На тридцятому році відновлення Незалежності України часто за кордоном трапляються випадки, коли іноземці не знають про Україну, чи й взагалі її вважають частиною Росії. Таке трапляється навіть у Європі.

Але бувають випадки, коли людина ніколи не бувала в Україні, але знає її історію, культуру, літературу не менше за українців, і доносить її до своїх співвітчизників. Одним з таких людей є чорногорець Божидар Пророчич, котрий останніми роками зацікавився Україною і з тих пір знайомить своїх співвітчизників з нашою країною.

Протягом останніх кількох років Божидар зробив вагомий внесок у популяризацію української культури та літератури в Чорногорії. Вперше в історії здійснив переклад творів українських поетів чорногорською мовою, а саме – збірку поезій Олени Теліги, Юрія Дарагана, вибраних творів Василя Стуса. Став співавтором першої книги чорногорською мовою про кримських татар «Кримські татари: від початку до сьогодні» (надрукована за підтримки Ісламської спілки Чорногорії). Божидар Пророчич – автор інформаційного збірника про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Під його авторством готується до друку антологія української літератури чорногорською мовою.

Як публіцист, впродовж останніх двох років Божидар Пророчич написав та опублікував у чорногорських та регіональних виданнях понад десяток нарисів і статей на українську тематику. На постійній основі сприяє налагодженню двосторонніх культурних зв’язків на регіональному рівні. У співпраці з Посольством України в Чорногорії організовував культурно-мистецькі заходи, зокрема – Дні українських шахів, День української культури, до яких залучене широке коло громадян Чорногорії та учнів місцевих шкіл. А ще Божидар Пророчич вивчає українську мову.

На одному з літературних вечорів

Божидар Пророчич (Božidar Proročić) народився в січні 1979 року в місті Цетинє. Проживає в рідному місті. Член наглядової ради в міській бібліотеці «Нєгош». Закінчив факультет автомобілебудування в місті Ніш (Сербія).

– Україна – молода держава, котра відновила свою державність 30 років тому. З огляду на це, про Україну, як окрему державу, мало знають не лише у світі, але навіть у Європі. Парадокс, але дехто її досі вважає частиною Росії, а українців – росіянами. Коли і за яких умов ви вперше дізналися про Україну?

– Шкільна програма колишньої Югославії представляла Україну лише як велику житницю СРСР. Проте, ми нічого не знали про боротьбу та страждання українського народу у боротьбі за свою державність. Ми нічого не чули про славну історію цього слов’янського народу – його культуру, історію, традиції, літературу. Для нас була недоступною інформація про русифікацію України, Голодомор-33, про героїчну боротьбу УПА, переслідування українських письменників. Після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 р і відкриття залізної завіси чорногорці мали можливість дізнатися про вашу країну. У Чорногорії та України схожа історія боротьби за незалежність.

– Що стало поштовхом до зацікавлення Україною, її культурою та літературою?

– Моє особисте зацікавлення Україною почалося із багатостраждальної, насиченої біографії поета і в’язня Василя Стуса. Його голос у боротьбі за українську ідентичність, її культуру є однією із незаперечних ​​особливостей цього творця, який віддав в ім’я України найцінніше – власне життя. Будучи натхненним його життям і творчістю, я написав есе «Усі в’язні українського Орфея». Коли під час презентації перекладу творів Василя Стуса в найстарішій чорногорській бібліотеці «Нєґош» («Njegоš») в місті Цетинє я прочитав його, то глядачі плакали.

– Ви не просто цікавитесь Україною та її культурою, а також поставили собі за мету вивчити українську мову. Мабуть плануєте серйозно займатися українсько-чорногорською культурною співпрацею?

–Українська мова для мене цікава та специфічна. Намагаюся якнайширше представляти українознавство у Чорногорії. Я представляю Україну в Чорногорії, а також Чорногорію в Україні. Пишаюся своїм внеском у культурні та двосторонні зв’язки наших країн.

– Чи важко вивчати українську мову? В який спосіб вивчаєте? Хто допомагає?

Зліва направо: Наталія Фіялка, директор середньої школи м. Цетинє Велько Джуканович і Божидар Пророчич

– Для мене це не складно. Вивчаю мову завдяки спілкуванню з українцями, котрі мешкають у Чорногорії. Також мені в цьому допомагають мої українські друзі, зокрема історик-балканіст Анатолій Демещук та відомий український поет Юрій Лисенко (творчий псевдонім – Юрко Позаяк).

– Як так вийшло, що ви, з освітою автомобілебудівника, вибрали роботу в бібліотеці і займаєтесь гуманітарними науками?

– Робота у сфері культури несе в собі благородну і гуманну місію. Культура пов’язує людей, історію, звичаї, фольклор. Інженерія – це зовсім інше. Надалі я бачу себе тільки в культурній і літературній роботі.

– Завдяки Вам чорногорці зможуть читати українських поетів Олену Телігу, Юрія Дарагана, Василя Стуса. Ви самі здійснили переклад поезій чи хтось вам допомагав?

– Творчість згаданих вами поетів, на мій погляд, найкраще демонструє історію України. Я не сам перекладав, адже переклад – це серйозна і складна робота. Допомагали мені в цьому мої друзі-українці. Вони віддають належне моїй любові до України, надаючи велику підтримку.

– Чому вибрали саме цих поетів?

– Україна дала народові багато прекрасних поетів! Прикро, що ці світочі української літератури не є достатньо знаними у Європі та світі. Ці поети зачарували мене, тому що їх безкомпромісна боротьба, любов і страждання були пов’язані з Україною та її долею. Вони віддали за Україну найцінніше – власне життя.

