Фото з офіційної ФБ-сторінки The White House

Дуже важливо, що в телефонній розмові з російським президентом новий американський президент наголосив на підтримці з боку США суверенітету України

Телефонна розмова Володимира Путіна та Джо Байдена, що відбулася всього через шість днів по тому, як американський президент обійняв посаду, свідчить, що в російсько-американських взаємовідносинах усе поки що йде не так погано, як передбачали багато експертів. Очікувалося, що з приходом до Білого дому демократа Байдена відносини між Росією та США, далеко не найкращі за Дональда Трампа, тепер значно погіршаться. Адже демократи традиційно схильні до захисту прав людини в усьому світі, а до країн Східної Європи, яким загрожує путінська Росія, виявляють набагато більшу зацікавленість, ніж переконаний ізоляціоніст Трамп. Тому сповна зрозумілі надії багатьох українських політиків на те, що за Байдена американська допомога Україні, у тому числі військова, посилиться, і Вашингтон рішучіше захищатиме Київ від претензій Москви.

Але не все так просто, і розмова Байдена та Путіна це доводить. Розмова відбулася за ініціативою американського президента і начебто вкладається в його обіцянку докорінно скоректувати американську політику щодо Росії. Але що за цим криється? Байден уже відкинув ідею відновлення обамівського «перезавантаження» з Путіним, але пообіцяв налагодити взаємодію з Росією в царині контролю над стратегічними ядерними озброєннями, що ґрунтовно розладналася за Трампа. У розмові з Путіним обговорювали пропозиції Байдена про продовження терміну дії угоди СНВ-3 на п’ять років, яку поки що російські офіційні особи сприймають цілком прихильно. Ця пропозиція, очевидно, викликана тим, що головною геополітичною загрозою Америці Байден уже проголосив Китай, натомість його попередник на президентській посаді вважав Росію і Китай, як мінімум, однаково значними загрозами американській безпеці.

А якщо основну конфронтацію адміністрація Байдена найближчими роками, а можливо, і десятиріччями, завбачує з тоталітарним комуністичним Китаєм, а не з Росією, логічним є намір не вступати поки що в гонку стратегічних озброєнь із Москвою, навіть незалежно від того, що сучасний стан російського ВПК унеможливлює, що Росія зможе брати участь у цій гонці нарівні з Америкою. А пропонований термін продовження угоди СНВ-3 лише на п’ять років пояснюється тим, що у Байдена, якому до кінця першого президентського терміну виповниться вже 82 роки, немає впевненості, що він зможе балотуватися на другий термін. Тому настільки ж логічним убачається його намір залишити вирішення проблеми побудови довгострокової архітектури ядерної безпеки з Росією новому президентові, незалежно від того, хто це буде, демократ чи республіканець.

Путіну ж зараз, в умовах, коли відчутно похитнулося його становище всередині країни, надзвичайно важливо досягти певних важливих зовнішньополітичних успіхів, одним з яких, безумовно, могло б бути продовження угоди з Америкою про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Кремлівська пропаганда не забула б спробувати переконати народ, що лише чинний національний лідер здатний успішно вести перемовини зі США щодо питань глобальної безпеки, та ще мало не з позиції сили (якої в Росії і близько немає, але путінські пропагандисти звикли переконувати росіян у зворотному). Інша річ, що зараз ще не можна стверджувати, що угода СНВ-3 неодмінно буде продовжена найближчим часом. Американська адміністрація, напевно, зв’яже продовження СНВ-3 з деякими неназваними умовами, які можуть стосуватися і певних внутрішньоросійських питань, і невідомо, наскільки американські умови будуть прийнятні для Кремля.

Що ж до внутрішньоросійських протестів, то Байден у розмові з Путіним висловив заклопотаність арештом Олексія Навального. Також і міністри закордонних справ «Великої сімки» закликали до щонайшвидшого звільнення головного російського опозиціонера, чого не могло би статися без схвалення Байдена. Американський президент також наголосив Путіну на занепокоєнні, спричиненому в США «великомасштабними атаками» на програмне забезпечення SolarWinds, які американська сторона пов’язує з Росією. Здавалося б, на обох напрямках, чи то проблема дотримання прав людини в Росії, чи то спроби російських спецслужб впливати на внутрішні процеси в США і отримувати звідти конфіденційну високотехнологічну інформацію, сталося посилення американської позиції. Але про введення конкретних антиросійських санкцій поки що не йдеться, і невідомо, чи будуть введені з боку США які-небудь серйозні санкції у разі, наприклад, якщо Навальний так і не буде звільнений, а придушення протестів у Москві й інших російських містах продовжиться.

Дуже добре, що в розмові з Путіним новий американський президент наголосив на підтримці з боку США суверенітету України в умовах російської агресії, що «продовжується». Проте незрозуміло, в чому саме ця підтримка виявлятиметься. Глава попередньої демократичної адміністрації Барак Обама, як відомо, рішуче опирався постачанням Україні летальних озброєнь і бойової техніки, сподіваючись так чи інакше втихомирити Кремль. Тепер, на щастя, проблема постачань американської летальної зброї Києву вже вирішена Трампом, і належна військова допомога Україні закладена до ухваленого при його адміністрації оборонного бюджету США. Але де гарантія, що чинна американська адміністрація знову не спробує «утихомирити» Кремль, вимагаючи від українського керівництва політичних поступок для Росії в питаннях Донбасу та Криму в обмін на збільшення американської військової і, особливо, фінансово-економічної допомоги, якої Україна зараз особливо гостро потребує?

Так само незрозумілою є позиція США щодо багатьох збройних конфліктів, що нині тривають, особливо, в Сирії. Можна пригадати, що саме відмова Обами свого часу покарати Асада американською військовою інтервенцією у відповідь на перехід «червоних ліній» у вигляді застосування сирійською урядовою армією хімічної зброї, жертвою якої стало мирне населення, призвела до російської військової інтервенції в Сирії, продовження громадянської війни, кінця якої не видно, і потоку біженців до Європи з Сирії та інших країн Близького Сходу. І невідомо, чи намагатиметься Байден рішучіше втрутитися в сирійський конфлікт. Думаю, що відповіді на ці й інші запитання, пов’язані із зовнішньою політикою Байдена, ми отримаємо найближчими місяцями, коли буде визначений склад нової адміністрації і вона запропонує перші важливі зовнішньополітичні ініціативи.

Автор: Борис Соколов

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/bayden-i-putin-suprotyvnyky-chy-partnery)