rss
04/18/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Оксана Кияшко: «Ми в Чорногорії щоразу, будь-кому, від банкіра до сантехніка, пояснюємо, що ми – українці, що Росія напала на Україну»
Title 
 Оксана Кияшко

Українська діаспора у країнах, які входили до колишньої Югославії, має давню і глибоку історію. Наприклад, українці Хорватії в 2020 році відзначили 120 років з часу першого поселення до цієї країни. Українці Боснії-Герцеговини прибули сюди ще наприкінці ХІХ століття, а до Сербії наші співвітчизники почали переселятися ще в козацькі часи.

Натомість українська діаспора в Чорногорії є, мабуть, наймолодшою серед усіх балканських країн. Можливо поодинокі українці мешкали, але фіксованої громади не було. Така громада почала зароджуватися кілька років тому, адже за останніх 10 років до цієї країни виїхало чимало українців. Коли вони сюди виїхали і що їх до цього спонукало – в розмові кореспондента газети «Час і Події» Юрія Атаманюка з громадською діячкою, співзасновницею проєкту «Українська кава» Оксаною Кияшко.

Title 
 Оксана Кияшко із сином Стефаном і
чоловіком Максимом

Оксана Кияшко (в дівоцтві – Мазниця) народилася і виросла в селі Піщанка, Новомосковського району, Дніпропетровської області. Закінчила Піщанську середню школу, факультет Міжнародної економіки Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». Три роки працювала за фахом в Інвестиційно-консалтинговій компанії АМГруп, де і познайомилась з майбутнім чоловіком Максимом Кияшком, котрий родом з Дніпра. У грудні 2011 р. Максимові запропонували роботу в компанії, один з офісів якої знаходився в столиці Чорногорії – Подгориці. Перед виїздом Максим заручився з Оксаною і виїхав до Чорногорії, а Оксана залишилась готуватися до весілля. В травні 2012 відгуляли весілля, а в червні Оксана разом з чоловіком переїхала до Чорногорії, де мешкають донині. З листопада 2012 року Оксана працює в одній компанії з Максимом, у фінансовому відділі. Виховують п’ятирічного сина Стефана. З трьох років Стефан ходить до приватного садочка, де вивчає чорногорську та англійську мови. Вдома всі спілкуються українською. Також займається танцями та тенісом з українськими тренерами Алевтиною Капустою і Алісою Грачовою. Крім роботи та виховання сина Оксана займається проєктом «Українска кава», модерує жіночу спільноту в мережі Facebook, організовує навчальні і творчі заходи некомерційного характеру. Максим захоплюється бойовими мистецтвами, зокрема Він Чун Кунг Фу, керує україномовною ігровою онлайн спільнотою.

– Оксано, коли і з яких причин українці почали поселятися у Чорногорії? Чи існує в цій країні так звана «стара діаспора»?

 

Title 
 Акція підтримки політичних в’язнів у Подгориці

– На жаль, я мало знаю старожилів. Переважна більшість моїх знайомих проживає в Чорногорії не більше десяти років. Знаю кількох дівчат, що приїхали сюди ще до відокремлення Чорногорії від Сербії у пошуках кращої долі. Так званої «старої української діаспори», на мій погляд, в Чорногорії немає ще й через те, що до 2013-2014 років українці особливо не відокремлювали себе від загальної російськомовної діаспори.

– Чи відомо, скільки зараз проживає українців у Чорногорії? З яких регіонів України приїхали?

– Кількість змінюється в залежності від сезону. В період з травня по жовтень вона значно збільшується, адже проїздять ті, хто має сезонний бізнес і власне житло. Хтось привозить сім’ї на довгостроковий відпочинок. Я зараз говорю не про туристів, а про тих, хто більш тісно пов’язаний з країною. Загалом, думаю, постійно проживає на території країни приблизно 1-1,5 тис українців, але офіційно зареєстрованих у консульстві кілька сотень. Географія представників – найрізноманітніша: від заходу до сходу, від півдня до півночі. Ми якось на святкуванні дня Незалежності в посольстві спеціально надрукували карту України і гості відмічали, звідки вони приїхали. Є представники майже всіх регіонів.

