rss
05/09/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Українець професор д-р Євген-Зенон Стахів – лауреат Нобелівської премії та його родина

Продовження

Інший уродженець Перемишля, мій давній приятель св. пам. Мирослав Андрій Прокоп (*1913-†2003, Нью-Йорк, США) — провідний учасник національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ-ому столітті, видатний політичний й громадський діяч з рамени ОУН, УПА, УГВР, науковець й публіцист, член Президії УГВР (1944), говорив на вечорі пам’яті стрийка проф. Є.-З. Стахіва – редактора Володимира Павловича Стахіва в Нью-Йорку 4 грудня 1971 року: «…Коли в 1930 році В. Стахів скінчив гімназію в Перемишлі і восени того ж року виїхав до Берліну на політехнічні студії, він був у певному сенсі сформованою громадською людиною. У Берліні він дуже швидко включився в працю ОУН, до юнацтва якої він вступив ще в перемиській гімназії, і став одним з провідних українських студентських діячів, брав участь в численних міжнародних конґресах студентської молоді 30-их років. На той час припадають також початки і перший етап публіцистичної праці В. Стахова. Вже в першій половині 30-их років він став редактором німецькомовної «Української пресової служби», що з’являлася кожного тижня і була призначена для німецьких і чужинних кореспондентів, акредитованих у столиці Німеччини. УПС не була пропаґандивним бюлетенем. Вона давала передруки з української радянської і нерадянської преси та власні коментарі, базовані на тих першоджерелах. У той час В. Стахів писав також інформаційні статті на українські теми до німецької преси. На жаль, майже всі матеріали його тодішньої публіцистики пропали під час війни. Треба згадати, що під час постання Карпатської України, що було періодом великого зацікавлення Україною в світі, В. Стахів був не тільки редактором «УПС», але також офіційним репрезентантом ОУН у розмовах з чужинними політичними діячами. У ще більшій мірі такі обов’язки впали на нього влітку 1941 року, після проголошення у Львові відновлення самостійної України. Голова утвореного тоді уряду Ярослав Стецько доручив В. Стахову ведення зовнішніх справ. Ці обов’язки В. Стахів виконував аж до 15 вересня 1941, коли його арештувало ґестапо….».

Title 
 Володимир Стахів-Мек, стрийко др. Зенона,
зі своєї дружиною, Мюнхен, 1960-ті роки
(світлина із архіву О. Панченка)

Провідний діяч Української Військової Організації (УВО) й Організації Українських Націоналістів (ОУН), член УГВР Євген Врецьона (псевдо - «Беран», «Волянський», «Ґанді», «Ґенко (1)», «Турчин») (*1905-†1975, Базель, Швайцарія), який залишається однією із найбільш яскравих й втаємничених фігур українського націоналістичного руху 1920-1970 років, що поряд з Володимиром та Євгеном Стахівими відіграв визначальну роль у виробленні зовнішньополітичних орієнтацій, тенденцій розвитку, тактики і стратегії українського націоналістичного руху під еґідою ОУН, а пізніше – УГВР, у своїй статті «Мої зустрічі з Полковником» писав: «....Конференція ОУН мала місце в червні 1933 при участі бл. 30 осіб. З числа «старих» пригадую собі, крім Полковника, ген. Миколу Капустянського, Євгена Онацького, Макара Кушніра (Богуша), ген. Віктора Курмановича, полк. Р. Сушка, сотн. Р. Ярого, сотн. С. Чучмана, інж. М. Сціборського, інж. Дмитра Андрієвського (О. П. – уродженця Лохвицького повіту на Полтавщині), сотн. Івана Рев’юка (Бартовича), Володимира Мартинця та інж. Михайла Селешка. З «молодих» були: Іван Ґабрусевич, Ярослав Барановський, Степан Бандера, В. Янів, Б. Кордюк, Ярослав Стецько та Михайло Турчманович. Пленарні наради відбувалися в музейній кімнаті на Мекленбурґіше Штрассе, в будинку д-ра Дмитра Левицького, голови УНДО. Засідання комісій — у кімнатах Українського Пресового Бюра, на другому поверсі того ж будинку. В бюрі та музеї бували Володимир Стахів та Микола Митлюк, які дбали про побутові справи учасників конференції. Предметом нарад були справи організаційні, ідейно-програмові, політичні і військові. Відповідно до цього, працювали чотири комісії…».

У книзі Петра Мірчука «Нарис історії ОУН. -1920-1939»,т. 1 (Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968, на сторінках 532 та 533, між іншим, читаємо: «…В суботу 28 травня 1938 року в полудень відбувся похорон тіла полк. Євгена Коновальця, в якому взяли участь: дружина загиблого Ольга, котра, повідомлена голляндською поліцією, прибула літаком до Роттердаму ще в четвер, 26 травня, ген. Віктор Курманович, радник Омелян Тарновецький, співпрацівники Націоналістичної Пресової Служби в Берліні – Орест Чемеринський-«Оршан» і Володимир Стахів-«Мек» та литовський консул. Ховав місцевий голляндський католицький парох…. Як член ОУН, Полуведько виступав під псевдо «Тогобічний» і ним підписував свої статті в українській націоналістичній пресі, головно в паризькому «Українському Слові». В час роттердамського замаху Полуведько перебував у Берліну, куди приїхав в організаційних справах. Тут він зустрічався і з полк. Коновальцем. Під час похорону полк. Коновальця Я. Барановський висловив перед О. Чемеринським і В. Стаховом свою підозру, що Полуведько є організатором атентату й радив стежити за ним або просто передати до рук німецької поліції, як підозрілого співучасника вбивства в Роттердамі…».

