rss
05/13/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Український професор д-р Євген-Зенон Стахів – лауреат Нобелівської премії та його родина

26 січня 2021 року минає сьомий рік з того часу, коли у віці 95 років на північно-американському континенті у США упокоївся мій давній й добрий приятель Євген Павлович Стахів – видатний діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в часі Другої світової війни.

 Title
 Доктор
Євген-Зенон Стахів

У своїй книзі «Останній молодогвардієць», яка вийшла друком у київському видавництві «Варта» у 2004 році, на палітурці якої є дуже важливий для мене напис, зроблений рукою її знаменитого автора «О. Панченко – найкращий дослідник боротьби нашого народу під керівництвом Української Головної Визвольної Ради, – 9 липня 2004 року», на сторінках 198 та 199 є такий текст: «...То відбувалось під саме латинське Різдво, може, 24-го. (О. П. – 24 грудня 1944 року). В селі ліпили вареники, готувались різні страви. Там стояв малий відділ УПА, і я зустрів Ярослава Струтинського – чотаря УПА (нині він інженер у Чикаго). Переночували. Наступного дня рушили на Братіславу. Раптом прийшла вістка з Відня, щоб я швидко їхав, бо в мене народився первісток – ще 21 грудня. Я сів на поїзд, і на місці довідався, що дружина в шпиталі в Зекірхен. Пологи були тяжкі, ще під час бомбардування. Одне крило шпиталю було розбите. Я приїхав 26-го або 27-го, і за пару днів машиною австрійського священика забрав Муху (О. П. – дружину Євгена Стахіва Марію) з сином до Ленгау. Син був слабий, потребував спеціального молока і морквяного соку. Так тривало місяць. Потім все нормалізувалося, хлопець ріс швидко – день у день. Якийсь час, – хоч були і різні хвилювання, але ж таки приємні хвилювання, – я жив цілком нормальним, усталеним сімейним життям. Поруч – дружина, дитина. Священик – добрий приятель і співрозмовник по вечорах. Але те затишшя для мене скоро минуло, бо я дістав нові інструкції від Лебедя (О. П. - Микола Лебедь (псевда - «Максим Рубан», «Марко», «Євген Скиба», «Олег», «Ігор», «Ярополк», «Вільний»)(*1910-1998, Пітсбурґ, ЗСА) — український політик, один із лідерів ОУН, УПА, УГВР, видатний борець за Незалежність України у ХХ сторіччі) шукати можливості переходу до Швейцарії з боку Австрії – Форарберґа. Лебедь звів мене з Охримовичем, той – з Василем Болюхом, колишнім послом від УНДО до польського парламенту... Я поїхав до них у Гогенемс зважити можливості переходу... », і далі – «…Я думаю, то була ніч з 9-го на 10 травня (О.П. – 1945 року). Я був дуже змучений, але рано встав і йшов далі доріжкою на долину, бо мусів вийти на Цель-ам-Цілер – туди, де мала бути моя дружина... Дружина жила за річкою в школі. Ми перебули там пару ночей, спали долі. Потім я пішов шукати якесь помешкання. І знайшов. Сама господиня (чоловік на війні), взяла нас до себе... Жити нам у неї було добре, – в селян взагалі було що їсти, а головне, – мали молоко для дитини...» (с.206, 207). Далі Євген Стахів продовжує свою розповідь: «...Ще 1948 року почалася поступова еміґрація на інші континенти. Вона набрала великих обертів 1949-го... Тим часом моя дружина більше року з тяжко хворим сином залишалася в Австрії. То було справді жіноче геройство, страдництво. Я взагалі багато в чому завдячую саме моїй дружині, її мужності, терпеливості, життєвій мудрості. Вона співчувала моїй роботі, тішилася моїми успіхами, в час моєї відсутності – а то траплялося досить часто і подовгу, як 1946-го, коли мене півроку не було, – знаходила можливість виходити із скрути, належно дбати про дітей. Я згадував роки, прожиті разом – скільки настраждалася моя Муха, як часто ризикувала на тяжкій, небезпечній дорозі ще за війни і після капітуляції Німеччини, коли нелеґально ходив і їздив через кордони. Вона була моїм ангелом-охоронцем. Я дуже потерпав за неї: як там вона – без підтримки, з хворою дитиною?... Яке було щастя, коли через п’ятнадцять місяців розлуки я нарешті побачив свою Муху і сина – живими і здоровими. Вони приїхали до Америки в перші дні січня 1951 року. А на кінець року ми вже оселилися на кращій квартирі на 11-ій вулиці, завдяки Іванові Хамоляку – в одному із трьох будинків, які він доглядав. Старший син, який з рік був під опікою єврейської організації, – і я дуже вдячний їм за те, бо старанно, сумлінно дбали про дитину, – спочатку не пізнав мами, тікав, ніяковів, але скоро призвичаївся, і ми щасливо і дружно зажили цілою родиною...» (с.261, 267). І майже при самому кінці згаданої книги: «...Я лишився з дружиною Марією, молодша сестра якої, Наталка Винників, 1943 року була розстріляна в Бабиному Яру. Виросли наші діти і онуки. Старший син Зенон студіював океанографію, водні ресурси, займається охороною довколишнього середовища. Доктор наук. Працює як цивільний в інженерному корпусі американської армії. Разом з дружиною Лесею (донькою Петра Содоля – колишнього учасника визвольних змагань у Запорізькім корпусі) виростили доньку Наталку, яка вже скінчила медичний інститут... Я задоволений: це справжня українська родина, в якій діти виховані в патріотичнім дусі...» ((с.317, 318)).