Окрема хвиля еміграції спостерігалась у 2014-му році, коли на Сході України почалася війна. Відразу збільшилася кількість автомобілів з номерами саме Донецької та Луганської областей. Не всі залишилися, але є ті, хто знайшов свій новий дім саме тут.

 Title
 Погруддя Тарасові Шевченку в столиці
Чорногорії – Подгориці, відкрите у грудні 2011

– Де найбільше зосереджене розселення українців?

– Найбільше людей живе у містах Бар, Будва, Подгориця. Таке розселення пояснюється тим, що це найбільші міста з найрозвиненішою інфраструктурою і можливістю знайти роботу та здобути освіту.

– Чи українці об’єднані в якусь організацію?

– Формально – ні. Було кілька спроб створити громадську організацію, але поки що це зреалізовано лише на папері. Думаю, це ще попереду, громада до цього зріє.

У той же час, є так зване об’єднання за інтересами чи проектами. Наприклад, ми з чоловіком працюємо у міжнародній компанії. В нашому відділі є шість осіб з Дніпра і загалом ще приблизно 30 українців серед колег. Постійно приїздять нові спеціалісти, і майже всі з сім’ями. В такий спосіб маємо свою маленьку організацію. Майже щодня бачимось, співпрацюємо, звісно ж, обговорюємо новини з дому, завжди повідомляємо один одному, коли хтось летить додому, щоб щось привезти чи передати і т. д.

Майже два роки тому ми разом з кількома дівчатами створили проект «Українська кава» (https://www.facebook.com/ukrainianmontenegro) для організації зустрічей та реалізації різноманітних культурних ініціатив наших співвітчизників. Володимир Вакула заснував групу «Українська діаспора» (https://www.facebook.com/groups/uadiasporme) і працює над тим, щоб відкрити в Чорногорії оздоровчо-виховний табір для дітей в тематиці Запорізької Січі. Ірина Маслова просуває українську освітню програму і, відповідно, об’єднує дітей та батьків зацікавлених у цьому питанні (https://www.facebook.com/schoolum.podgorica.5).

А ще ми умовно поділяємо себе на українців з Бару чи Подгориці, бо частіше бачимося з тими, хто живе поруч.

– Якими видами професійної діяльності займаються українці у Чорногорії?

– Найрізноманітнішими. Особисто я знаю митців, фінансистів, IT- спеціалістів, фотографів, журналістів, рестораторів, бізнесменів, кухарів, вчителів, лікарів, перукарів, автомеханіків, модельєрів, столярів, кондитерів, бухгалтерів, будівельників, водіїв і багатьох інших. Якщо поставити за мету, то можна знайти фахівця у будь-якій сфері і це буде справді хороший фахівець. Хтось приїздить сюди за запрошенням на роботу і працює за фахом, хтось кардинально змінює напрямок діяльності, хтось адаптується до середовища і поєднує свої вміння з попитом на ринку праці. Багато людей працює на фрілансі, не маючи постійної зайнятості, а деколи навіть певного виду діяльності. Тобто, так звані майстри на всі руки. Багато людей звісно пов’язані з туристичною сферою, бо як не крути, але це основний напрямок активного розвитку економіки у країні.

– Які громадські заходи проводять українці у Чорногорії?

Title 
 Дні української музики у Чорногорії

– Ми намагаємось відзначати державні свята, підтримувати загальноукраїнські акції та флешмоби, не залишатися осторонь гострих політичних питань. Долучаємось до міжнародних заходів як представники української громади, намагаємось знайомити чорногорців з елементами української культури. Наприклад: участь у щорічному новорічному посольському благодійному ярмарку, флешмоб до дня Соборності України, святкування Дня Вишиванки, покладання квітів до монументу Т. Шевченку з нагоди роковин поета та багато інших.

– Чи є у планах відкрити у Чорногорії українські школи або курси української мови?

