Проєкт спільно з Камілою Беднарською в Savchenko Gallery «Як компенсація нам проте залишається кохання…», жовтень 2020

Чи можна зрозуміти задум митця через його творіння? Чи вдасться візуально або тактильно осягнути глибину творчого всесвіту? Деколи це абсолюно марна і навіть небезпечна справа. Трапляється хист, настільки вибуховий, що може розірвати вашу уяву на елементарні частинки. Сергій Савченко – відомий український художник, засновник Savchenko Gallery (Гданськ, Польща). Географія його виставок поширюється майже на всі континенти, а його талант – поза простором і часом. Творчість Савченка – немов пропозиція легкої мандрівки, а за мить ви вже в лабіринті його експірієнсів, він монолітний і вразливий, незмінно різний. Не інтерпретуйте Сергія Савченка, його просто варто відчути.

– Сергію, розпочнемо з останніх подій, розкажи про свою поїздку до Туреччини на Istanbul Artist Residency 2020. Які рефлексії, загальна атмосфера події, наскільки наш мистецький код є зрозумілим, бажаним для інших культур?

Savchenko Gallery, листопад 2020

– Будь-яка резиденція, на мою думку, містить високий потенціал якісного розвитку для художників. Це завжди пізнання незнаних раніше місць, нові контакти, своєрідна корекція ідей і стереотипів. ІАR тут не є винятком. Це молода інституція, котра переживає етап формування основних напрямків. Учасники резиденції це відчувають, відповідно атмосфера була позитивна, наповнена ентузіазмом, можливо навіть з елементами романтизму. Окрім того, ІАR – це, без сумніву, одне з явищ, котре може стати визначальним у подальшому розвитку української культурної діяльності поза межами України. Примітно, що одна з головних організаторок, Поліна Сьомочкіна (директор), та гостьова кураторка Олена Грабб є українками. Відомо теж, що основна група художників – українські художники.

Впевнений, що з часом географія учасників буде розширюватися, але теж не сумніваюся, що українська складова і надалі буде вагомою.

Мені подобаються такі ініціативи. Тут, без сумніву, криється потужний потенціал, пов’язаний з великою потребою сучасних українців інтегруватися у світ. В цьому є щось на кшталт «місіонерства у вигнанні», коли окремі особистості реалізують свої знання і світогляд, у певному сенсі жертвуючи комфортнішими можливостями, котрі могли б на них чекати вдома. Такі люди розраховують часто виключно на свої сили, і, як заведено, не надто сподіваються на підтримку державних інституцій. Але коли така підтримка з’являється, то ефект корисної дії цих людей підсилюється в рази.

З проєкту «Oil & Water», 2019

Приємно вразила активна присутність представників саме Українського Посольства і Консульства на заходах резиденції. Якщо така динаміка продовжуватиметься не лише в Туреччині, то це призведе до більшої появи таких потрібних усім нам українських інфлюенсерів на мапі світу. Мені особисто ці питання і проблеми близькі й зрозумілі, бо, фактично, займаюся подібною справою в Гданську, де вже другий рік проваджу свою теж ще молоду мистецьку інституцію.

– «Мистецтво – народження таємниці, а не констатація фактів» – твоя цитата. Що найчастіше утаємничуєш на своїх полотнах? Які питання ставиш глядачам?

– Заняття мистецтвом – то завжди контакт з ірраціональним. Художник не обов’язково має бути здатен достеменно пояснити, що і для чого він робить. Ця сфера дозволяє невимовність. Усвідомлення чи увиразнення своїх дій для художника може часом настати значно пізніше, аніж був створений його витвір. Це нормально і правильно. На мою думку, твір мистецтва – це дуже своєрідний носій інформації, проте інформації надзвичайного ґатунку. Це концентрація візуальних знань і досвіду, візій, не пов’язаних з часовими чи просторовими умовностями. Головне питання, котре ставиться перед глядачем кожним витвором мистецтва: «Чи здатний ти відчитати інформацію, котру художник відтворив? А якщо так, то наскільки глибоко?»

– «Сенс мистецтва – відсутність комплексів і кордонів». Як далеко ти виходиш за кордони у творчому самовираженні (ну і що, власне, для тебе «комплекси і кордони»)?