 Title

За даними, що їх поширили кілька західноукраїнських ресурсів на початку 2019-го року, під час відвідин американським професором українського роду Євгеном-Зеноном Стахівим України: «…Євген-Зенон Стахів народився у м. Львові 21 грудня 1944 року в сім’ї відомого українського підпільника, діяча ОУН Євгена Павловича Стахіва. Еміґрував із родиною до США з Австрії в 1949 році. Вивчав гідрологію. Здобув докторський ступінь із управління водними ресурсами в Університеті Джона Хопкінса в Балтіморі. Проводить дослідження в цій галузі, спеціалізуючись на розробці методів управління водними ресурсами великих річкових басейнів та протиповеневого захисту в умовах кліматичних змін. Очолює управління міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США. З 1989 року Євген-Зенон Стахів працював у Міжурядовій групі експертів ООН зі зміни клімату (IPCC) як провідний експерт із дослідження водних проблем, і ввійшов до кола лауреатів Нобелівської премії Миру за 2007 рік. Упродовж останніх десяти років очолював двосторонню (США-Канада) комісію з розробки та впровадження стратегій поліпшення стану Великих озер. За програмою «Екологія та політика» викладає два курси: Інтеґроване управління водними ресурсами та Спецкурс у галузі екологічних наук та політики. Автор популярного підручника «Практичні інженерні підходи до адаптації клімату». Вчений у галузі системи водних ресурсів Землі. Технічний директор Міжнародного центру інтеґрованого управління водними ресурсами ЮНЕСКО (ICIWaRM). Автор проєктів водного і екологічного планування у США, Бангладеш, басейні Аральського моря, Іраку, Афганістані, Вірменії та Україні. Працює з ЄЕК ООН та ICIWaRM над проєктом «Україна-Молдова транскордонний Дністер».

У 2003 році Євген-Зенон Стахів призначений міністром водного господарства та іриґації в Іраку в складі тимчасової війської адміністрації.

Докладніші ж інформації про професора Євгена-Зенона Стахіва я віднайшов у провідному англомовному історично-біографічному виданні, що містить біографії багатьох успішних людей світу у царині медицини, бізнесу, освіти, мистецтв та наук, досліджень, охорони здоров’я, права, техніки та урядування «Strathmore’s Who’s Who», згідно з якими «Євген З. Стахів, др.; Спеціалізація - Промислове управління водними ресурсами. Титульний технічний директор, ЮНЕСКО-ICIWaRM та директор, США, Міжнародне дослідження Верхніх Великих озер IJC (IUGLS). Експертиза – водні інженерні системи, океанографія, зміна клімату. Поточна організація – Інститут водних ресурсів, Інженерний корпус армії США та Міжнародний центр інтеґрованого управління водними ресурсами (ICIWaRM). Тип організації – Управління водними ресурсами, прикладні дослідження та аналіз політики. Основні теми – Водні ресурси, плани управління річковим басейном, моделі вододілів, аналіз впливу на клімат, технічні посібники та навчальні курси. Зона розповсюдження – національна/міжнародна; Університет / ступінь бакалавра, метеорологія, Міський коледж Ню Йорка, 1966; M.S., Океанографія, Університет штату Фльорида, 1968; Доктор філософії, інженерія водних систем, Університет Джона Хопкінса, 1989 рік.

