rss
03/07/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Вогнехреща триває…

Кінець січня для України багатий на визначні річниці. Донедавна це були суто історичні дати – річниця проголошення самостійності Української Народної Республіки, річниця проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. Сім років тому до них додалася Вогнехреща – день, коли на Майдані все почалося. Згодом – День пам’яті захисників донецького аеропорту…

Хотілося би сподіватися, що на цьому цей сумний список закінчиться – і до нього додаватимуться тільки радісні дати, на кшталт Дня перемоги у війні з Росією.

Але поки що до цього дня не так вже й близько – тож доречніше міркувати над датами, які вже є…

Донедавна вважалося, що сто років тому добрим намірам керівництва УНР та ЗУНР завадили внутрішні чвари того ж таки керівництва – ну і надмірне захоплення громадян ідеями більшовиків. Однак зараз, через майже сім років перебування України у дуже подібній ситуації, очевиднішими стають нюанси, котрі ще донедавна тяжко було помітити.

Керівництву України сто років тому було нереально вижити без допомоги з-за кордону, без підтримки союзників. Хтось сподівався на Німеччину, хтось – на Польщу, хтось – і на Росію. Але в Німеччини були свої проблеми, Польща уклала перемир’я з Росією – і більшість тогочасних українських державних керівників мусіла тікати на Захід, дехто, щоправда, прихопив із собою частину державних грошенят…

Title 

Якщо уважно придивитися до історичної картини, яка склалася станом на 18 січня… 1654 року, то помітимо ті самі проблеми. Україна, оточена Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством, не мала навіть якогось короля, якого можна було би показати старенькій Європі як офіційний привід для Незалежності. І Хмельницький пішов на Переяславські домовленості. Ті, котрі було укладено 18 січня 1654 року – і фактично вони втратили чинність тільки у лютому 1917 року – по суті, завдяки більшовикам, котрі відправили на смітник історії царя Миколу.

Зараз прийнято критикувати гетьмана і козацьку старшину за те, що вони навіть не намагалися створити справді незалежну державу зі справді незалежною політикою. Мовляв, зовнішня політика зводилася до «вступаємо в союз з першими проти других, потім з другими проти перших, потім з третіми проти перших і других». І перші, і другі, і треті бачили ці хитрування, і тому намагалися всіляко перешкодити створенню в Україні реальної військової сили. А от якби українці робили незалежну політику – от тоді б!

Але чи могли вони тоді створити справді незалежну державу всупереч потужним ворогам?

Зараз це питання із царини історичної якбитології переходить у суто практичну площину реальних – або ж нереальних завдань.

І першим кроком до вирішення цього завдання було саме 19 січня 2014 року – Вогнехреща.

Кажуть, була провокація. Ймовірно, до неї доклали руки і росіяни – принаймні, десь підкинули дров у вогонь, суто у переносному сенсі тих слів. Стрім з Майдану вів 112 канал – тоді він щойно з’явився, і ще тривалий час вдавав з себе якісне телебачення, країна ще довго думала, кому ж він належить…

Що ж, якщо так, – то цього разу більшовики знову відправили на смітник царя, тільки не свого, не зовсім свого, трохи свого, а трохи нашого. Страшно подумати, що було б, якби, для прикладу, провокації не було б, «не-переяславська» трійця провела би успішні перемовини з Януковичем, Росія би потерпіла, потім Януковича обрали б на другий термін – і Росія пішла би війною зараз, на країну, ослаблену хабарниками і пандемією, розібрану на шматочки (за сім років чиновники Януковича з цим би впоралися), з діаспорою, ослабленою кризами і світовим карантином, зі світом, повністю зосередженим на своїх внутрішніх проблемах…

Насправді 7 років тому нам пощастило.

Ми вступили в боротьбу за справжню Незалежність – навіть не усвідомлюючи, за яку довгу і непросту справу беремося.

