rss
01/16/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Прогнози, яких ліпше би не було

Робота журналіста-
аналітика полягає в тому, що він має вибирати з вервички фактів найбільш значущі – і спрогнозувати розвиток цих подій. Цього разу прогнози вкрай невеселі.

З індивідуальними невеселими прогнозами все простіше – принаймні, так кажуть психологи. От, мовляв, людина сама себе налякала, отримала дозу дофаміну – а там хоч трава не рости. Збудуться чи не збудуться ці прогнози – то для психіки діло десяте, головне – отримати від організму дозу дофаміну за якісно сформоване «штормове попередження». Тому частенько люди люблять лякати і самих себе – і всіх довкола себе.

З журналістськими прогнозами все зовсім інакше. Якщо вони не подані в умисно карикатурній тональності жовтої преси на кшталт «аналітики» із заголовками «Ми всі помремо! Відкрилася страшна правда!», вони майже не привертають уваги читачів. Якщо вони дійсно похмурі, а суспільство перебуває у стані ейфорії – то автор швидше викликатиме антипатію. До того ж, як писав один уродженець Києва, «Ганнуся вже розлила олію», і навряд чи ці прогнози щось змінять. Найбільша мрія адекватних авторів таких прогнозів – про те, щоб їхня «прогнозувальна машина» помилилася, і майбутнє виявилося кращим, ніж прогноз. На жаль, у добрих аналітиків такі помилки трапляються дуже рідко…

Тож єдиний позитивний момент цих прогнозів – те, що до них може прислухатися хтось із людей, котрих можуть зачепити подальші події – і готуватися до цих подій трохи краще. Ретельніше.

Отже, перейдімо до самих подій.

За президентськими виборами у США слідкувала цього разу майже вся планета, хто більше, хто менше. Політтехнологи решти світу слідкували із захопленням і німим подивом: «А що, так можна було?»

Title 
 Фото Анатолія Степанова: «Грудень 2014.
Середня школа в Орловці, біля Авдіївки. Вночі
«градом» посипало. І «брати» на картині поруч...»

Чи були на виборах явно протизаконні махінації, чи не були – тяжко сказати, і тяжко визначити обшир самих цих махінацій, хоча хвиля протестів за «святого Флойда» як частина передвиборчої кампанії не викликає симпатії, та й законність погромів, вчинених в межах цієї акції, теж доволі сумнівна. Цікавим суто з погляду стороннього спостерігача є й такий факт: перед виборами голосування поштою приносило голоси не тільки Байдену, а й Трампу, про що неодноразово згадували ЗМІ демократів, а от безпосередньо у день голосування поштою, здебільшого, голосували за Байдена…

Це віддалено нагадує інше голосування на президентських виборах, майже 20-річної давності, коли симпатики одного з кандидатів почали підтягуватися на дільниці ближче до вечора, по наростаючій, за чітким графіком, – і таки зробили того кандидата переможцем…

Втім, у випадку США цілком могло бути не пряме втручання у вибори (або не тільки воно), а так зване організовування «правильного голосування», грамотно організована активізація симпатиків кандидата, які за інших умов просто проігнорували би вибори. У США наразі організовування «правильного голосування» не вважається порушенням закону – принаймні, поки що.

Нас наразі цікавлять не самі вибори – а їх наслідки для України і світу.

Наслідки ці стартували майже відразу після голосування. Ще навіть всіх голосів не було пораховано, а Росія кинулася добудовувати «Північний потік – 2». І якби то тільки Росія кинулася – було б тільки пів біди, росіяни часто кидаються «на авось», раптом спрацює.

Але за роботу взялися й німці – а ті рідко беруться за справу, якщо не мають впевненості у результаті. В Берліні знайшли спосіб обійти американські санкції – створили «екологічний фонд» Stiftung Klima-und Umweltschutz MV на підтримку газопроводу. Фонд мав би дозволити компаніям, котрі задіяні у проекті, обійти американські санкції і закуповувати обладнання і будівельні матеріали не напряму. Навряд би чи такі заходи обманули адміністрацію Трампа. Однак, схоже, у світі розраховують на повернення США до політики à la Обама…

Хто забув основні моменти цієї політики: саме Обама, за словами колишнього радника президента США з національної безпеки Джона Болтона, «віддав» Росії Крим з умовою для Путіна не дуже галасувати на Донбасі, саме Обама висловлював глибоку стурбованість – замість того, щоб надати Україні зброю.

Гірше того, в часи Обами представники іншого президента, теж відомого «захисника» України, ходили по кулуарах американських політиків і просили… в жодному разі не давати Україні зброю, бо, мовляв, на Донбасі воюють не українці, а армія одного українського олігарха, і та зброя піде не Україні, а тому олігархові, а це, мовляв, небезпечно…

І, що цікаво, за Обами американські чиновники тим українським чиновникам вірили!..

Ці думки доволі часто звучали на довколаполітичних акціях, зустрічах діаспори з американськими політиками… Шкода, зараз про ці дива дипломатії мало хто пам’ятає…

Часи змінилися, і навіть про те, як той олігарх захищав Україну, теж мало хто пам’ятає…

Але, на диво, зазвучали інші голоси – про те, що потрібно припинити підтримувати Україну зброєю.