Title 
 Обкладинки книг Євгена Стахіва, батька др. Зенона

Нагороди – Нобелівська премія миру за 2007 рік у Міжурядовій комісії ООН з питань зміни клімату; Нагорода секретаря армійських цивільних досягнень, 1997; Премія начальника інженерних військ США у галузі цивільних досягнень, 2004 рік.

Член асоціації, Керівний комітет, Глобальне водне партнерство, 2009-2012 рр.; Голова, Дорадча рада, Міжнародний центр ЮНЕСКО з управління ризиками та ризиками, Цукуба, Японія, 2008-2011 рр.; Приватне життя – скаут. Кар’єрні досягнення – Співдиректор, США, Дослідження Верхніх Великих озер Міжнародної спільної комісії (IJC), 5-річне (2006-12) дослідження на 15 мільйонів доларів, яке шукає стійкі шляхи експлуатації Великих озер у різних кліматичних умовах, керуючи понад 150-ма науковцями у 10 окремих зонах, включаючи зміну клімату, гідроекологічні дослідження, рекреаційні катери, комерційне судноплавство, гідроенергію, комунальне та промислове водопостачання, ерозію берегової лінії та затоплення берегів, гідрологію та гідравліку, управління даними та участь громадськості; Нещодавно він закінчив 5-річне навчання на посаді співдиректора озера Онтаріо-Сент. Дослідження Лоуренса для IJC (2000-06), дослідження Канади на суму 20 мільйонів доларів; 30 років працює в Інженерному корпусі Інституту водних ресурсів (IWR) та є старшим міжнародним радником з питань води; Розпочав свою кар’єру в Північноатлантичному відділі корпусу, працюючи над дослідженням водних ресурсів Північної Атлантики (1969-72) та Дослідженням водопостачання на північному сході США (ЗСА) (1972-77); Співголова першої групи з впливу клімату на водні ресурси МГЕЗК ООН (1989-92) та головний автор МГЕЗК II (1994-97) та МГЕЗК III (1998-2001); Працював атташе з питань науки Посла США ЮНЕСКО в Парижі (2004); Служив старшим радником Міністерства зрошення Іраку (2003); Поточна робота через ICIWaRM включає моделювання річкових басейнів, навчання та технічні консультації через Державний департамент, ЮНЕСКО, ISAID, Світовий банк та Глобальне водне партнерство з Пакистаном, Афганістаном, Іраком, Бразилією, Перу, Україною та кількома країнами Близького Сходу; Консультує Національний університет оборони з питань водної та екологічної безпеки та Глобальну консультативну раду Генерального секретаря ООН з питань води та клімату; Співголова Робочої групи ЮНЕСКО з Керівних принципів інтеґрованого управління річковими басейнами (2007 р.) Член Робочої групи ЄЕК ООН з питань адаптації до клімату, з 2008 р. Співголова Ради з питань якості навколишнього середовища «Інтеґрована адаптація управління водними ресурсами до зміни клімату». Діти – Наталія. Одружений з Олександрою Содоль, шлюб укладений 20 серпня 1966 року…».

Title 
 Під час вручення високої нагороди від уряду США,
справа др. Євген-Зенон Стахів, 2013 рік,
штат Вірджинія

Цікавим для мене стало й повідомлення Інженерного корпусу армії США, яке було розміщено на сайті Інституту водних ресурсів: «…Александрія, (стейт Вірджинія, США) – 8 березня 2013 року. На церемонії виходу у відставку в Пентагоні, що відбулася 9 лютого 2013 року, доктор Євген-Зенон Стахів був нагороджений медаллю «За заслуги перед цивільною службою» високоповажним доктором Джо Вестфалієм, заступником міністра армії США, на церемонії виходу у відставку в Пентагоні, яка відбулася 9 лютого 2013 р. Доктор Є.-З.Стахів вийшов на пенсію з Інституту водних ресурсів (IWR) 01 лютого 2013 р. Він працював в IWR протягом 36 років й був технічним директором Міжнародного центру інтеґрованого управління водними ресурсами (ICIWaRM) під еґідою Об’єднаного національного комітету освіти, науки і Культурної організації (ЮНЕСКО) з моменту створення ICIWaRM в 2009 році.

