Мозаїка св. Василія Великого у Софійському соборі в Києві

Великий праведним і святим життям. Великий аскет і вчитель духовного життя, наставник, провідник, Архіпастир Церкви і Великий Законодавець монашого життя.

Про нього безпомильно можна сказати, що він був прикладом високого духовного життя і моральності, муж молитви, перший у своїй єпархії (власне тільки таким може бути правдивий єпископ Церкви Христової) В ЛЮБОВІ, в чесності, справедливості, взірець простоти, скромності, убогості, лагідності та смирення… Так коротко можна охарактеризувати Доброго Христового Пастиря, Архієпископа Кесарії Каппадокійської Василія, яки прожив лише не повних 50 літ (329-30 – 739 рр.). Проте його святе життя і науки залишили великий і вагомий слід в Історії Христової Церкви. Зокрема, його науки з плином часу у майже 1700 років зовсім не втратили свого важливого значення (і ніколи не втратять) для всіх, хто їх читає і приймає до свого серця. Вони і сьогодні, як і тоді, в IV-му столітті, є живим голосом Божим, Який спонукає до побільшення віри, зміцнення надії, примноження любові та через всі життєві труднощі ведуть спасенною дорогою до щасливої вічності.

Ось коротенька наука Великого Святого «Втіха хворому», яка і сьогодні, без жодного сумніву, дуже потрібна нам усім.

Вже в першому абзаці св. Василій образно змальовує картину нашого життя з усіма його радощами і труднощами, які правильно сприймаються, осмислюються і оцінюються лише поглядом з вічності.

Він пише: «Життя людини коротке, короткотривалі радості і багато трудностей – павутинна тканина, зовнішній блиск життя – сон. Але цілком блаженний спокій праведних; заспокоєння на небесах безкінечне. Істинно, це – дари безсмертного Щедролюбця! Чия природа незмінна, в Того і даяння безкінечне. Тому зовнішня боротьба праведних тимчасова, а перемога і тамошні нагороди вічні».

Далі Великий Вчитель описує труднощі боротьби проти всякого зла, яке наповнює наше життя скорботами і сльозами. Вже від самого зачаття в лоні матері, а тим більше – від народження, триває безперервна боротьба з усілякими труднощами, які завершуються смертю.

«Таке життя людське – непостійне море, невимовне сновидіння, біжуча тінь, зібрання вод, розхитаних хвилями. І хоч буря страшна, плавання небезпечне; але ми – плавці – спимо безпечно», – пише святий.

Дійсно, наша безпечність не дивує, а лякає, бо чи не всі боремося за найкраще місце під сонцем на цій землі заради коротенької мандрівки, користуючись при тому неправдою і всякими пристрастями, а не заради вічного життя.

Далі Каппадокійський Єпарх посилається на Великого Вчителя народів св. ап. Павла, який в листі до Тимотея пише: «Великий це зиск – побожність, вона дає вдоволення. Ми бо не принесли на світ нічого, то й винести нічого не можемо».

Описавши далі безглуздя земних цінностей (багатств), і, закликаючи до мудрої поміркованості щодо всього необхідного в житті, св. Василій закликає здобувати доброчинності, бо хто їх має, «той правдиво багатий. А хто їх немає, той – вічний бідняк».

І, звичайно, на завершення свого слова, св. Василій посилається на найвищий і незаперечний авторитет, тобто на Самого Спасителя.

Все Його земне життя, наука і чуда, красномовно і очевидно усім свідчить, що всяке зло і хвороби є наслідками гріхів, які Він поборов. І тому тільки з Ним, за Його об’явленням, наукою і всесильним небесним супроводом можна осягнути правдиве і непроминаюче вічне щастя.

Тому в день пам’яті доброго Христового пастиря і ми молімося та просімо: «О святий Василію Великий, моли Бога за нас, грішних!»