Людмила Казмірук

Ще одна спроба навчати учнів лише в онлайн засвідчила — для більшості це нездоланний виклик, для меншості — вимога сьогодення.

Два тижні локдауну в Україні повернули абсолютно усіх учителів та школярів до навчання через телевізор, комп’ютер, планшет чи інший гаджет. Хоча дистанційна освіта як така не зникала зі шкіл із початком навчального року: через те, що хворіють або діти, або вчителі, на дистанційку переходили окремі класи чи навіть окремі школи.

Та саме загальнонаціональне повернення до онлайн-навчання викликало нову дискусію про її недоліки, ризики, та й переваги також. Сміливі заяви саме про плюси онлайн-навчання поширили на освітніх блогах та на власних сторінках у соцмережах вчителі з різних куточків України. Серед переваг — вільніший графік занять, дітям краще «заходить» нова тема з гаджетів, ніж із книжок, до того ж, це вчить їх самостійності та умінню працювати в будь-яких умовах.

Урок у тапцях

Про комфортне викладання вдома написала вчителька англійської мови тернопільської ЗОШ №28 Людмила Казмірук: «Мені подобається дистанційка! І можете кидати в мене тапцями. Бо я працюю вдома, в теплі, комфорті і ....тапцях ))) Я почуваюся в онлайні, майже як риба в воді. Освоїла ресурси і платформи, обрала улюблені і вміло ними користуюся. Між уроками встигаю не лише попити кави-чаю, але й обід-вечерю зварити, чи посуд помити, чи в хаті трохи прибрати. У хаті навіть з’явилася нормальна їжа, не з мультиварки. А ще я встигаю подивитися до своїх власних дітей і навіть трохи з ними позайматися. Встигаю почитати книжку і пройти кілька модулів професійного онлайн-навчання».

На такий суцільний позитив, ясна річ, батьки та колеги пані Людмили з інших шкіл відповіли критикою. Не всі, але чимало зауважень стосувалося наявності гаджетів та інтернету у родинах. Приміром, знайомі з невеликого райцентру розповідали, що із трьох шкіл у місті онлайн-уроки проводить лише одна, а під час першого весняного карантину єдиним способом навчання була «Всеукраїнська школа-онлайн». І питання інтернетного покриття в Україні досі потребує вирішення.

Дехто закидав, що дітям удома бракує спілкування з однолітками, хоча чим займаються школярі на перервах? Часто грають в ігри на телефонах. Не всім батькам до вподоби, що доводиться більше часу проводити з дитячими домашніми завданнями, особливо – якщо вони приходять лише як повідомлення у вайбер, без пояснень від учителя. На всі закиди можна знайти виправдання, бо, як не крути, онлайн-навчання змінює звичний спосіб життя у родині, а також традиційну підготовку до уроку для педагогів.

Потреба часу

Але згадаймо вчителя фізики з Чернівців Пауля Пшенічку, переможця освітньої премії Globаl Teacher Prize, котрий апробує онлайн-уроки роками, без ковіду, карантину та примусового переходу на такий формат. На його думку, це вже потреба часу, і з цим погоджуються молодші колеги. Так, учителька біології Олена Халепа, котра прославилася своїми відеоуроками з елементами репу, під час другої загальноукраїнської дистанційки написала у блозі на «Osvita.ua», що варто сприймати це як передвісника глобальних змін в освіті: «Я вчитель біології, й впевнено скажу вам, що колись зміни клімату призвели до виходу тварин на сушу, до появи крил, квітів, довгих ший жирафів і вимирання динозаврів! Це еволюція, друзі, вона — незворотна, вона великим катком пройдеться освітою, і будуть зміни. Так що дайте вчителям-професіоналам спокій, у них все вийде. Дайте своїй дитині спокій, увімкніть їй інет, приготуйте чай і відійдіть — дитина впорається. І дайте, нарешті, спокій дистанційній освіті! Вона — ароморфоз, у результаті якого будуть зміни, а не ваше пророче «всьопропало». Ароморфоз — один із шляхів біологічного прогресу, що полягає у значному ускладненні будови організмів та підвищенні загального рівня їхньої організації».