Проєкт «Поцілунок»

– Вихід за межі не має бути самоціллю. Свобода – це бути там, де ти хочеш. Цим художня робота подібна до інших духовних практик. Уява надає можливість рухатися у будь-якому напрямку. Водночас інтуїція та знання художника допомагають здійснити необхідний план подорожі. Але траєкторія тієї подорожі має пролягати у місцях, де раніше не ступала нога жодного іншого художника. Ось тут і починаються складнощі… : )

– Сергію, мені дуже імпонує твоє визначення поняття «інтим», яке залишає далеко позаду звикле «сороміцьке». Ти насправді інтимнорозкута людина чи це просто такі маніфести, які ти втілюєш у проєктах на кшталт «Поцілунку»?

– Поняття інтиму завжди було важливим і, зрештою, залишиться, доки люди існуватимуть в сучасному вимірі часу і тіла. Але тіло і нині є визначальним, позаяк саме воно є наріжним каменем в одвічній боротьбі поміж ним самим і свідомістю. Напевне, через це до теми людського тіла художники завжди зверталися і ніколи не перестануть цього робити. Бо саме тіло є найконкретнішим і найближчим до нас. Саме воно часто є предметом гордості та водночас вироком. Щоб там хто не казав, але ми надто багато змушені віддавати в жертву тілу. Усі важливі екзистенційні процеси врешті узалежнюють нас від постійних негоціацій з нашим надскладним тілесним механізмом. Зрештою, мені просто цікаво працювати з ідеєю тіла. Інтуїтивно відчуваю, що у цьому напрямку знаходиться інша мета – ідея інтимності, котра мені все ж не видається настільки абстрактною, як ідея свободи.

– Поговоримо про портрети. Наскільки я зрозуміла з презентації у «Зеленій канапі», ти не дуже любиш їх створювати. Ти сказав щось на кшталт, що треба бачити багато людей, образів, аби втілити це в одному обличчі. (може, я щось не так зрозуміла?). Мені ж завжди уявлялось, що в одному обличчі можна побачити безліч варіантів кого/чого завгодно.

«Тиша є тиша є…», 2020

– Так і є. Ти мене не зрозуміла. Тут історія така ж, як і з тілом та інтимом. Обличчя – репрезентативна частина тіла, що несе максимум візуальної інформації про емоційний та життєвий досвід. Тому, працюючи з портретом, цікаво відпустити уяву і неначе через двері потрапити в етер множинності образів решти людей, а потім так само повернутися й завершити роботу. Якщо вже беруся за портрет, то це завжди достатньо глибокий контакт з людиною, котру малюю. І не має значення, чи це швидкий начерк, чи довша і ґрунтовна робота. Мені здається, що кожний портрет, то незабутній досвід.

– Далі, Да Вінчі, Пікассо, усі вони були прикладом «універсальної люди­ни», але у принципі пер­ша асоціація щодо них – це найвідоміша картина кожно­го. Ти – різножанровий ми­тець. Рисунок, гра­фіка, пер­фоманс, інста­ля­ція, фотографія, боді-арт, ре­жисура (муль­ти­плі­кація). Сьогодні якою є візитівка бренду Савченка? І чому саме це?

– Хтось одного разу сказав, що моєю пасією надалі залишається живопис. Це так, оскільки, що б не робив, здається, живопис присутній майже у всьому. Це не варто сприймати буквально. Живопис, на мою думку, – це світогляд і метод осягання реальності. Незалежно від автора, художній твір – це слід на шляху. Глядач має шанс стати уважним слідопитом, і, споглядаючи, знайти та сформувати власний спосіб бачення, щоб творити у майбутньому власні сліди, відповідно до свого власного покликання.

– Що мотивує на постійні експерименти у різних творчих сферах. Пошук себе, бажання досягнути максимального успіху – чи що?

«Дрезден» 1945, 2019, з серії «Руїна», і репродукція

– Це натуральний процес. Штучно обмежуватись конкретною технікою чи жанром не варто. І я б не називав це експериментами. Експеримент – це коли не знаєш, куди й для чого ідеш. А мені напрямок загалом зрозумілий. Окрім того, зміна жанру дозволяє не «зацементуватися» у власних випарах і завжди дозволяє перейти у відмінний від попереднього простір. Це як перейти в іншу кімнату.

– Ще в підлітковому віці мене вразив роман Ірвінга Стоуна «Агонія та екстаз», біографія Мікеланджело. Книга про титанічну працю, де екстаз залишається майже цілком для тих, хто насолоджується результатом роботи митця. Мене завжди цікавить питання – що відбувається за лаштунками? Ми бачимо твою картину, фотографію, ані­ма­цію, а через що проходиш ти, що переживаєш у процесі творення?

