Культура скасування (Cancel culture) руйнує освітній процес і приносить шкоду таким же школярам, як я (Thomas Ullman, high school student, CA).

У 10 класі на уроці англійської мови я, так само, як і багато американських школярів, читав роботи Джозефа Конрада – невтомного мандрівника та захоплюючого письменника. У нашому класі не аналізували книги Конрада, як це було у школах, в яких навчалися мої батько й дід, коли вони були у моєму віці.

Замість того, щоб обговорювати, як його роботи не тільки формували майбутніх письменників, а й стали одними з найбільш ранніх модерністських творів, ми дебатували питання, чи повинні ми взагалі вивчати його твори у класі.

Ми не вивчали історії про подорожі й трагедії, що захоплювали стількох авторів, які формували Західну культуру. Замість цього ми обмінювалися нескінченними аргументами з приводу того, чи взагалі викинути Конрада з процесу вивчення через його расові висловлювання, які, до речі, не були аж такими незвичайними в його час.

Практично нас вчили, як «виплеснути з водою дитину» – раз неможливо прирівняти таких авторів, як Конрад, до сучасних стандартів, то він і такі, як він, повинні бути вилучені зі шкільних бібліотек.

Через рік я побачив, як культура скасування набирає силу, націлившись вже і на таких філософів і письменників, як Арістотель і Шекспір. Неможливо відразу передбачити наслідки таких дій, але наша молодь – майбутнє нації, безумовно, повинна буде заплатити за культуру скасування.

Деякі школи, яких активісти підштовхували до прийняття культури скасування, почали зосереджуватися на ймовірній шкоді слів, вирваних із контексту, просто не розуміючи їхнього значення у тексті.

До прикладу, в 2019 року в Нью-Джерсі спробували вилучити зі шкільних програм книгу Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фінна», цитуючи численні pacoві висловлювання. Але книга ХІХ століття, названа «Великим Американським Романом» поряд із «Великим Гетсбі» і «Вбити пересмішника», фактично є антирасистським твором. Вона розкриває расистську брехню, яку використовували, аби виправдати багатовікове paбcтвo, і в той же час показує людяність знедолених людей і проповідує рівноправність.

На жаль, короткозорий натовп, який хоче вилучити цю книгу зі шкіл, не зміг критично проаналізувати її зміст. Використання в книзі слова «нeгp» як символу pacизму спонукало багатьох на те, аби видалити цю книгу зі списку видатних американських літературних творів. У деяких школах ці слова просто замазали.

Вилучення такої книги намагаються обґрунтувати тим, що це захистить школярів від використання упереджених слів і виразів. Але насправді ми втратимо одну з найбільш антирасистських книг в американській історії.

Перегляд нашого ставлення до історичних особистостей призведе до знищення культурної спадщини. Тоді не залишиться не тільки історичних помилок, на яких можна буде вчитися, але і успіхів, якими можна буде захоплюватися.

Ми опинимося в ізоляції, оскільки не зможемо розповісти нашому юному поколінню про історичні помилки, воно просто буде приречене повторити їх у майбутньому.

Роман Марка Твена, без сумніву, проти pacизму, але як бути з людьми, які дотримуються упередженості у поглядах? Їх теж викинути на смітник історії?

Аристотель, який вважається одним із найбільших філософів всіх часів, відкрито підтримував paбcтвo. Всього кілька тижнів тому New York Times опублікував статтю, де засуджувалися нападки на Аристотеля за ці погляди. Ця стаття наразилася на критику з боку професорів, зокрема, Брайана Ван Нордена (Bryan Van Norden). Він заявив, що ми повинні пам’ятати, що серед наших студентів є такі, які на практиці відчувають наслідки найогидніших поглядів Аристотеля.

Звичайно, зараз ніхто не сперечається, що ми не повинні захищати застарілі погляди Аристотеля проти рівноправності. Але важливо пам’ятати, що його позитивний внесок у сучасну політичну теорію, фізику, економіку та фізіологію – це все те, що ми розглядаємо як непорушну частину Західної цивілізації.

Чи повинні ми відкинути все, що зробив Аристотель, через декілька його помилок? Ми тоді втратимо одну з основ сучасного світу.

Крім того, абсолютно необґрунтовано застосовувати «огидні» погляди античності до сучасності. Замість того, щоб ігнорувати їхні думки в цілому, ми повинні розуміти їхні помилки й вчити нашу молодь на їхніх прикладах, розповідаючи, чому вони неприйнятні.

Заява Брайана Ван Нордена спочатку зачепила мене. Адже мене, як євpeя, насторожив шекспірівський «Венеціанський купець», в якому використовувалися типові aнтисемітські описи євpeїв. Багато з цих стереотипів століттями сприяли антиceмітизмy в Європі та в усьому світі.

Але я врешті-решт дійшов до розуміння, що інші роботи Шекспіра – «Макбет», «Ромео і Джульєтта» та «Гамлет» мають величезний позитивний вплив на нашу літературу. І звичайно, я не буду відмовлятися від Шекспіра.

Суспільство, яке постійно засуджує історичних особистостей під впливом мінливих «прогресивних» поглядів, ставить американських студентів у скрутне становище. Це як у Оруелла: вчора – війна з Євразією, завтра – з Остазією. Вчора – читаємо Аристотеля, завтра – спалюємо його книги на славу «прогресу».

Мій досвід із книгами Конрада – дуже важливий: те ознайомлення з його роботами, яке було нам піднесено у класі, є не просто попередженням. Це – ознака довгого шляху літературних заборон, який буде значно лімітувати інтелектуальну сферу суспільства, що прагне до суспільства без образ за рахунок викидання наших улюблених творів, до суспільства, де панує невігластво.

Джерело: «Континент»
(https://kontinentusa.com)