«Тиждень» поговорив із Остапом Коркуною, активним волонтером та молодим фахівцем, що зробив кар’єру в Сполучених Штатах, про допомогу Україні з-за кордону та перспективи молодого підприємництва.

– Історію вашого переїзду до США та запрошення на роботу в Facebook можна назвати подарунком долі, яким ви успішно скористались. Проте таких випадків доволі мало, адже переважно основною причиною міграції молодих українців, і не тільки молодих, є вимушена трудова міграція. Скажіть, чи багато зараз у вашому оточенні української молоді і якими були їхні причини для еміграції? Чи діляться вони з вами цим досвідом?

– Моє оточення дуже схоже на мене, тож і історії людей, із якими я спілкуюся, схожі на мою. У якомусь сенсі я теж трудовий мігрант, адже приїхав працювати і досягати кар’єрного зростання і результатів у США. Але для більшості інших трудових мігрантів це вимушене рішення, тобто у них немає іншого вибору. Проте для мене і моїх знайомих це було особисте рішення. Ми самі вибираємо, що нам цікаво і де ми хочемо розвиватися. Наприклад, я приїхав до Facebook. Подібні історії і в моїх друзів та знайомих. Це здібні молоді люди, які на початку свого кар’єрного шляху показують дуже класні результати і великий потенціал, і за такими людьми «полюють» компанії всього світу. Саме вони і є ідеальними кандидатами. Моє ставлення до цього питання таке: ці можливості мають бути. Кожен має розуміти, що в нього є такий шанс. Якщо ти інвестуєш у себе, вчишся, працюєш над собою, ти отримаєш такі можливості, а далі вибір за тобою.

– Яке з об’єднань українців за кордоном ви вважаєте найефективнішим? Які з них здатні згуртувати українську молодь?

– Не хотілось би робити якогось рейтингу. Є ті організації, з якими працюю і яких підтримую я сам, для когось іншого цей список інший. Більше того, для кожної вікової категорії вони різні і це нормально, так має бути. У США саме українських організацій сотні. Я хотів би наголосити: неважливо, які з них найефективніші головне, що їх багато, і що більше, то краще, адже люди гуртуються задля доброї цілі. Роботи дуже багато, тому кожен зможе зайняти свою нішу, де буде корисним.

Цікавий феномен, який ми побачили після Революції Гідності те, що почалась хвиля «народного підйому», і не тільки в Україні, а й серед діаспори. З’явилося багато молодих, нових організацій, де люди, які не змогли знайти себе у вже наявних організаціях, почали робити щось своє. І це прекрасно. Так виникла організація Nova Ukraine, з якою я працюю і яку допомагав створювати. Це на Західному узбережжі, а, наприклад на Східному утворилася організація Razom, яка почала потужно розвиватися і до якої доєдналося дуже багато молоді. Водночас приємно зазначити, що не тільки нові організації, але й ті, які вже існували десятиліттями, активізувалися, почали багато працювати, і зокрема залучають молодь. Тому я б не виділяв, яка з них є найефективнішою чи найкращою ми всі робимо свою роботу. Хотілось би, щоб нас оцінювали за виконані дії.

– Ви згадали про організацію Nova Ukraine. У чому її головна місія, та чому для вас настільки важливо підтримувати Україну?

– Передовсім хочу зауважити, що Nova Ukraine це не політична і не релігійна організація. Наші основні напрями діяльності поширення інформації про Україну, тобто культурна дипломатія; підтримка вразливих прошарків населення гуманітарна допомога; а також сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, і це важливий момент. Адже сильна країна і сильне суспільство може бути лише тоді, коли громадяни відчувають свою важливість і роблять все, щоб розвивати країну. Якщо говорити про сприяння розвитку громадянського суспільства, то ми відводимо велику роль у цьому процесі освіті. Тож саме в освітній сфері в нас найбільше проєктів.