– Мені завжди трохи ніяково, коли чую про «екстази» в мистецтві. Є такий вислів: «Маги не вірять в чудеса». Це не заперечує наявність чудес, просто хтось мусить змішувати компоненти, які пізніше чудо-творять. Єдине можу сказати, що коли знаходжуся в центрі процесу, існує виразне відчуття, що я є там, де хочу.

– Навздогін попередньому запитанню, зважаючи на те, що ти плодовитий митець, зроблю відсилання до цитати із ще однієї твоєї презентацій: «Немає нічого потрібнішого, ніж переконуватись у власній безглуздості». Чи навідує тебе відчуття (і як часто) творчої чи й загалом екзистенційної приреченості. Потрібність видається безглуздою? Чи бувало, що ти кардинально переоцінював своє творіння?

Каміла Беднарська, Сергій Савченко у Savchenko Gallery

– Так. Це фраза із мого словесного демаршу проти необхідності писати концепцію до виставки. :) Тоді написав сім речень, котрі складалися із тих самих слів, але були поскладані в різному порядку. Всі речення звучали достатньо переконливо, хоч і заперечували одне одного. Мені може часом видаватися, що левова частка людської діяльності є абсолютним безглуздям. Шлях розвитку людства – це шлях постійних стверджень і заперечень. І нема на те ради. Такий вже воно собі метод обрало. Та хочеться вірити, що внаслідок тертя протилежностей викрешуться іскри, котрі освітлять шлях наступним поколінням. Тому позірна безглуздість не вада, а радше безперервний тренд. Стосовно моїх робіт, то доки я тут, вони усі залишаються відчиненими дверима. Добрий художник має право на особливу симпатію лише до роботи, фарба на котрій щойно висохла. Далі – це постійна переоцінка і можливість корекції.

– Прочитала в одному інтерв’ю про твоє захоплення Гойєю. Саме його шедеври надихнули тебе на створення полотен, які стали своєрідним пророцтвом подій на Майдані. Ти особисто був активним учасником Майдану. На скільки представники творчої еліти мають бути інтегрованими в будь-які суспільні процеси, адже часто лунають думки, що митці поза політикою, наприклад?

– Мистецтво – явище саме по собі глибоко політичне. Мистецтво і політика не тільки не суперечать одне одному, але й не існували одне без одного. Історично політика стимулювала мистецтво, котре своєю чергою штовхало та надавало енергії політиці. Не існує жодного успішного політичного руху, на бекграунді якого не знайшовся б художник, письменник чи поет. Сама заява про аполітичність мистецтва свідчить про його причетність до політики. Одного разу почув нарікання на неякісність сучасного українського політикуму і причиною проблем було відзначено те, що ми, художники, не йдемо у владу. Мовляв, зміни будуть тоді, коли митці підуть в політику. Моя думка на те: «Ми і є влада. Але не кожен це здатен усвідомити».

«Небажані сигнали, Краплі», цифрове фото, 2020

– Сучасне мистецтво досить контроверсійне. На твою думку, де межа між імітацією, відвертою профанацією та іскрою? А також, як корелює талант з успішністю (визнанням, фінансовою сатисфакцією)?

– Успішний художник, це той, хто має можливість реалізувати й розвивати свою життєву програму. Це поняття не мусить лежати виключно в матеріальній площині. Талант є теж у тому, щоб визначити необхідні баланси, пов’язані з суперечностями, що завжди будуть виникати. Зараз, напевне, не існує галузі, де б не мав бути присутній художник. На планеті вже є тисячі нині живучих у розквіті сил митців, котрі прекрасно почувають себе матеріально й активно діють. Артринок у світі, попри потужні кризи, виявився чи не найстійкішим і впевнено набирає оберти. Водночас, далася взнаки новітня потужна криза цінностей. Мистецтво ж є носієм нестандартних ідей та мислення, котрі стають все важливішими. Потенціал Арту як такого носія ще далеко не розкритий. Мені здається, часи, коли було варто витрачати час на дискусії про бідних і багатих митців, минули. Настає час реалізації задумів, якщо, звичайно, вони є. Стосовно справжності й симулякрів. Брехня – має безліч ґатунків. А правда одна. Це напряму стосується художньої роботи.

SS in Gdansk studio

Ознайомитися з роботами митця можна тут:

savchenkogallery.com

savchenkoart.com

http://vimeo.com/471302419

Фото з архіву Сергія Савченка