Людмила Казмірук додає, що переваги може знайти вчитель, учень та його батьки. Тільки за умови — що всі працюють, а не байдикують. «Навесні у нас була робота титанічна, поки всі налаштувались на працю в ZOOM чи на інших платформах. Я розумію батьків, знаю, що не всі вчителі цього хочуть. Хто включився у цей процес тоді, то той зараз набив руку, наприклад, ми з вересня працювали у живому режимі, єдина дистанційка — це ось цей тиждень локдауну, на другий тиждень школи відправили на канікули, бо були батьки дуже незадоволені навчанням в онлайн, — розповіла пані Людмила «Дню». — Тоді було багато онлайн-вебінарів, хто хотів, до них долучався та вчився. Дещо для себе я почерпнула, додала до своїх інструментів. У мене є улюблена платформа, яка дає можливість створити інтерактивну гру. Я використовувала її і на уроках у класах, де є проєктори. Зараз це просто вивожу на екран. Для мене це дуже зручно. Якщо в класі не завжди була можливість щось показати та включити, то тут тільки сиди і відкривай фотографію, відео, робочі зображення...»

«Це мобільність та свобода»

«Зрозуміло, що є багато нюансів, що не всі можуть, не всі справляються, але це дуже велика можливість для дітей, — продовжує Людмила Казмірук. — Я сама мама трьох дітей. Одній дитині, бачу, це подобається. Вона має спілкування поза школою, їй цього вистачає. Середня донька хотіла б повернутися у школу, вона більше тягнеться до колективу. Але деякі діти так скоріше працюють. Здав домашку і маєш час на якісь улюблені заняття та прогулянки, бо в школі ти мусиш відсидіти 5 - 6 годин, приходиш додому і знову сідаєш за уроки. Це дуже «з’їдає» час. Я працюю з 8.00 до 18.00, у другу зміну маю якраз класне керівництво. А мої уроки — у першу. І я мушу бути всі ці години в школі. Тому для мене дистнаційка — це рятівне коло. Дехто писав гнівні коментарі, що мені легко так казати, бо в мене нема трьох дітей. Але вони в мене є. Іноді донька, з якою ми ділимо кімнату під час навчання, пропускає свої уроки, якщо в мене в той час моє заняття. Учителька це розуміє, але пропущене ми все одно сідаємо і робимо».

«Є переваги і для батьків — вони побачили вчителів, дехто навіть не уявляє, хто дітей вчить, — каже Людмила Казмірук. — Побачили, як працює їхня дитина. Бо дехто думає, що все у навчанні добре, а це не так. Батьки бачать реальну картину. І для вчителів це теж показник, що хтось працював гірше, це відкритий урок по суті, який стимулює. Є діти, яким заважає шум у школі та сусіди по парті. У мене деякі діти почали краще вчитися, бо вони більше зосереджені, їх ніхто не відволікає. Звісно, навчання через вайбер, коли завдання робляться з батьками пізно увечері — це не навчання. Але ось ця мобільність, вміння пристосуватися, знайти вихід у ситуації, розширення крутогору — це плюси для дітей. Якби нам рік тому сказали, що ми не будемо вчитися у школі, це було б дуже дивно, а зараз бачимо інший варіант. Для мене це можливість поїхати з міста і далі продовжувати працювати, не втрачати зв’язок з навчанням. Це дуже в житті потрібно — вчитися за будь-яких обставин, це певна свобода».

Як мотивувати учнів?

Втім, в Україні прийнято положення про дистанційну освіту, і той, кому імпонує цей формат, може його обирати. Єдине, що не всі школи готові таке бажання дітей та батьків підтримати. На думку нашої співрозмовниці, поки що дистанційне навчання — ще виклик для освітньої системи. «Щоб це стало перевагою, мають бути вкладені великі інвестиції у школи. Економічна складова важлива у цій ситуації. Хоча я очікувала, що з вересня наша система освіти зазнає значних змін. У США, приміром, питають батьків, хто хоче ходити в школу, а хто хоче залишитися в онлайн, дві третини батьків обрали дистанційну освіту. Тобто є вибір, а в нас він відсутній», — додає Людмила Казмірук.

До речі, про вибір. Не завадило б Міністерству освіти та науки врахувати не лише побажання вчителів, а й поцікавитися ставленням школярів до різних форм навчання. Так, Інститут соціальної і політичної психології АПН України у листопаді-грудні 2020 року проводив опитування серед учнів 7—10 класів про те, як оцінюють дистанційне навчання. У дослідження взяли участь 75 шкіл зі всієї України (крім окупованих територій). За його даними, 30% українських підлітків дистанційне навчання не підтримують, ще 30% про нього відгукнулися схвально.

