rss
02/26/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Спорт \ Від «хуліганів» до героїв
Title 
 Фото з ФБ-сторінки WBC Ультрас Динамо

Футбольні фанати, які до війни ворогували, нині стали прикладом єднання для багатьох «дорослих» патріотичних рухів.

21 січня 2014 року — день, коли після сутичок і втрат на вулиці Грушевського в Києві українські фанатські угруповання вирішили об’єднатися навколо спільної мети — захисту співгромадян. Така подія сталася вперше за часи незалежності України, та й на загальноєвропейському рівні подібні приклади знайти важко. Націоналістична ідеологія ультрас все ж взяла гору над іншими «навколофутбольними» (і не тільки) речами. Знайомі усім «хулігани» раптово перетворилися на передову силу Майдану у боротьбі з «Беркутом» та тітушками. «Ми виходимо не за те, щоб нас взяли до Євросоюзу, не за Юлю, Віталіка, Арсенія й Олежика, не проти Росії. Ми виходимо за киян, за наше місто, за нашу країну, за нашу честь», — пояснили тоді київські ультрас на своїй сторінці.

22 лютого 2014 року за ініціативою київських ультрас було оголошено загальне перемир’я між українськими фанатськими угрупованнями. Вболівальники клубів Прем’єр-ліги, Першої ліги, а також багатьох аматорських команд фактично припинили будь-яку ворожнечу і розставили правильні пріоритети. «…Продовжувати будь-які конфронтації у фанатському середовищі в даний момент — злочин проти світлого майбутнього України», «Від Луганська до Карпат фанат фанату — друг і брат», — повідомив офіційний портал фанатського руху України.

Футбольні фанати — доволі мобільна соціальна група. Вони багато подорожують зі своїми командами, бачили різні регіони України та європейські стадіони. Саме їхні марші з відомою «кричалкою» про Путіна та інші подібні акції навесні 2014-го стали символом єднання країни. Хоча в самому середовищі свою роль нерідко оцінюють скромніше. На думку ж одного з лідерів фанатського руху «Динамо» — Олексія «Декстера», який дав «Тижню» свій коментар, поведінку фанатів можна пояснити простіше. За його словами, «людей молодого віку більше цікавлять пригоди і веселе проведення часу, внаслідок чого вони і вийшли на Майдан — подивитися, що буде. Ця ситуація за чотири роки обросла міфами, легендами, хоча насправді все простіше. Тому оце ідеалізування людей, як на мене, сьогодні недоречне. Недостатньо часу минуло для цього».

2 травня того самого року українські вболівальники футбольних клубів «Чорноморець» та «Металіст» як прихильники Євромайдану виступили проти «антимайданівців» в Одесі. Вони були на передовій тамтешніх вуличних боїв, коли міліція або не робила нічого, або прямо співпрацювала з сепаратистами. Фанати стали найактивнішим угрупованням з боку «майданівців» і змогли підкреслити свою єдність (події відбувалися під час і після футбольного матчу між двома командами) та рішучу проукраїнську позицію.

До сьогодні у «динамівських серцях» існує практика допомоги дитячим будинкам та реабілітаційним центрам. Втім, більшість коштів ультрас ідуть на допомогу військовим. Чимало «хуліганів» свідомо воюють проти Росії у батальйонах «Азов», «Айдар», «Дніпро-1» та «Донбас». Колишні вороги стали побратимами і, за їхніми ж словами, планують спершу розібратися з ворогом на Сході, а вже потім вирішувати свої міжфанатські футбольні питання.

Ще однією показовою ситуацією, в якій брали активну участь ультрас, була справа Сергія Стерненка. Громадському активісту та екскерівнику одеського «Правого сектора» СБУ висунула підозру в скоєнні умисного вбивства. Протягом 2018 року на нього тричі здійснювалися збройні напади. На звернення активіста в поліцію після перших двох випадків він отримав відмову в реєстрації заяви нібито в зв’язку з «відсутністю загрози життю». Під час третього замаху Стерненко, діючи в межах необхідної самооборони, смертельно поранив одного з нападників, внаслідок чого був взятий під варту за підозрою у вчиненні умисного вбивства. Цей випадок викликав великий суспільний резонанс, і ультрас були з тих людей, котрі не змогли стояти осторонь. Активна участь футбольних фанів вкотре відкрила українцям очі на систему українського «правосуддя». Вони показали себе як рушійна сила не лише на футбольних матчах, а й у суспільно важливих речах. Звертаючи увагу преси на відверті неузгодженості у проведенні слідства гаслом «Захистимо своє право на самооборону!», фанати долучилися спершу до інформаційної війни, а згодом і до масових мітингів та протестів. Ці події ще раз засвідчили: ультрас сьогодні — це дещо більше, ніж просто вболівальники-фанати.

Фанатські рухи приваблюють молодих людей із багатьох причин. Перш за все, це пов’язано із середовищем та атмосферою в цих колективах. Не так вже й багато є місць, де є можливість вільно, голосно, а головне — колективно покричати, підтримати спільну ідею, заспівати пісеньку про Путіна та просто виплеснути свої емоції. Разом із тим, це специфічна, проте реальна можливість бути почутими, що важливо для молоді.

