rss
05/13/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Як скрипка привела майстра з Віпчого… до в’язниці, а пізніше – до слави
Title 
 Федір Копчук

Часто буває, що людині, яка прагне здійснення своєї мрії, доводиться йти на різні жертви заради цього. Іноді – дуже болючі.

Таким був Федір Копчук (по вуличному «Федьо») із села Віпче, Верховинського району, Івано-Франківської області. У дитинстві він дуже хотів мати власну скрипку і навчитися на ній грати, але у післявоєнні роки цей інструмент був не під силу більшості гуцулів. Та хлопець був настільки наполегливим, що його бажання закінчилося… піврічним ув’язненням. Досягнувши свого, Федір Копчук спочатку навчився грати на скрипці, потім ремонтувати, а згодом сам почав виготовляти цей інструмент у своєму авторському виконанні.

Федір Копчук народився 1940 року в селі Ільці, Верховинського району, Івано-Франківської області. Проживає у сусідньому високогірному селі Віпче, де одружився. Коли хлопцеві виповнився рік, батька Семена забрали на війну, а маму згодом вивезли до Німеччини на примусові роботи. Батько повернувся з війни інвалідом. Життя було нелегким як під час війни, так і після неї, але малому гуцулові це не завадило мріяти навчитися грати на скрипці. Але щоб добре навчитися, вважає Федір Копчук, потрібно мати власну скрипку.

Повертаючись зі школи, хлопець часто заходив до своїх сусідів-музикантів і спостерігав як вони виводять смичком по мелодійних струнах. Під час різдвяних свят бігав за колядницькою партією і придивлявся, як вони грають. Пізніше вдома брав палиці і ніби грав на скрипці.

Згодом зі своїм другом дитинства пішов до односельця-цигана. Музикант дозволив докладніше оглянути скрипку, спробувати заграти, розповів про всі деталі гри і виготовлення. Ці знання з теорії згодом дуже пригодилися на практиці.

Музикантів у родині Федора Копчука не було, але хист до мистецтва був. Його мама гарно співала гуцульські співанки. Добре співала і дружина, її мама і бабця. У 1980-х роках дружина брала участь у телепередачі «Золоті ключі».

Пристрасть до скрипки настільки заполонила хлопця, що він відважився на не дуже приємний вчинок. У селі був старший скрипаль із вадами слуху. Федір зайшов пізно ввечері до нього додому і непомітно взяв скрипку. Зять цього чоловіка довідався про крадіжку і заявив у міліцію. Вісімнадцятирічного юнака заарештували. Оскільки не було прокурора, то хлопця три місяці тримали під слідством спочатку у Верховині, потім в Івано-Франківську, а пізніше – у Львові. Коли той чоловік довідався, що Федір украв скрипку, то пробачив йому. Він казав: «Якби хлопець вкрав теля або корову, то я б не пробачив, а скрипку пробачаю». Тим більше, що інструмент старому скрипалеві повернули непошкодженим. Проте відпустити хлопця вже не могли, бо він три місяці сидів під слідством і державі довелось би виплачувати компенсацію. Тоді присудили йому мінімальний термін – 6 місяців, з урахуванням попередніх трьох під слідством. Покарання відбував у Харкові.

Після відбуття покарання хлопець влаштувався на роботу сторожем у «Сільгоспхімії» у Верховині. У різних музикантів позичав скрипку і грав. Паралельно збирав гроші на власну. У 1968 році за зібрані гроші купив свій перший інструмент і відтоді почав серйозно займатися музикою.

Title 
 Помешкання Федора Копчука знаходиться
на окраїні високогірного села Віпче


Маючи власну скрипку, Федір Семенович, паралельно з грою, вивчав і її будову, а згодом почав займатися ремонтами інструментів. До нього стали приходити музиканти з різних сіл. Проте музиканта ще з дитинства не покидала мрія виготовити скрипку власноруч. До того ж, не стандартну, а таку, щоб підходила під праву руку, і щоб не доводилось переставляти. І це сталося в 1993 році.

Title 
 Заготовки до нових скрипок

«В мене давно було бажання зробити собі кілька скрипок, – згадує Федір Копчук. – Я ніде не бачив, як їх робити, але якось взявся, зробив одну, другу і так пішло. Правда, перша скрипка вийшла трохи невдалою. Друга – теж. Потім я зрозумів, що робив неправильно. Врахував попередні недоліки – і справа налагодилася. Ділилися досвідом досвідчені майстри, зокрема майстер з Космача Кравчук, але з нюансами не ділилися. Виготовив небагато інструментів, десь поза 60 штук. Переважно таки займався ремонтом».

Заготівлею деревини для виготовлення скрипки майстер займався ще далеко до того, як почав їх виготовляти.

«Деревини для деки я брав навіть зі старої розібраної хати» – розповідає скрипаль.

Остаточним поштовхом до виготовлення інструменту став зрізаний явір.

«Випадково у лісі я побачив зрізаний явір. Зрозумів, що матеріал якраз той, що потрібен для скрипки. Спитав у лісника, чи можна забрати собі дерево. Лісник погодився, і тоді трактор притягнув дерево додому. Коли почав розпилювати дерево, побачив, що анітрохи не помилився. З того все і почалося. Користувався простим інструментом. Якби мав добрий, то й скрипка була б елегантна. Але згодом придбав собі і відповідний інструмент, і з тих пір не перестаю робити скрипки».