Опитування показало, що зросли ризики, яких зазнає як процес навчання при неналежній підготовці та організації, так і самі діти: це зниження мотивації і якості навчання, погіршення здоров’я, кібер-ризики в інтернеті тощо. Основне, на чому наголошують експерти, — це зниження мотивації дітей до навчання, яке триває роками. І винна тут не лише дистнаційка.

«У 2017 році ми вперше зафіксували, що все населення країни як головну проблему освіти назвало втрату мотивації дітей до навчання. До цього завжди на першому місці були матеріалі чинники — обладнання, зарплати. І під час пандемії мотивація виявилася найголовнішою проблемою. В умовах дистанційності це дуже важливо, адже вона включає і пізнавальні, і саморегуляційні чинники, — пояснює докторка психологічних наук, завідувачка лабораторії масової комунікації та медіаосвіти, заступниця директора Інституту соціальної і політичної психології АПН України Любов Найдьонова. — Продуктивність залежить від емоційних станів. У нашому дослідженні третина підлітків повідомила, що боїться заразитися ковідом. Це означає, що вони перебувають у такому емоційному стані, який значно знижує можливості формування нових зв’язків. Якщо людина дуже сильно чогось боїться, то вона не може навчатися, бо в неї в мозку — інші домінанти збудження. Нові зв’язки складаються дуже повільно. Це ми маємо враховувати — дитина гірше вчиться. Дослідження показало, що половина дітей переживає за близьких — що вони можуть заразитися і померти. Це — діти старшого віку, які можуть розповісти про це. Діти молодшого віку не мають тих комунікативних умінь, які би дали можливість ініціювати розмову і в ній відрегулювати свої емоції. На це слід обов’язково звернути увагу. 20% відповіли, що не мають з ким поговорити про те, що вони переживають. Це дуже серйозний момент, який показує, що нині вимушена дистанційність є ситуацією хронічного стресу для дітей. Це проявляється в тому, що вони можуть повільніше засвоювати матеріал, ніж це передбачено програмами, потребують більше повторення».

Інтернет vs здоров’я

Як показало дослідження, третина дітей повідомила, що дуже втомилася від дистанційного навчання. 2/3 дітей поскаржилися на головний біль та дискомфорт у спині під час дистанційного навчання. Експерти наголошують, що це теж свідчить про стресові стани. Дослідники нагадують, що до пандемії моніторинг здоров’я школярів показував, що 20% першокласників мають хронічні хвороби. Після закінчення школи — таких 80%.

Щодо формату проведення уроків, то, згідно з дослідженням, онлайн-навчанням було охоплено лише 25% шкіл. Було багато скарг від батьків, що вчителі скидають завдання лише по телефону (5% відповіли, що не було жодних завдань в режимі онлайн). Інші варіанти — перегляд записаних відео, надсилання матеріалів, інші гібридні форми. Телешколу систематично дивився кілька разів на тиждень лише кожен шостий учень. Велика частина опитаних відповіли, що через технічні причини взагалі відсутні онлайн-уроки.

«Дуже важливо, що у нас зростає інтернет-уразливість. Є дослідження 2018-го і 2020-го років. За кожним із видів загроз ми бачимо погіршення. Підлітки кажуть, що понад удвічі зросла кількість знущань, також понад удвічі — спонукання до насилля і агресії, майже удвічі — кількість залякувань (10% проти 20%), збільшилася кількість наклепів та спонукань до самоушкоджень, — наголосила Любов Найдьонова. — Ми досліджували вплив різних медіапрактик на психологічне благополуччя дитини, побачили, що інтернет-ігри та серфінг, коли дитина іде в інтернет і забуває, за чим іде, — це два типи практик, які негативно пов’язані із благополуччям дитини і не сприяють її розвитку. Ми маємо розвивати і компетентності дитини, і приділяти увагу безпечності інтернет-середовища: здатність дитини захистити саму себе, медіаграмотність, аби своєю розумною поведінкою захистити себе від інтернет-ризиків»

Захист від інтернетних ризиків — проблема давня, чим далі, тим більше вона поглиблюється. Утім, це не привід відмовлятися від сучасних методів навчання. Єдина вимога до освітньої системи — враховувати усі недоліки та переваги різних форматів відвідування уроків. Варто визнати, що чинний класно-урочний формат навчання — теж не ідеальний, розвинені країни світу поступово від нього відмовляються. Тож дистанційка стала своєрідним землетрусом для нашої шкільної освіти, який заодно показав реальний стан речей. Питання тільки в тому, чи буде проводитися робота над виявленими помилками.

Автори: Інна Лиховид, Оксана Миколюк

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/dylemy-dystanciynoyi-osvity)