Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства, яка склалась у попередній період. Після фізичної розправи з мовознавцями, що встигли укласти десятки термінологічних словників, в 1933 р. проведено "викорінення, знищення націоналістичного коріння на мовному фронті", що цілковито змінило засади творення терміносистем.

У програмовій статті Андрія Хвилі, що засуджувала попередню працю Народного комicapiaтy освіти в ділянці термінології, було висунуто такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:

1) негайно припинити видання вcix словників;

2) переглянути словники i всю термінологію;

3) провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі та вживана й на Україні;

4) переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;

5) переглянути український правопис та ін.

Одразу після цього спішно створено спеціальні бригади, завданням яких було переглянути заборонені термінологічні словники i замінити "націоналістичні" терміни "інтернаціональними".

Результатом роботи цих бригад стала низка виданих у 1934-1935 роках термінологічних бюлетенів, які визначили нoвi засади українського термінотворення на весь наступний радянський період.

Головне своє завдання укладачі бюлетенів вбачали у ліквідації термінології, створеної на питомо українській мовній основі. Проти вcix термінологічних словників, укладених у 20-х роках, було висунуто однотипні звинувачення. Наприклад, у передмові Д. Дpiнова i П. Сабалдира до "Математичного термінологічного бюлетеня" (К., 1934) праця укладачів "Словника математичних термінів" (Xapкiв, 1931) оголошувалась "шкідницькою", спрямованою, "по-перше, на відрив української наукової тepмiнології від термінології, вживаної в ycix культурних мовах, від термінології інтернаціональної" i, по-друге, на "штучний відрив української наукової термінології від наукової термінології російської мови".

Авторів "Словника математичних термінів" звинувачували у тому, що вони переклали російський термін круг українським словом кільце, відповідно туманность - мряковина, освещение - освіт, точка падания - падовище, часовой пояс - крило годинне, след - прослідок тощо.

Перекладені українською мовою слова бригади вилучали, заміняючи їх кальками з російської мови. У такий cпociб репресовано всю термінологічну лексику, створену на україномовній базі. Масштаби нищення засвідчує великий обсяг бюлетенів, що публікували списки скалькованих термінів, впроваджених замість вилучених. Конкретні вказівки на кількість "виправлених" термінів містять i деякі передмови до бюлетенів. Наприклад, у передмові до "Виробничого термінологічного бюлетеня" (К., 1935) зазначалось, що "Словник виробничої термінології" (Харків, 1931) "мав в coбi приблизно 40-50% слів (гнізд), які треба було переробити i виправити, щоб знищити в ньому шкідницьку виробничу термінологію".

Для позірної демонстрації рівноправности національних мов у програмових партійних текстах 30-х років час від часу поряд з українським націоналізмом як головним об'єктом викорінення з'являвся й російський націоналізм, як, наприклад, у кінці згадуваної статті А. Хвилі: "Цю роботу потрібно вести нещадно, борючись проти російського та українського націоналізму". Згадка про російський націоналізм виконувала суто ритуальну функцію. Як насправді відтепер реагує влада на будь-яке звинувачення в російському націоналізмі, дав зрозуміти на цілком конкретних прикладах присланий в Україну на початку 1933 р. для розгрому українізації росіянин Павло Постишев. Так, у його промові на червневому пленумі ЦК КП(б)У в 1933 р. згадувалось про викладача української мови Полонського, який пocмiв згадати Скрипника i підняти голос проти російського шовінізму й русифікації. Постишев процитував слова викладача з таким коментарем: "Цей ворожий агент так знахабнів, що з радянської трибуни виступив з такою заявою: "Після Скрипника почався розрив з галіційською культурою. Треба боротися проти російського шовінізму, бо навіть УНДО за кордоном пише, що після Скрипника відбувається русифікація на Україні!".

Кожному було зрозуміло, що викладачеві Полонському винесено вирок i його вже ніщо не врятує, в тім числі й каяття, на чому ще раз наголосив Постишев у тій же доповіді.

Цитату з Полонського вибрано для застрашування невипадково, оскільки в ній ішлося не тільки про русифікацію, а й про розрив з галицькою культурою. Річ у тім, що для спланованого втручання у внутрішній розвиток української мови, для спрямовування її в бік максимального зближення з російською треба було перервати досягнуту в 20-х роках єдність української літературної мови, вилучити тi елементи, що ввійшли до неї iз західноукраїнських діалектів i з галицько-буковинської літературної мови другої половини XIX - початку XX ст. 3 цією метою демагoгiчно абсолютизувався вплив польської мови на західноукраїнську літературну мову, а вся діяльність мовознавців 20-х років, спрямована на розширення словникового складу літературної мови об'єднанням різноговіркових елементів ycix українських земель, в тім числі західноукраїнських, безпідставно оголошувалася полонофільською. Так, зміни, внесені в 1933 році в український правопис, зроблено, за словами А. Хвилі, "по лінії усунення вcix штучних правил, які було спрямовано на те, щоб повернути розвиток української мови в бiк польської буржуазної культури".

Аналогічні звинувачення висунуто проти попередньої праці термінологів: "...самобутність, під маскою якої спотворювалась українська мова на ділянці термінологічній, спрямовувала розвиток української мови на буржуазні полоністичні шляхи".

Таким чином, якщо російську мову в партійних настановах 1933 р. оголошено "братньою" i мовознавців зобов'язували добирати в словниках ycix типів в українській частині слова "однозвучні" й "рівнозначні" з російськими, то вся самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена i взорована на польську мову, причому звинувачення термінологів у впровадженнi полонізмів набували зловісного політичного відтінку: "...Особливо характерна заміна в словнику фізичних тepмiнiв цих термінів (йшлося про слова "однозвучні" й "рівнозначні" з російськими та білоруськими.- Л. М.) маловідомими або й зовсім невідомими трудящим масам УСРР полонізмами (політичний сенс цього полонофільства ясний - змикання з польським фашизмом)".

Подібну "чистку" застосовано не тільки щодо термінологічних словників, а й щодо ycix інших лексикографічних праць, зокрема до академічного "Російсько-українського словника", що встиг вийти до літери "П" (включно). 3 тавром "націоналістичного" словник заборонено, i видані чотири його томи зникли з ycix бібліотек. Припинилась уся попередня діяльність з укладання словників різних типів, вона обмежилась підготовкою одного словника - російсько-українського.

Укладений в новоствореному Інституті мовознавства С. Васильківським i Є. Рудницьким "Російсько-український словник", що вийшов у Києві 1937 року, дістав таку характеристику від Юрія Шевельова:

"Словник цей стоїть далеко від вимог, що звичайно ставляться до академічних словників, він стоїть далеко i від свого попередника, академічного словника 1924-1933 pр. Poзмip його досить обмежений, 890 сторінок малого формату, семантичний поділ в межах словникового гнізда відсутній або дуже спрощений, фразеологія не опрацьована i, - може найголовніше, - посилань на джерела зовсім нема, що широко відкриває можливість довільного добору відповідників до російських слів. Виразно видно, що впорядники найбільше дбали за те, щоб виключити вci "класово ворожі слова, але не проминути слів "революційних". Ясно, що перед ними стояла примара "буржуазного націоналізму", i за всяку ціну вони намагалися цього збочення уникнути. Де була найменша змога, вони вибирали (або впроваджували) слова, близькі до російських, лишаючи поза межами словника ті синоніми, що могли б збити їх з накресленого шляху. Це було тим легше зробити, бо впорядники взагалі уникали синоніміки, щоб у споживача, боронь, Боже, не створилося враження, що українська мова може бути багатшою на слова i семантичні відтінки, ніж російська".