В Україні більшість коментаторів, за моїми спостереженнями, тихо чи гучно радіє з приводу того, що Дональд Трамп полишає посаду президента США.

Я особисто теж радий цьому. Проте не тому, що згоден із сумою звинувачень на адресу Трампа – він, мовляв, якась потвора в людській особі, расист, диктатор і так далі, а його правління було часом неймовірних жахіть (одна коментаторка CNN, скажімо, порівняла правління Трампа з «кришталевою ніччю», масштабним погромом, влаштованим нацистами у Німеччині восени 1938 року, фактичним початком Голокосту). Я радий тому, що позбувся посади політик, який унаслідок своєї безвідповідальної поведінки сприяв деформуванню тих цінностей, без домінування яких сучасній цивілізації (і, зокрема, США) загрожує всеосяжна катастрофа. Є сподівання, що натомість (і досить швидко) прийде хтось інший, хто знайде адекватну й ефективну форму захисту цих цінностей.

А разом із тим згадаймо: тільки-но Трамп програв вибори, як Росія відновила будівництво «Північного потоку-2», яке стояло рік, диктатор Мадуро захопив контроль над парламентом Венесуели, у Грузії опозицію викинули за межі парламенту, зірвалися деякі вже домовлені мирні угоди між Ізраїлем й арабськими державами, Іран відкрито розгорнув збагачення урану, а у Молдові фактично відбувся конституційний переворот, коли у новообраної президентки Майї Санду забрали посутні важелі влади… Список подій цього ряду неповний, але, як на мене, досить і цього. Звісно, добре, що Конгрес США запровадив нові санкції проти «Потоку…», чим знову зупинив поки що його будівництво, проте зазначені дії є показовими. За великим рахунком, суть справи не у самому Трампові, а у сподіваннях антидемократичних сил планети на те, що нова американська адміністрація виявиться слабкою та політично нікчемною, прихильною до політики «умиротворення» різних варіантів неототалітаризму та дуже й дуже «м’якої сили» (простіше кажучи, геополітичного безсилля) à la Обама (скільки той проводив «червоних ліній» у Сирії, реагуючи тільки гучними заявами, коли Асад за підтримки Росії їх демонстративно перетинав?). І це при тому, що до двох диктаторів Трамп мав яскраво виражену особисту прихильність – до Путіна та Кім Чен Ина; але на «Північний потік-2», який мав чи не остаточно підсадити Західну Європу на російську газову «голку», ця прихильність чогось не поширювалася, як і на постачання летальної зброї Україні, якого не було за Обами…

А ще, коли подивитися на його останні серйозні дії (а не безвідповідальні гучні заяви), варто звернути увагу як на вимогу значного збільшення «антиковідних» видатків (хоч Конгрес Трампа не підтримав, але вже сьогодні очевидно, що впродовж року ці видатки будуть суттєво збільшені), так і на вето на оборонний бюджет, утім, подолане Конгресом; головною мотивацією цього вето був наявний там дозвіл власникам соціальних мереж здійснювати у них – під благовидними приводами – цензуру.

І не випадково, мабуть, Дональд Трамп очолив рейтинг чоловіків, якими у США найбільше захоплювалися у 2020 році. Ці дані отримані внаслідок опитування, яке щорічно проводить така солідна соціологічна служба як Gallup. При цьому Трамп у зазначеному рейтингу потіснив колишнього президента Барака Обаму, який йшов попереду аж 12 років поспіль. Захоплення Трампом висловили 18% учасників опитування, тоді як перевагу Обамі надали 15% респондентів, а щойно обраного президента США Джо Байдена підтримали лише 6%. Хтось скаже, що це не такий уже і великий показник, але ж ідеться про захоплення, про беззастережно позитивне ставлення.

Gallup дає і рейтинги жінок, якими американці найбільше захоплювалися у 2020 році. На першому місці – колишня перша леді Мішель Обама (10%), друга – обрана віце-президент Камала Гарріс (6%), третя – чинна поки що перша леді США Меланія Трамп (4%). Інакше кажучи, за Трампом, попри його поразку на виборах і політичну клоунаду на грані фолу, стоїть чимало американців. І це не лише «расисти» та «націоналісти», як можна зробити висновок з деяких публікацій як на Заході, так й у нас. Найперше – це висококваліфіковані робітники, яким минуле президентство дало надію та зростання доходів; так, ідеться про Трампівський протекціонізм. Якщо відмовитися від цієї політики, то практично повна деіндустріалізація США неминуча; наслідки цього можуть виявитися не просто складними, а жахливими: досить поглянути, на що перетворився колишній центр автомобільної промисловості Детройт…

Інша «залізна» група прихильників Трампа – це частина латиноамериканців й афроамериканців. Так, попри шалений тиск з боку BLM й «антифа», попри «антирасистські» марші, поєднані з безкарними погромами та грабунками (яка спокуса для любителів «халяви»!), від 8% до 12% афроамериканців, за різними підрахунками, проголосували за Трампа. Очевидно, вони не хочуть брати собі за взірець чеснот наркомана й кримінальника Флойда, якого противники Трампа перетворили ледь не на святого… А серед громадян США латиноамериканського походження загалом Трампу віддали голоси понад 30%; А от із американців кубинського походження, що добре обізнані з суттю комунізму, так проголосувало 56%. Показові цифри, чи не так?

Можливо, відповісти на питання про ці, на перший погляд, парадоксальні результати голосування допоможе знов-таки соціологія.

Марк Пенн, керівник соціологічної групи Harris Poll, який у минулому відігравав помітну роль в передвиборних штабах Білла Клінтона і Гілларі Клінтон, навів у The Wall Street Journal дані, отримані під час екзитполів, і прокоментував їх. Отже: лише 24% тих, хто голосував, вважають себе лібералами (по-американськи – це просто ліві плюс радикальні ліві), а от консерваторами і помірними (центристами) вважає себе по 38% опитаних. Інакше кажучи, Байден переміг на виборах завдяки голосам помірних; 30% їх підтримали кандидата демократів насамперед через невдоволення реакцією Трампа на пандемію коронавірусу, вважає Пенн. Демократи, всупереч своїм очікуванням втратили кілька місць в Палаті представників через те, що виборці пов’язують їх із ідеями зменшення фінансування поліції, збільшення податків, обмеження видобутку нафти і газу, відкриття кордонів тощо. От і виходить, що особисто більш адекватний, більш освічений і більш послідовний політик міг би, ймовірно, виграти ці вибори та не допустити вакханалії радикальних сил у Штатах. Утім, невідомо. 24% виборців-лібералів – це стільки ж, скільки було у більшовиків і їхніх союзників у змаганні за депутатські мандати у Всеросійських Установчих Зборах; цього тоді вистачило, щоб струсонути весь світ. Але Америка – не Росія, хоча не даремно Ілон Маск переносить свою штаб-квартиру з ліберальної Каліфорнії до консервативного Техасу…

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/tramp-ide-z-posady-ale)