– Зараз в Чорногорії діє одна приватна школа на базі української освітньої програми. У кількох вузах викладають українську мову. Є бажання створити український культурний центр, де обов’язково будуть і курси мови для всіх охочих. Це питання є актуальним як для українців, які бажають навчати рідної мови своїх дітей, так і для місцевого населення. Дуже багато місцевої молоді працює в туристичній сфері, де значна частина клієнтів – українці.

– Як справи з українським інформаційним простором? Чи маєте періодичні видання або сайти?

 

 Title
 Показ колекції українського одягу дизайнерки
Анастасії Василик
у місті Цетинє, вересень 2019 року

– Основний інформаційний ресурс – Facebook. Так вийшло, що в Чорногорії саме ця соціальна мережа є базою для обміну інформацією з найрізноманітніших питань. Також є кілька чатів у різних месенджерах і офіційні сторінки посольства у Telegram і Viber. Команда Посольства України забезпечує дуже якісне і своєчасне інформування з найважливіших питань та подій у цих соцмережах.

– Чи відчуваєте у Чорногорії теплу руку Батьківщини? Тобто, чи допомагає вам Україна?

– Особисто у мене інший підхід. Ставлю питання наступним чином: «А чим я можу допомогти Батьківщині?» Вийшло так, що ми тоді ще з майбутнім чоловіком досить спонтанно переїхали до Чорногорії у 2011 році. Йому там запропонували роботу в міжнародній компанії і ми вирішили спробувати. Загалом планів на еміграцію не було. Коли ми приїхали, трохи адаптувалися, відразу почали замислюватися, як нам тепер бути корисними родині, друзям і, звісно, Батьківщині. З початком війни це питання стало ще гостріше, бо ти тут у безпеці, а там країна палає, тому ми намагалися завжди, в міру можливостей, бути присутніми на інформаційно-культурному фронті і допомагати фінансово, де це було необхідно.

Минулого року наш консул Михайло Шматов запропонував чудовий проєкт-програму реабілітації для воїнів АТО. Сімейна пара наших співвітчизників відкрила приватний реабілітаційний центр у місті Сутоморе (https://www.facebook.com/rehabilitationMNE) і теж готові співпрацювати. Ми навіть почали благодійний збір коштів, але карантин призупинив цей процес, проте я сподіваюся, що зможемо відновити програму.

Title 
 Святкування Дня Вишиванки українською громадою
у місті Бар, травень 2019 р.

Якщо ж розглядати теплу руку Батьківщини з точки зору співпраці з нашим консульським відділом у Чорногорії, то тут, безперечно, відчуваємо. Ми безмежно вдячні пані Наталі Фіялці, пану Михайлу Шматову і всій теперішній команді дипломатів. Вони –

наша гордість. Допомагають у вирішенні не тільки базових бюрократичних питань, наприклад в оформлення різноманітних документів, але й підтримують громадські ініціативи, приходять на допомогу у скрутних ситуаціях. Яскравий приклад – повернення додому українців, які не встигли перетнути кордон до початку локдауну навесні.

Швидко і ефективно вирішуються найрізноманітніші питання. На будь-які «а спробуймо» ми завжди знаходимо позитивний відгук і підтримку. Працівники посольства відвідують зустрічі «Української кави», діляться своїми життєвими історіями, пригощають українськими смаколиками і залишаються насамперед людьми. Минулого Різдва ми разом так душевно колядували, а позаминулого влаштували для дітей свято Миколая, консул особисто вручав подарунки маленьким гостям. Наші дипломати постійно шукають шляхи і можливості для співпраці між українською та чорногорською громадами, їхня діяльність надихає на дії і нас.

Як я вже зазначала, ми працюємо у міжнародній компанії, серед колег є представники більш ніж двадцяти національностей. Деякі з них відверто заздрять якості роботи наших дипломатів.

– Як задовольняєте свої релігійні потреби? Чи маєте або плануєте відкрити свої храми чи парафії?