Ще одним фактором привабливості фанатського руху для молодих людей є можливість бути на рівні з іншими. У цих угрупованнях лідерство є умовним, адже рішення приймає весь колектив. Як наслідок, кожен може «приміряти» на себе роль лідера.

Своєрідну боротьбу між вболівальниками можна побачити на стінах у вигляді графіті. Одним із ініціаторів та активним учасником цього руху є якраз Олексій. На його думку, однією з цілей цієї субкультури є спроба довести, що «твоя» група краща за «іншу». «Власне, це змушує людей гуртуватися навколо якоїсь ідеї, навіть найбезглуздішої. Важливими є самореалізація, доведення своєї переваги над іншими, самоствердження. До того ж, фанатський рух — це завжди пригоди. Пригоди означають емоції, яких у нашій субкультурі не бракує. Усе це приваблює молодь», — зазначає Олексій.

Сьогодні фанати також є прихильниками здорового способу життя. На секторі та загалом у середовищі вболівальників категорично заборонено палити, вживати алкоголь чи наркотичні засоби. Також для фанатів часто організовуються спортивні тренування, змагання та турніри. Ці речі, окрім того що пропагують здоровий спосіб життя, ще й розвивають серед молоді дисципліну, повагу і розуміння того, як варто поводитися у відповідних місцях.

Може скластися враження, що ультрас — інтелігентне і показове середовище, яке здатне самостійно формувати лідерів. Втім, це лише частина правди. Стартаперів та бізнесменів воно не виховає, проте свідомих громадян, громадських активістів, волонтерів, майбутніх солдат — цілком можливо. На думку Андрія (ім’я змінене), одного з представників львівського руху «Завжди вірні», саме «ідеологічне виховання та атмосфера на фанатському секторі відіграє в цьому ключову роль. Через це від самого початку війни багато наших хлопців пішли на фронт боронити українську землю. Футбольні фанати є кузнею справжніх патріотів, оскільки ці люди заради ідеї та переконань готові на все. Це люди, які йдуть за покликом свого серця та сумління, а не вигоди чи грошей. Також через безкорисливість та відданість, які є ключовими факторами для успішної громадської діяльності, з середовища футбольних фанатів часто виходять хороші громадські активісти і не тільки».

За останні роки ставлення до ультрас в українському суспільстві різко змінилося. Якщо раніше в них більше вбачали загрозу, то нині вони асоціюються з таким собі «добром із кулаками», яке є необхідністю в країні, що веде війну проти зовнішньої агресії.

Чи означає це, що ультрас «схаменулися», стали на шлях доброти та правди і більше не з’ясовуватимуть стосунки між собою, не вандалитимуть, не вивішуватимуть расистські банери та не отримуватимуть штрафів від УЄФА?

У це не надто віриться. Ця субкультура, яка сьогодні стала доволі масовою і заручилася підтримкою української молоді, не була б тим, чим є сьогодні, якби не існувало того, з чого все почалося. «Once a hooligan, always a hooligan».

Кажучи об’єктивно, рядовому вболівальнику було важко якось підтримувати витівки ультрас. Найчастіше ці дії були занадто радикальними, адже, все ж таки, небагато людей толерують ксенофобські чи расистські гасла, штрафи для ФФУ, вандалізм, бійки та, як наслідок — порожні стадіони (у зв’язку із санкціями). Тому ідеалізація тут теж зайва. Навіть Олексій це визнає, констатуючи, що «фанатський рух дуже неоднорідний».

Враховуючи ситуацію з COVID-19, не можна впевнено сказати, чим буде рух ультрас завтра. Існує ймовірність, що коли це все ж закінчиться, вболівальники захочуть «відігратися» за всі попередні роки. Андрій сумнівається, що пандемія принесе відчутні зміни, адже «тимчасові обмеження не здатні зіпсувати репутацію та самобутність руху». Олексій навпаки має підозру та побоювання, що «через COVID, а також інші речі, впроваджені чиновниками та футбольними функціонерами під прикриттям карантину, не факт, що людям все ще буде цікавий футбол». Незрозуміло також, якою буде розстановка сил та чи існуватимуть фанатські коаліції, оскільки наразі найбільші з них («Динамо», «Дніпро» та «Карпати» з одного боку та «Шахтар», «Чорноморець» та «Металіст» із іншого) розпалися. Однак на вуличних протестах у Києві фанати не пасуть задніх. Фаєри досі в моді.

Автор: Роман Турин

Джерело: «Український Тиждень» (https://tyzhden.ua/Society/251287), стаття із спільного проєкту «Тижня» і Школи журналістики та комунікацій УКУ «За що відповідальна молодь»

Миколенко: «Луческу вимагає, щоб ми забивали, навіть виграючи 3:0»

Ярослав Амосов: «Навіть після перемоги іноді думаю, що це був провал»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com