Минулі вихідні для України пролетіли під знаком свят: День волонтера, відразу за ним – День Збройних сил України. Найкраще святкувати ці дати, пам’ятаючи про світовий контекст: він ідеально демонструє, що попереду – непочатий край роботи.

Загалом ЗСУ, як і наразі вже нечисленні добровольці фронту, – це серйозний аргумент для українства цілого світу, аби пишатися своєю роботою. Бо ми створили ці Збройні сили власними силами, зусиллями мільйонів українців з усіх куточків планети. Справилися зі своїм завданням доволі незле, але потрібно пам’ятати, що так само доведеться навіть не з нуля, а з мінусової позначки створювати решту органів здорового державного організму.

З армією на початках було дещо легше – в тому сенсі, що військові бюрократи, як тільки зачули запах смаленого, розбіглися і вступилися. Потім, звісно, прийшли до тями і повернулися, потроху намагаються витіснити з війська тих, хто йшов туди не за славою, не за званням і не за грошима – а за покликом серця. Однак є й зворотний процес – активісти, котрі досі не втомилися боротися з бюрократичною гідрою.

Один з таких людей – журналіст, редактор видання Цензор.нет Юрій Бутусов.

Кілька місяців тому він одним з перших викрив скандал з «вагнерівцями», про який ми вже писали от тут: https://www.chasipodii.net/article/25274/.

З того часу йому всіляко намагалися натякнути, що треба бути менш балакучим, і от на початку цього тижня Міністерство оборони витягнуло останній козир з рукава: запропонувало йому посаду. Щоправда, точно не вказало, яку саме: мовляв, най вибирає.

Що тут приховувати: для багатьох активістів така пропозиція була би, як бальзам на рани, цілком достатній для того, щоб погодитися – і надалі не просто прикусити язика, а й почати вихваляти політиків, від імені яких зроблено пропозицію, на всі заставки, навіть після того, коли ті втратять посаду. Багато в нас, на жаль, є таких прикладів. Але тут найшла коса на камінь. Бутусов погодився привселюдно – і оголосив свої умови. Мовляв, директором департаменту мене призначити не можуть, оскільки на ці посади призначають тільки за результатами конкурсу, тож це була б корупція. Тому лишаються тільки посади міністра і заступників міністра. І оголосив свою програму для роботи на такій посаді: аудит, розслідування причин провалу спецоперацій, створення воєнної доктрини, скликання експертних рад з військових і цивільних експертів для опрацювання низки питань, зокрема – вивчення сучасного світового досвіду ведення війни, реформа територіальної оборони, проведення регулярних наукових і дослідницьких конференцій, залучення інтелектуальних еліт всієї країни для реформи армії. Це дуже короткий переказ, звісно, в нього програма була набагато більша – і доволі чітка.

Звісно, спершу це виглядає як суто спроба жорсткої насмішки, тролінгу – і тролінгу у виконанні Міноборони, і тролінгу у виконанні Бутусова. Там десь і російські ЗМІ підключилися, мовляв, он дивіться, в українському Міністерстві оборони бракує мудрих військових, дожилися, що цивільних керувати тягнуть.

Але, на щастя, українські цивільні воюють ліпше, ніж російські військові – і це вже цілком доконаний факт.

А в обміні заявами, попри явні недоліки цього процесу, є одна перевага: дуже добра програма. Програма, яку українському Міністерству потрібно починати виконувати негайно – якщо воно хоче, щоб існувало і саме міністерство, і країна, котру воно обороняє.

Звісно, не кожен міністр ризикне цю програму виконувати – навіть якщо йому це і доручать згори. Надто багато є людей, зацікавлених в тому, щоб все лишалося так, як є.

Але так, як є, довго бути не може.

І найбільша перевага тієї програми – в ідеї того, що реформувати МО потрібно всією українською спільнотою – так само, як 7 років тому починали будувати армію.

Фото Олени Білозерської

Людей, котрі зацікавлені в тому, щоб ЗСУ стали боєздатною реформованою сучасною армією і двигуном української економіки, у світі набагато більше, ніж людей, які зацікавлені в тому, щоб все лишалося, як є, чи навіть трошки гірше.

Фактично, зацікавленою в реформах ЗСУ та Міноборони є вся українська спільнота по всій планеті. Звісно, важелів для впливу на ситуацію в них дещо менше, ніж у чинного керівництва МО і керівництва України. Але ці важелі є, а ті, яких нема – потрібно шукати. І шукати ще активніше, ніж шукали тепловізори, зброю і форму 7 років тому.

Потрібно збирати ради експертів на волонтерських засадах, розробляти детальний план реформ – і тиснути на українську владу, най впроваджує. Тиснути всім світом – і, можливо, щось з того вийде.

Іншого вибору в нас нема – без реформування країни, реформування ЗСУ і МО Україна просто не витримає всіх викликів сучасного світу, котрий надто вже динамічно змінюється, і багато в чому – не на нашу користь.