– В Чорногорії наразі є представництва багатьох конфесій. Нещодавно відкрилась перша синагога. Православні, католицькі та інші християнські храми і мусульманські мечеті є в достатній кількості майже в кожному місті. Нам, як православним християнам, було легко адаптуватися і знайти можливість задовольнити свої релігійні потреби в чорногорських церквах, адже церковна служба і більшість обрядів зрозумілі, хоч і мають свої місцеві особливості. Тим більше – це цікаво, розширює світогляд. І коли ти прийшов на чужу землю, то будь ласкавий приймай хоча б частково її традиції, а Бог є всередині кожного. Також знаю, що в Которі періодично один з наших співвітчизників проводить служби українською. В монастирі Дайбабе, в Подгориці, вже понад 5 років на Великдень освячують паски спеціально для православних. У місцевих такої традиції немає.

 Title
 В українській школі 1 вересня 2019 року

– Чи приїжджають до вас з України співаки, громадські діячі, письменники, представники влади?

– Так, насамперед – завдяки активній роботі нашого посольства. За останні два-три роки було реалізовано багато цікавих проектів: Дні української музики за участі українських артистів, показ українських фільмів і зустріч з режисером та актором Ахтемом Сеїтаблаєвим, кілька літературних зустрічей, зокрема – з Юрком Позаяком, виставка сучасного мистецтва, Дні молодих українських талантів, показ українського документального фільму в рамках міжнародного кінофестивалю, що проходив в Чорногорії. Регулярно проходять спортивні події за участю наших команд, які ми радо підтримуємо. На цей рік було заплановано ще цілу низку заходів, які, на жаль, не вдалося провести через пандемію, але я сподіваюся, що вони обов’язково відбудуться. Також зазначу, що всі ці заходи зазвичай безкоштовні, і кожен може їх відвідати.

– Як чорногорці ставляться до інших народів, котрі мешкають у їхній країні? Чи можуть українці відкрито задовольняти свої культурні потреби?

– Доволі доброзичливо, з цікавістю і підтримкою. За весь час перебування у Чорногорії ми жодного разу не відчули дискримінації. Добре, коли ти знаєш чорногорську мову. Це відразу підвищує рівень доброзичливості. Наш п’ятирічний син ходить до чорногорського дитячого садочка і чудово володіє мовою, ще й нас вчить. Вихователі в садочку дуже тішаться цьому, і в свою чергу кожного тижня діляться з нами новими словами, що їх Стефан навчив говорити українською.

Звісно, є винятки, наприклад чорногорці відкрито виражають свою нелюбов до біженців з Албанії та Боснії, які жебракують чи живуть виключно за рахунок соціальних виплат. Їх називають «циганами». Знаю випадки, коли навіть вчителі у школах дозволяли собі недоброзичливі висловлювання щодо учнів у класі відповідного походження.

– А яка в них позиція стосовно подій в Україні? Чи достатньо і правильно вони проінформовані?

Title 
 Випічка, присвячена проєкту «Українська кава»

– Рівень поінформованості від самого початку був недостатнім і досить поверхневим. І взагалі для чорногорців всі ми «руси», тобто росіяни. Тому ми щоразу, при будь-якій нагоді, будь-кому, від банкіра до сантехніка, пояснюємо, що ми – українці, що російська і українська – це дві різні мови, що йде війна між цими двома країнами. Це принципові питання, і ми намагаємось максимально доступно і зрозуміло пояснювати чорногорцям, що для нас це важливо. Вони самі діляться на тих, для кого Сербія і Чорногорія – це одне й теж, і для кого це дві різні країни. Тому і реакція в них зазвичай відповідна і досить передбачувана. Хтось каже: «Та то все Америка вас посварила, ви ж браття», а хтось розуміє, співчуває і підтримує.

Нещодавно Чорногорія пережила процес відокремлення Чорногорської православної церкви від Сербського патріархату. Ми спостерігали за цим процесом, і зі свого боку намагалися теж коментувати важливість і значимість цих подій, зокрема, демонструючи це на прикладі України.