Нам тоді здавалося все просто – прибрати Януковича, показати «не-переяславській» трійці, що не можна весь час сидіти на шпагаті між країною і Януковичем, або туди, або сюди. Трійця тоді, нагадаю, називала Януковича узурпатором, а «Правий Сектор» – провокаторами. Так от, нам страшенно пощастило з цими провокаторами…

Письменник Антон Санченко на своїй ФБ-сторінці зауважив одну цікаву річ про Переяславські угоди, для нас майже непомітну – принаймні, ніхто з істориків за майже 30 років Незалежності цю річ не помітив:

Title 

«Наша старшина тоді дійсно думала, що впіймала Бога за бороду, і пожинала плоди свого угодівства з Росією і своєї зради Мазепи. І могло здатися, що вони не прогадали. Це було 100 років економічного розквіту Гетьманщини, навіть звільнених Хмельницьким селян ці 100 років не чіпали, в торгівлі заправляли греки, ніхто не «стриг нігті», скорочуючи реєстр козацтва в міжвоєнні часи, замість усіляко утримувати від воєн з Туреччиною, чим зазвичай займалися польські крулі, ці війни з Портою стали безперервними, вчені люди з Могилянки виявилися для Росії на вагу золота і швидко посіли провідні місця в духовній та чиновничій ієрархіях, певний час українець навіть став морганістичним чоловіком імператриці Єлизавети. Хлопці начебто зірвали куш. Але згодом виявилося, що за все треба платити, це була демо-версія. Ліквідація Гетьманщини, скасування Литовського статуту, зруйнування Січі, закріпачення селян, переформатування полків у гусарські та карабінерські, призов до армії на 25 років, фактичне утримання російського війська на зимових квартирах цілими століттями, скажений культурний прес тощо. Фактична неспроможність імперії виконувати свою частину зобов’язань вперше проявилася в Кримській війні. А потім у двох світових війнах, які відбулися саме на теренах України, фронт прокотився нашою територією чотири рази. І як вершина всього - більшовицько-українські війни, репресії і голодомор.

Така була ціна науки, все правильно, добре що чи не всі критики «Круза та Лиса» про це пам’ятають і розумні заднім числом, через 250 років».

Згадаємо, що певний час і комуністи проводили українізацію, і вчені та інтелігенти з України і далі були для Росії на вагу золота. А потім золото з України збирали, здирали золотими коронками з мертвих, конфісковували тілами мертвих поетів…

7 років тому ми рушили в інший бік. З Вогнехреща почалася справжня НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.

Тоді світ нас майже не підтримував, обмежився «глибоким занепокоєнням», але ми вистояли і витримали. Принаймні, перший великий бій.

Зараз, цілком ймовірно, наближається другий.

Світ занурюється у власні проблеми. В Росії, за багатьма зовнішніми ознаками, наближається зміна влади – як не в один бік, то в інший. Однак навіть їхня опозиція вважає, що «Крим – нє бутерброд». Зміна влади може вплинути на світ і на санкції, але навряд чи вплине на ставлення Росії і росіян до України.

На українську владу знову тиснуть – і то навіть з більшою силою, ви ж не думаєте, що Хомчак, котрий пройшов Іловайськ, з власної волі міг заявити, що «якщо війна закінчиться, якщо будуть ухвалені певні політичні рішення, то нам доведеться з часом вибудовувати відносини з «сусідом» – Російською Федерацією. Від цього нікуди не подінешся».

Не «якщо ми переможемо» – а «якщо війна закінчиться».

Ці ж самі фрази траплялися у матеріалах, котрі надсилали до нас в редакцію представники Демократичної партії.

Війна за Незалежність ще не скінчилася.

І ми маємо всі шанси перевірити на практиці питання історичної якбитології: а чи могли українці за наявності таких сильних ворогів створити справді незалежну державу?

У чому помиляється ініціатор «шредеризації»?

Посол Андрій Мельник: «Новий лідер ХДС готовий дослухатися до аргументів України»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com