Чесно кажучи, важко відповісти на це питання, бо для мене ці речі очевидні. Хтось може відчувати себе українцем за межами України, а хтось і в Україні не визнає, що він українець. Проте в кожного є право на самоідентифікацію, і я ідентифікую себе як українець, бо я ним і є. У мене тут родина, друзі, тому я завжди буду пов’язаний із Україною, незважаючи на те, де я географічно перебуваю. Також для мене важливо, щоб моя країна розвивалася, була міцною. Саме тому вважаю, що допомагати своїй країні це просто нормально, тут немає нічого дивного!

– Як саме відбувається відбір проєктів, за які береться Nova Ukraine?

– Це відбувається у різний спосіб. Перше, що ми перевіряємо чи відповідає цей проєкт нашому статуту і напрямкам діяльності. Наприклад, ми не братимемося за політичні проєкти і не підтримуватимемо жодну політичну силу, тому що це наш вибір як організації. Оскільки ми розпоряджаємося не власними коштами, а коштами благодійників, то наступний крок це перевірка людини, яка пропонує проєкт, на предмет того, чи можна їй довіряти. Ми не можемо дозволити собі хоча б одного проєкту, малого чи великого, який не буде прозорим фінансово, чи співпраці з людиною, яка згодом просто зникне. Через це ми працюємо лише з тими людьми, яким довіряємо на 100%. Це можуть бути наші особисті знайомі або ж ті, кого порекомендували наші активні волонтери чи люди, з якими ми вже співпрацювали.

– Як ви оцінюєте молодіжне бізнес-середовище в Україні? Наскільки воно здатне сформувати нове покоління українців, які не матимуть бажання виїжджати за кордон як трудові мігранти?

– Складно говорити про бізнес-середовище в Україні, адже я не робив тут бізнесу. Проте як споживач можу сказати, що протягом останніх п’яти років спостерігаю значне збільшення кількості представників малого бізнесу. Це відкриття кав’ярень, ресторанів, різних магазинів. І це хороший сигнал, адже щось змінюється: люди не бояться, а намагаються розвивати якісь свої ідеї. Хоча, на жаль, досі є прогалини в правовій системі. В мене поки немає причин вважати, що люди почуваються більш захищено, ніж раніше. Сподіваюся, що це скоро зміниться.

Проте варто зазначити, що сфера ІТ в Україні нині активно розвивається. Тому айтішникам вже не потрібно виїжджати за кордон. А ті, хто таки виїжджають, роблять свій особистий вибір, напевно, на користь того, щоб побачити щось нове, отримати певний досвід чи пожити в чужій країні. Але все-таки айтішник може дозволити собі працювати і дуже добре жити в Україні. Тобто ми маємо категорію людей, для яких міграція не вимушена, а добровільна.

– Вже 11 років ви є успішним молодим українським мігрантом. Чи розглядаєте ви можливість повернення до України для втілення ваших волонтерських проєктів та покращення розвитку IT-сфери тут?

– Звичайно, розглядаю! З точки зору волонтерських проєктів не впевнений, адже волонтерський рух в Україні є дуже потужним, хоч із дуже невеликою кількістю ресурсів. Навіть тим ресурсом, який є у Nova Ukraine, ми можемо підтримувати те, що роблять тут. Я розумію, що волонтерам в Україні справді дуже складно, і при цьому вони роблять надзвичайні речі, тому мені навпаки хотілось би повчитись у них. Важливо, що все, що ми робимо і на чому фокусується Nova Ukraine, реалізовується в Україні. Відповідно, без волонтерів тут наша робота просто не мала б значення, адже усі вони відбуваються завдяки їхній самовідданій праці. А щодо створення бізнесу чи передання досвіду так, над цим я теж міркую. До карантинного періоду я часто приїжджав до України. Періодично розглядаю такі можливості і є відкритим до них.

Автор: Вероніка Цебенко

Джерело: «Український Тиждень» (https://tyzhden.ua/Society/251284), стаття із спільного проєкту «Тижня» і Школи журналістики та комунікацій УКУ «За що відповідальна молодь»