Генерал-лейтенант Томас Бостік, начальник інженерної служби; Пан Роберт Пєтровскі, директор IWR, були присутні на цій церемонії та десять близьких друзів й колеґ доктора Стахіва. Його також супроводжували дружина та донька.

Медаль «За заслуги перед цивільною службою» відзначає бачення д-ра Є.-З. Стахіва в створенні ЮНЕСКО ICIWaRM, міжнародного технічного центру водних ресурсів при IWR, а також його керівництво двома дослідженнями Міжнародної спільної комісії з використанням найсучасніших підходів. Досягнення доктора Стахіва також стали результатом його поважного внеску в три Міжурядові групи зі зміни клімату (МГЕЗК) в ролі представника Міністерства оборони, співголови підкомітету й провідного автора, зусилля, які були відзначені Нобелівською премією миру в 2007 році, цим д-р Стахів поділився з іншими співголовами МГЕЗК. Нагородження медаллю також означає, що доктор Стахів був першим науковим радником посла Луїзи Олівер в місії США при ЮНЕСКО в Парижі (Франція). Перебуваючи там, він ініціював концепцію створення Центру ЮНЕСКО 1-ої катеґорії та працював над розробкою офіційної угоди для ICIWaRM, після чого став його технічним директором. У доктора Стахіва була зразкова кар’єра від інженера армійського корпусу США на посаді планувальника річкових басейнів з сильною науковою проникливістю, вченого з численними публікаціями і технічними звітами, а також прагматичної орієнтації на вирішення проблем, яка призвела до видатних досягнень за 44 роки його роботи в Корпусі. Він почав свою кар’єру в Нью-Йоркському окрузі USACE, а потім шість років пропрацював у відділі спеціяльних досліджень Північноатлантичного відділу, де керував кількома дослідженнями річкових басейнів. Під час роботи в IWR д-р Стахів також був призначений Генеральним директором Організації Об’єднаних Націй до Консультативної ради Міжнародного центру з водних небезпек і ризиків (ICHARM), розташованого в Японії, в 2006 році. Згодом він був обраний головою Ради ICHARM, і працював в Керівному комітеті Глобального водного партнерства з 2009 року. Д-р Стахів також був нагороджений медаллю «За заслуги перед цивільною службою» в 2004 році за свою роботу в 2003 році на посаді старшого радника Міністерства іриґації Іраку. Серед його досягнень, крім бачення ICIWaRM, його роботи з адаптації до зміни клімату та провідної ролі в трьох групах МГЕЗК, було його керівництво Відділом політики та спеціяльних досліджень IWR, в ході якого він керував багатьма важливими національними дослідженнями; його служба для США в Іраку в 2003 році на посаді старшого радника Міністерства іриґації Іраку; і його керівництво двома п’ятирічними комплексними дослідженнями Великих озер для Міжнародної спільної комісії, в яких він реалізував і протестував деякі з найбільш новаторських підходів до планування та моделювання. Доктор Стахів має понад 70 рецензованих публікацій і написав понад 150 технічних звітів за свою довгу кар’єру в Корпусі. IWR і ICIWaRM тепер вітають д-ра Стахіва як запрошеного вченого на 2013 рік. Він залишає Корпус в якості нового додаткового викладача кафедри географії та інженерної екології Університету Джона Хопкінса, де він отримав докторський ступінь. Він також пов’язаний з Програмою екологічних досліджень Школи мистецтв та наук імені Занвіла Криґера Джонса Хопкінса, де він викладатиме для випускників курси з управління водними ресурсами та адаптації до зміни клімату. Доктор Стахів допомагатиме IWR і ICIWaRM в реалізації деяких з їхніх численних наукових ініціатив і програм навчання для країн, що розвиваються, і він планує випустити дві свої книги.