– Що Вас особисто найбільше вразило в цій країні?

– Краса і різноманітність природних ландшафтів, зосереджених на досить малій території. Навесні, наприклад, можна в першій половині дня покататися на лижах на півночі країни, а після обіду позасмагати на пляжі і ввечері повернутися додому в Подгорицю.

Простота, щирість і привітність місцевого населення. Їхня життєва філософія «не поспішай, насолоджуйся» відображається в усьому – від чашки кави до оформлення банківського кредиту. Усе базується на особистих відносинах, слово важливіше за документ з печаткою. І так, це слово може бути порушено, але людина, яка це зробила відразу втрачає свою репутацію, і про це швидко дізнаються всі, бо всі у цій країні один одного знають.

Безпосередність. Таксист обов’язково запитає, яка зарплата у твого чоловіка, а продавчиня в магазині передасть цукерку сину. Ти можеш зайти до кав’ярні, а там… обідає президент. Все просто, люди залишаються людьми.

Ще один окремий пункт – повна відкритість у демонструванні емоцій. Подібно до малих дітей, чорногорці радіють, сумують, дивуються, люблять чи ненавидять. Якщо національна збірна грає в футбол – дивиться вся країна, перемогу святкують пострілами, салютами, прапорами, сумують теж усі разом. Якось ми були присутні на футбольному матчі Україна – Чорногорія у Подгориці, і наша збірна перемогла з рахунком 4:0. Наступного дня продавець м’ясного відділу у маленькому продуктовому магазині, до якого я зазвичай ходжу, відмовився відрізати мені м’ясо, будучи дуже засмученим програшем своїх співвітчизників, тому попросив колегу, щоб мене обслужила. Захоплення маленькими дітьми виражають усі без винятку, від поліцейських і пожежників, до таких же, трохи старших дітей. Звичайні перехожі зупиняються і роблять компліменти малюкам, чимось їх пригощають, посміхаються. У кав’ярнях переважно немає дитячих ігрових кімнат, але більшість офіціантів розважають малих бешкетників, щоб батьки поїли чи просто відпочили.

Title 
 Флешмоб «Крим – це Україна»
до Дня спротиву Криму російській окупації
(26 лютого 2019 р.), Подгориця

У Чорногорії ти можеш не замикати будинок, гуляти вночі містом, купити хліба в магазині без грошей, якщо забув гаманець. Звісно, тут є злочинці, в тебе можуть витягти телефон з торбинки чи вкрасти велосипед з під’їзду, але загалом кількість злочинів набагато менша, рівень безпеки набагато вищий, ніж у тому ж Дніпрі.

– Що плануєте в подальшому зробити для співпраці українців з чорногорцями?

– Дуже активно розвитком цих процесів займається команда нашого посольства, до того ж, відразу у різних напрямках – економічному, туристичному, культурному, політичному. Ми намагаємося підтримувати всі проекти, інформувати місцеве населення і потенційних українських партнерів про можливості співпраці.

За допомогою проекту «Українська кава» ми намагаємось досліджувати теми українсько-чорногорських сімей, схожості мов та культурної спадщини. Ми мали кілька зустрічей, присвячених цим темам, і сподіваємось продовжувати свої дослідження.

– Останніх десять місяців світ охоплений пандемією covid-19. За цей час ваша громада збиралася, проводила якісь заходи – чи чекаєте кращих часів?

– Ми збиралися кілька разів, відповідно до правил, встановлених на той період. Провели дві зустрічі «Української кави», флешмоб з нагоди дня Незалежності, святкування на честь відкриття реабілітаційного центру і ще кілька дружніх зустрічей на узбережжі. Це особливо важливо для тих, хто приїхав нещодавно і шукає нових друзів та можливості поспілкуватися зі співвітчизниками.

Сергій Савченко: «Добрий художник має право на особливу симпатію лише до роботи, фарба на котрій щойно висохла»

Олег Ущенко: «Жанрове кіно – це не лише каса, то ще й носій необхідних державі ідеологем»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com