З того часу і дотепер у виготовленні скрипок майстер використовує переважно явір. Саме ця порода дерева є найкращим матеріалом для виготовлення інструментів. З явора робить нижню деку та головку скрипки, а верхню деку – зі смереки.

Процес підготовки матеріалів довготривалий. Дерево мусить висохнути і добре вистоятися. Якщо смереку можна знайти суху і вистояну, то з явором складніше, бо його просто так ніхто не зберігає. Для того, щоб скрипка вийшла дзвінкою і мелодійною, явір повинен вистоюватися щонайменше 10 років. Бувало, згадує майстер, що брав для інструменту дошки зі старої смерекової бочки з-під капусти. Воно там вимокло, просякнуло сіллю і висохло. Зараз у майстра є заготовки ще з 1993 року.

Кращим за явір матеріалом для скрипки є червоне дерево, але його нелегко купити в Україні. Пан Федір має у своїй колекції всього одну авторську скрипку з цього дерева. Але каже, що помилково зробив обручі зі сливки, а не з явора і вона вийшла заглушеною.

 Title
 Авторські скрипки майстра

Нещодавно майстер почав проварювати деревину явора, а тоді висушувати. Скрипка з такої деревини має краще звучання.

При потребі майстер шпаклює деревину. Шпаклівку робить з деревного пороху і клею. Каже, що це не впливає на якість звуку.

Звертає майстер увагу і на інші деталі, від яких залежить якість скрипки. Шліфовка, наприклад, відповідає за зовнішній вигляд, а товщина – за звук. Для визначення є спеціальний індикатор, який вимірює, яка має вимірює товщину деки. Стандартна дека повинна мати 3 міліметри. Але якщо струни тонкі, то дека повинна бути тонша, де товстіші – ширша. А при виготовленні верхньої деки спочатку потрібно обробити верхню частину, а потім – знизу. При цьому деку треба класти на долоню, щоб було добре відчуття, щоб не зіпсувати її різцем.

Кілки і ґудзики до скрипки виготовляє зі сливи, яку замочує у купосі (грашпані). Дерево набирає чорне забарвлення, і не потрібно шукати чорне дерево, яке колись привозили з Африки. Якщо нема купосу, то робиться з яблучного соку. В такий же спосіб, зі сливи, майстер робить підборідники. Наприкінці майстер покриває скрипку лаком. На виготовлення однієї скрипки йде приблизно 20 днів.

Смички майстер виготовляє з кінської шерсті. Її не легко знайти, але коли бачить фірманів з довгохвостим конем, то вже у них випрошує шерсть. Основу смичка виготовляє з букового або грабового дерева, бо червоного важко знайти. Пробував робити з ясеня, але це дерево погано гнеться. Пробував також зі ґлоду, і теж було добре, але це рідкісний кущ. Заготовка мусить добре висохнути і мати міцність.

Струни для скрипки майстер купував у магазині у Верховині, але вони дуже часто рвуться, тому тепер замовляє у Львові якісні.

Title 
 Музикант випробовує нову скрипку

Справжня гуцульська скрипка – чотириструнна, але майстер виготовляє авторські п’ятиструнні і семиструнні. П’ятиструнна скрипка відрізняється звучанням і легше перелаштовуватись із ре-мажору на гуцульський манер. Нещодавно майстер розпочав робити семиструнну скрипку, тобто універсальну, яка підійде як на праву, так і на ліву руку.

Багато авторських скрипок Федора Копчука розійшлося по світу. Є вони у деяких музеях.

Часто майстер бідкається, що колись загубив дуже гарну і якісну скрипку з червоного дерева.

«Одна скрипка з червоного дерева у мене пропала на Гуцульському фестивалі у Коломиї, – із сумом згадує музикант. – Скрипка просто випала з футляра на траву. Діти бавилися на стадіоні і кричали навздогін, але я не зреагував. Тоді вони підняли і дали вчителеві. Згодом я побачив інструмент в одного музиканта. Дізнався, де він мешкає і пішов просити, аби повернув. Але він почав викручуватись, щось вигадувати і таки не повернув. То була одна з найкращих скрипок».

Крім скрипок, майстер виготовляє ще й дримби і букові сопілки. До речі, ці інструменти були у нього найпершими, і він вправно на них грає. Грає також на гармошці і цимбалах. Каже, що має бажання власноруч виготовити цимбали. Не вміє грати на бубні і гітарі, хоча гітари вправно ремонтує. Зізнається, що його гуцульська душа не лежить до гітари. Також не грає на духових інструментах.

Федір Копчук бере активну участь в різних фестивалях і конкурсах як музикант і майстер з виготовлення інструментів. Також запрошують до себе колядницькі партії як у Віпчому, так і з навколишніх сіл. Довший час грав у капелі з Остапом Костюком. В молодості грав на весіллях. Жаліється, що зараз дуже мало танцюють гуцульські танці і не співають, як колись.

Олексій Пшеничнюк – майстер, що створює Покровителів родоводу

Культурна скарбниця Дніпра

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com