Title 
 О. Панченко (зліва) та Євген Павлович Стахів.
Київ, 2004 рік

Відомо також, що у лютому-березні 2019 року лавреат Нобелівської премії миру, доктор наук, професор Євген-Зенон Стахів відвідав Україну, зокрема, місто Львів. 28 лютого 2019 року у Львівській облдержадміністрації урочисто погасили маркований конверт з нагоди 75-річчя від дня народження лауреата Нобелівської премії миру Євгена-Зенона Стахіва. Участь у цьому заході взяв професор Євген-Зенон Стахів з дружиною, а також тодішній голова Львівської ОДА Олег Синютка та керівник дирекції «Укрпошта» у Львівській області Микола Ростов. 29 лютого 2019 року професор Євген-Зенон Стахів взяв участь в урочистому засіданні Вченої ради Національного університету «Львівська політехніка», під час якої йому вручили Диплом доктора Honoris Causa та він прочитав лекцію для студентів. Згодом він побував та прочитав лекцію для студентів й у Львівському торговельно-економічному університеті, під час якої також відбулося вручення Диплому доктора Honoris Causa.

У своєму інтерв’ю виданню ІА ZIK професор Євген-Зенон Стахів тоді говорив: «…Перший раз я тут був у 1991 році. Працював консультантом Світового банку. Ми говорили про проблеми водних ресурсів та водопостачання у Львові та Україні. Я тоді відвідав 20 різних міст. За той час багато чого змінилося. Перший раз, як я приїхав, то не міг навіть пива купити. Тепер всюди є пиварні та кав’ярні. Я і мої колеґи зі всього світу, ми спілкуємося про ситуацію в Україні, зокрема, про майбутні вибори. Є дискусії про кандидатів у Президенти. Кожен із нас (проф. Є.-З.Стахів та його колеґи) маємо вплив на наші уряди. У такий спосіб ми допомагаємо Україні та українцям через наших політиків. Я також займаюся допомогою із постачанням зброї Україні, бо маю зв’язки з армією, моряками… Я більше відчуваю, що є українським лауреатом Нобелівської премії. Я пишу статті для американської та української преси. Я почав шукати українських лауреатів, і знайшов десять таких. Почав думати, чому Володимир Вернадський не є лауреатом? Адже він заслужив цю премію. Я завжди вважав, що є українським науковцем… Народився я в Інзбруку наприкінці 1944 року. Але ми (родина) є християни, які вважають себе українцями, які походять звідси (з Львівщини). Тато записав у книжці своїх спогадів, що моєї мами родина мешкала при вулиці Зеленій у Львові. Тато сам із Перемишля… Майже всі ті українці (друзі Стахіва), які виїхали, то були з УПА та ОУН (батько Стахіва мав високі чини в ОУН). Так що я виростав у тому середовищі. Я і мої друзі були вивчені у домі, хаті патріотизму. По суботах я ходив до школи українознавства. Як був малий, то питав себе, чому я мушу у суботу ходити до школи, коли всі інші бавляться та відпочивають? Але батьки сказали, значить треба. Кожної суботи українська школа, Пласт, народні танці…»

Відомо, що батько професора д-ра Євгена-Зенона Стахіва, автор спогадів – св. пам. Євген Павлович Стахів, якого я добре знав, дуже поважав, цінував й часто з ним зустрічався в Україні, походив із патріотичної української родини. Його батько Павло Миколайович Стахів був офіцером Української Галицької Армії. Родинне виховання у патріотичному дусі визначило долю усіх членів великої сім’ї Стахівих. В цій родині було шестеро дітей, й усі вони входили до ОУН. Батько розповідав їм про своє рідне село, свого батька — Миколу Федоровича Стахова (1850 р.н.). Дід був одружений з Параскевією Наливайко — з дому Наливайків, яка походила зі старовинного козацького роду. Євген Стахів розповідав особисто мені, що до вибору вступити до Організації Українських Націоналістів вплинуло й те, що старший брат Володимир Стахів був активним учасником ОУН від часу її заснування.

(Далі буде)

 

Поет голки та нитки

Українець професор д-р Євген-Зенон Стахів – лауреат Нобелівської премії та його родина

Як він жив!#2021-10 (03/10/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com