

Тож було би логічно взятися за пошук позитивних моментів віруса не тільки силами людського організму (вони явно над цим активно працюють), а й силами людської свідомості. Окремі моменти на цьому шляху вже є: деякі лікарі-практики відзначають, що боротьба з вірусом активізує імунітет хворого настільки, що після хвороби деякі показники стають набагато кращими, ніж були до. Щоправда, таких спостережень небагато, можливо, таких хворих теж небагато. Або, що більш ймовірно, такі хворі не так вже й часто потрапляють під пильне око лікарів (чи й просто не роблять розгорнуті аналізи різних показників організму, що загалом, досить дорого коштує, і в часи економічної кризи далеко не всім по кишені навіть у розвинених країнах). Ймовірно також і те, що через якийсь час «післявірусне покращення» піде на спад. Але воно є! І добре було би, аби людство до цих даних придивилося уважніше…

Втім, не забувайте: навіть коли ви плюєте у стелю, ваш організм на клітинному рівні активно працює. І якщо ви підхопили ковід, то ваш організм працює ще й над приборканням цього звіра. І цілком у наших силах якщо не помогти йому «прив’язати до цієї балерини динамо-машину», то хоча б подумати над тим, як ми можемо не заважати йому в цьому процесі…

Польський феномен колишнього шоумена Шимона Головні

Віруси: на носі – цілковита мутація... підходів людства до охорони здоров’я

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com