На початку грудня, окрім вже згаданих свят, багато українців відзначають ще одну пам’ятну дату: день, коли в центрі Києва активісти-свободівці безстрашно звалили головного Леніна країни. Черга на пів Хрещатика вишикувалася, аби лишень стукнути кувалдою по шматку карельського кварцита. Після цього «ленінопад» пройшовся по цілій країні…

І от в ті дні, коли в Україні відзначають початок Ленінопада, по той бік океану здивовані вихідці з СРСР спостерігають за початком Леніностановлення… А це вже дуже небезпечна річ – і в масштабах цілої планети загалом, і для України зокрема, бо так якось історично виходить, що всі юні ленінці рано чи пізно саме до України тягнуть свої загребущі руки…

Розповідь дещо здивованої цим явищем американської сценаристки Лілії Кім в її Фейсбуку варта того, щоб зацитувати:

«Сьогодні у мене була найбільш дивна розмова з дітьми про Леніна за все життя.

Діти (каліфорнійські) обговорювали своє есе (завдання з історії США) - як експлуатація рабської праці на відібраній і очищеній геноцидом землі заклала фундамент багатства Америки.

І як імперія виросла на рабській праці, на відібраних землях. І що час справедливо взяти і поділити багатство американських корпорацій, які виросли на цьому всьому.

- Це ж один в один аргументація гасла більшовиків «Землю селянам, фабрики робітникам!» – не змогла я втриматися. – Що багатство російської імперії, дворянства, купецтва і духовенства – виросли з несправедливої ​​експлуатації рабської селянської праці, а потім робітників! Тому землю треба віддати селянам, а фабрики – робітникам.

- І що з цим не так?

- Е-е... Ну як вам сказати... Ідея звучала романтично. А в підсумку закінчилася великим терором, колективізацією і продрозверсткою.

- Але СРСР був великою країною, де були безкоштовні медицина, освіта та житло. Росіяни виграли Другу Світову війну і запустили людину в космос.

- Так, але потім закінчилися гроші, тому що примусова зрівняйлівка призвела до того, що здібні люди не хотіли більше працювати, щоб мати нарівні з усіма. Вони хотіли або більше, або не працювати, або не ділитися. Або вдавати, що нічого не можуть, щоб не було бажання їх змушувати. Або виїхати, щоб стати вільними.

- Світ змінився!

- Римська імперія була великою країною, чиє багатство було створено рабською працею.

- Тоді не було машин, якими можна замінити рабську працю, - продовжували економічну думку діти.

- Хто-небудь чув про одну з головних проблем зміненого світу – що робити з людьми, чию працю можуть спокійно замінити роботами, ШІ і так далі?

- Ваше покоління захищає великі корпорації, бо у вас Стокгольмський синдром, – впевнено заявив мені юний американський ленінець із смартфона. – Ви не уявляєте собі життя поза парадигмою експлуатації. У вашому розумінні людина може створювати тільки матеріальні цінності, якими обмінюються за допомогою капіталістичного ринку.

Подумки примірявши на нього безкозирку «Броненосець Потьомкін», я все ж запитала:

- А як виглядає життя поза парадигмою експлуатації?

- Бачите! Ви навіть не можете уявити! – зраділи діти.

Я теж зраділа, і відразу запросила всіх в місто трьох революцій Пітер – в колишній музей революції, а нині політичної історії Росії. Back to the future.

Я думаю, діло було так. Перед загибеллю СРСР, або відразу після – в університети США і школи було посіяно величезну кількість глибоко законспірованих агентів, які кілька десятиліть опромінювали підлітків у віці природного бунту марксизмом-ленінізмом, виховавши наступне покоління вчителів там само.

Тільки цим можна пояснити те, що відбувається – що я впізнаю карбовані формулювання «передумов великої Жовтневої революції» навіть переказані дітьми англійською мовою…

…те ж саме відбувається з підлітками в усьому світі…

Це звичайно велика історична іронія – як в СРСР і взагалі у світі багато хто вірив в ідеальну Америку, так тепер всередині США і взагалі в світі – сходить віра в ідеальний Радянський Союз.

…величезна перевага СРСР – він нікого і ніколи не розчарує.

Рік від року він буде ставати тільки прекраснішим у мріях пролетаріату всіх країн.

Жодна країна незабаром не зможе з ним конкурувати за почесне звання раю на землі».

Українцям ця розповідь могла би здатися тролінгом, жорстоким тролінгом – але, на жаль, це не жарти. Передвиборча кампанія БЛМ із цитатами Леніна і Сталіна, на жаль, схоже, пройшла цілком успішно – і ніби вщухла. Але якою буде державна діяльність людей, котрі прийшли до влади завдяки цій кампанії, і які роками виховували і виховують студентів і школярів на гаслах більшовиків – про це думати страшно. Страшно, але потрібно. Бо якщо таких «зірок» засвітили – значить, це комусь потрібно, і країни, яким потрібне таке одурманення молоді по всьому світу, вирахувати не тяжко.

Як і подальші кроки цих країн, коли пролетарії всіх країн спробують прийти до влади і об’єднатися.

Боротьба тільки починається, і за неї треба братися всією українською всепланетною громадою, і зі всією серйозністю, на яку ми тільки здатні.