Зокрема, колишній заступник генсека НАТО, колишній посол США в Росії і ексзаступник міністра оборони США в часи Обами Александер Вершбоу заявив 11 січня, під час онлайн-конференції, яку організував Atlantic Council, що обвинувальний вирок генералу Віктору Назарову може послабити військову підтримку України з боку західних держав та вплинути на ставлення нової адміністрації Сполучених Штатів: «Ніхто не може знати точно, як це рішення вплине на військову підтримку. Але дійсно є ризик, що це рішення відштовхне від України її друзів у Конгресі та серед пересічних людей…» На його думку, для адміністрації обраного президента США Джо Байдена, який обійме посаду 20 січня, приклад Назарова може стати причиною коливань – чи надавати і надалі підтримку Україні.«Його адміністрація вочевидь підтримає територіальну цілісність і незалежність України. Але рішення щодо Назарова може стати важливим фактором щодо підтримки. І пізніше цей фактор може стати важливим і для інших партнерів України з блоку НАТО», – наголосив Вершбоу.

Віктора Назарова засудили на 7 років за службову недбалість, яка призвела до збиття літака Іл-76 і загибелі українських військових влітку 2014 року. На момент трагедії він був начальником штабу антитерористичної операції, і, швидше за все, повинен би був мати дані розвідки про те, що окупанти мають можливість збивати літаки.

Низка військових експертів звернулися до української влади з вимогою гарантувати, що цивільні суди не будуть судити військових за бойові накази.

Але є два моменти.

Один – що в Україні нема військових судів. Просто нема. Військо є – а от із судами проблема.

Інший – погляньмо уважніше на логіку. Через те, що військового, який послав своїх підлеглих на вірну смерть у боротьбі з Росією, засудили цивільним судом, Україні погрожують припинити підтримувати її у війні з Росією. Тобто – погрожують гарантувати те, що у випадку загострення апетитів Росії (а з такими погрозами в Росії однозначно буде загострення апетитів) українські військові посилатимуть підлеглих однозначно на вірну смерть.

Хороші захисники у генерала Назарова, чудовий підхід, ідеальна логіка.

Для повноти картини бракує тільки ще раз вручити Лаврову червону кнопку з надписом «Перегрузка» – і почати «перевантаження стосунків» по новому колу. Попереднє «перевантаження стосунків», якщо хто не пам’ятає, сталося у березні 2009 року, майже через півроку після того, коли Росія напала на Грузію. Обама розкритикував тактику свого попередника-республіканця, і взявся «налагоджувати атмосферу» у стосунках з Росією, яку визнав «одним із провідних центрів впливу у світі». Добряче так налагодив…

Саме тоді було знято санкції з низки російських оборонних компаній, тоді ж і було пригальмовано плани щодо розширення НАТО на Схід. Дарма Україна носилася зі своїми надіями на ПДЧ (планом дій щодо членства в НАТО) – ні її, ні Грузію ніхто там не чекав, у США та Росії було «перевантаження». Яке, зрештою, тільки наростило Росії апетити.

І як вишенька на тортик того перевантаження – негласна угода щодо Криму.

Якщо хто забув – після окупації Криму, яку ще й досі подекуди сором’язливо називають «анексією», західні лідери всі дружно набрали в рот води і зробили вигляд,що ніхто не знає, що то за зелені чоловічки на півострів забрели. Заява «Великої сімки» з’явилася тільки через тиждень після окупації. Санкції проти Росії були суто символічними – справжні почалися фактично вже після збиття Боїнга, тобто тоді, коли апетити Росії зачепили країни Заходу за живе.

Будапештський меморандум? Захист системи міжнародного права? Ні, не чули про таке. Про «перезавантаження Росії» чули, а про то все – ні, де там…

І летальну зброю Україні давати не наважувалися – щоб теж часом Росію не перевантажити…

І тут от експосол США в Росії і ексрадник міністра оборони США часів Обами натякає, що через справу Назарова Україні знову покажуть дулю, прикрашену спогадами про Будапештський меморандум…

Біда в тому, що в нас таких Назарових – греблю гати.

Хто пустив колону Гіркіна в Донецьк?

Хто здав маленьке село Логвинове, а разом з ним – і все Дебальцеве?

Хто не надав підкріплення технікою війську під Іловайськом?

За всіма цими питаннями стоять конкретні імена.

І всі ці люди повинні сісти – і тішитися, що їх 12 судять, а не шестеро несуть. На відміну від тих бійців, котрі так і лишилися під Донецьком, Іловайськом, Дебальцевим…

Я не переймаюся щодо самого факту суду – бо рано чи пізно всіх понесуть, і там точно будуть знати, хто за що відповідає, від того суду ніхто не сховається, нікого не відкуплять.

Але хтілося би, щоб ще на цьому світі, і таки в самій Україні теж нарешті з’явилися відповідні суди для таких людей. І навіть якщо нам таки відмовлять у зброї і підтримці, і навіть якщо всіх наших засранців-хабарників будуть підтримувати їхні добрі друзі з-за океану, хтілося би, щоб ми таки встигли засудити і посадити тих своїх засранців самі. Як на мене, це – одна з ознак справжньої незалежності.

Та й у війську чимало проблем назбиралося – від «аватарів» чи контрабанди до надмірних методів боротьби з ними, і для вирішення цих питань військові суди теж би згодилися.

Тим більше – якщо західний світ таки ризикне власним здоровим глуздом і таки почне знову «політику перезавантаження РФ».

Майже 7 років тому ми вже відбили напад Росії під дружнє «глибоке занепокоєння» всього західного світу загалом – і демократичної американської адміністрації зокрема. З того часу вже трошки чогось та й навчилися. А рожеві проросійські окуляри для решти світу є величезною проблемою насамперед безпосередньо для власників цих окулярів. Нам не вперше – ну а решта вже собі як хочуть, якщо вони хочуть пережити наш досвід «перезавантаження Росії» на власній шкурі – най спробують.

Нам, як то кажуть, своє робити. Незалежно від того, чи підтримуватиме чи не підтримуватиме нас Захід.

У пошуках анти-Макрона: хто може конкурувати із чинним президентом Франції

 
Передсвяткове…#2020-52 (12/23/2020)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com