Стрийко проф. Євгена-Зенона Стахіва, св. пам. Володимир Павлович Стахів згодом став міністром закордонних справ в Українському Державному Правлінні (УДП) (О. П. - Українське Державне Правління (УДП) — головний виконавчий орган відновленої Української Держави, проголошеної Українськими Національними Зборами за ініціятиви Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові 30 червня 1941. Вранці 30 червня 1941 р. до Львова ввійшов перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Романа Шухевича. Водночас до Львова надійшли відомості про скоре прибуття до міста також і відділів націоналістичних повстанців на чолі з Крайовим провідником ОУН (р) Іваном Климівим-Леґендою. О 20:00, 30 червня 1941 р. , у приміщенні Товариства «Просвіти» (м. Львів, пл. Ринок, буд. 10) відбулися Національні збори, на яких Я. Стецько зачитав Акт відновлення Української Держави). До речі, Володимир П. Стахів (псевдо – «Мек») мав письмові уповноваження для своєї діяльності від Голови Революційного проводу ОУН Степана Бандери та голови Українського Державного Правління (1941) Ярослава Стецька, оригінали яких батько проф. Зенона – Євген Стахів передав мені на постійне зберігання.

Title 
 Велика родина Павла та Казимири Стахівих
з членами УВО в Йозефі (Чехословаччина),
світлина 1924 року

Ярослав С. Стецько (*1912-†1986, Мюнхен) — український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН, від 1941 року — перший заступник провідника ОУН(р) С. Бандери, який у 1942–1944 роках перебував у німецькому концтаборі Заксенґавзен, а після звільнення керував Антибольшевицьким Блоком Народів та був головою Проводу Закордонних Частин ОУН у своїй книзі «30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України» з передмовою д-ра Дмитра Донцова, яка вийшла накладом Ліґи Визволення України (Канада), Організації Оборони Чотирьох Свобід України (США) і Української Видавничої Спілки (Велика Британія) у 1967 році, зокрема, писав, «…Існуючий УНК (О.П. – Український Національний Комітет у Кракові (УНК) був створений за ініціятиви ОУН (р) під проводом Степана Бандери напередодні німецько-совєцької війни як спроба об’єднати українські національні сили. В УНК на індивідуальній базі згуртовано 113 осіб із більшості діючих політичних середовищ та партій чи суспільно-громадських організацій. УНК вислав меморандум до Гітлера, в якому підкреслювано прагнення українського народу до незалежної держави і його готовість боротися проти Москви та висловлено надію, що німецький уряд поважатиме волю українського народу. Помітної діяльності УНК не розвинув, бо вже 5 липня 1941 року німецька Служба безпеки арештувала націоналістичних ініціяторів об’єднання, чим автоматично ліквідувала УНК) мав бути у порозумінні з Степаном Бандерою зовнішньополітичним фактором і партнером, як одна із альтернатив. Із провідних людей залишалися ще Іван Ґабрусевич, який уже тоді нездужав, полк. Ріко. Ярий і Володимир Стахів… (с.159)…На німецькому відтинку штаб членів революційної ОУН намагався ввесь час з’ясувати важливість нашої революційно-визвольної концепції в – передусім – суттєвого елементу: розвалу імперії на національні держави з Україною на чолі, а не заміни іншою колоніяльною імперією. Полк. Р. Ярий, Володимир Стахів, Іван Ґабрусевич і інші докладали зусиль перешкодити здійснюванню іншої, як національної концепції. Їм вдалося здобути низку серйозних прихильників…» (с.164). До речі, на сторінці 163 цієї книги її автор Ярослав С. Стецько публікує своєї німецькомовне «Уповноваження для Володимира Стахіва репрезентувати український уряд в Німеччині», оригінал якого також знаходиться у моєму хатньому архіві. На с. 226 згаданої книги її автор Я. С. Стецько пише «…5 липня 1941 р., члени Українського Державного Правління були в більшості устійнені і отримали свої номінаційні грамоти. Склад Правління був такий: Ярослав Стецько – голова і керівник ресорту соціяльних реформ;… Д-р Лев Ребет (ОУН), другий заступник Голови УДПравління (О. П. - Лев Роман Ребет (псевда - Кіл, Кліщ, Левко, Лисий, Стар) (*1912-†1957, м. Мюнхен — український політичний діяч, публіцист, адвокат, один із лідерів ОУН);… Роман Шухевич і Олекса Гасин (ОУН) – заступники міністра оборони;.. Володимир Стахів (ОУН) – міністер закордонних справ… (с.226)».

(Далі буде)

Український професор д-р Євген-Зенон Стахів – лауреат Нобелівської премії та його родина

Українець професор д-р Євген-Зенон Стахів – лауреат Нобелівської премії та його родина

Як він жив!#2021-10 (03/10/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com