– Цікаво, а до Вас у Чорногорії займалися перекла­дом української поезії?

–У Чорногорії майже не було перекладачів української літератури. Зрештою, не було і діячів культури, які б серйозно і суттєво займалися вивченням всього українського. Це є велика прогалина. Моя діяльність – це перший серйозний підхід до перекладу української літератури та поглиблення українсько-чорногорських культурних зв’язків.

– А ви самі пишете поезію?

День пам’яті жертв Голодомору в Посольстві України в Чорногорії. Фото з Фейсбуку Embassy of Ukraine in Montenegro

– Пишу вірші ще з юнацького віку. Також пишу оповідання, огляди, есе. Я є автором поетичної збірки «Осінній поет», яка у 2020 році була нагороджена на міжнародному поетичному конкурсі Азербайджану імені Нюренґіз Ґюн (Nurengiz Gun International Poetry Prize). Зараз готую свою чергову поетичну збірку під назвою «Україні – з любов’ю», котра побачить світ у 2021 році. Збірка вийде чорногорсь­кою та українською мовами.

– Ви є автором першої книги чорногорською мовою про кримських татар «Кримські татари: від початку до сьогодні». Чому вас зацікавила ця тема?

– Цією книгою я хотів показати своїм співвітчизникам історію та страждання кримськотатарського народу, яких Сталін насильно вивіз з рідної землі. Також в книжці показано результат мультикультурності та співіснування різних народів.

– Під вашим авторством готується антологія української літератури чорногорською мовою. Чиї твори ввійдуть в неї?

– Ситуація з відбором творів для антології є доволі складною через величезний масштаб української літератури і велику кількість прекрасних поетів. До згаданої антології ввійдуть твори найбільш відомих імен української літератури, а також імена багатьох авторів, які недостатньо представлені за межами України. Зокрема буде представлена поезія Василя Стуса, Олени Теліги, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Уласа Самчука, Миколи Зерова, Миколи Бажана, Максима Лебедя та багато інших.

– Зараз ви працюєте над інформаційним збірником про трагічну сторінку в історії українського народу - Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Що ввійде в цей збірник? Звідки черпаєте інформацію?

– Історична книга «Голодомор 1932-1933 років: геноцид над Україною» уже вийшла друком. Про її вихід писали майже всі чорногорські електронні та друковані ЗМІ. Працюючи над цією книжкою, я опрацював численні український книги, публікації та наявні архівні документи про цей страшний геноцид українців. До речі, до Дня пам’яті жертв Голодомору матеріали з книги вийдуть уривками у найстарішій чорногорській щоденній газеті «Pobjeda».

– Коли вперше дізналися про Голодомор 1932-33 в Україні?

– Історичні факти про Голодомор в Україні чорногорці дізналися лише десять років тому. Якраз тоді чорногорська преса почала писати про цей страшний злочин. Особисто я дізнався про Голодомор в 2018 році, на меморіальному заході, який щороку проводить Посольство України в Чорногорії.

– Ви є автором численних публіцистичних статей на українську тематику. Про що в основному ці статті?

Вручення Божидару Пророчичу почесної відзнаки Посольства України в Чорногорії за розвиток дружніх двосторонніх відносин між Україною та Чорногорією. Фото з Фейсбуку Embassy of Ukraine in Montenegro

– Мої авторські статті розповідають про історію, традицію, культуру, літературу українців. У статтях постійно наголошую на прагненні Росії асимілювати та поневолити українців та інші народи. Я хочу, щоб мої співвітчизники пізнали справжню історію України на тлі російської пропагандистської. Своєю скромною працею хочу долучитися до того, щоб більше не повторювалося знищення української мови, церкви, культури, ідентичності. Щоб більше ніколи не змінювалися державні кордони України.

– У жовтні 2018 року Ви проводили Дні українських шахів. Розкажіть, як це було.

– Після прибуття Наталії Фіялки – Тимчасового повіреного у справах України в Чорногорії, були проведені численні культурні заходи, зокрема – і Дні шахів. Великий внесок до проведення Дня українських шахів зробив міський голова Цетинє Олександр Кащелан.

– Навесні 2020 року почалася світова пандемія covid-19, яка переросла в карантинні заходи і заборону проведення масових заходів. Чим займалися в час карантину?

– Перекладом збірки поезій Василя Стуса «Круговерть». Також підготував до друку книжку «Українці, люди свободи» та дуже важливу, понад 500-сторінкову книгу «Українська повстанська армія безсмертних 1942-1956».

– Чи Ви спілкуєтесь із сучасними українськими поетами, письменниками? Чи, може, плануєте здійснити переклад їхніх творів?

Українські видання за редакцією Божидара Пророчича

– Звичайно. Постійно спілкуюся з поетом, моїм дорогим другом Юрієм Лисенком, а також із сином Василя Стуса – Дмитром Стусом. Нехай це буде одночасно запрошенням з мого боку до співпраці для всіх українських письменників та істориків.

Щодо перекладу їхніх творів, то наразі не планую цього робити. Насамперед хочу показати спадкоємність і тяглість традицій української культури та історії у певному хронологічному порядку.

– Що ви можете сказати про українсько-чорногорські відносини у сфері культури на міждержавному рівні? Чи достатньо вони відпрацьовані?

– Українсько-чорногорські культурні відносини надзвичайно розвинені і ми працюємо над їх подальшим зміцненням. Зроблено в цьому напрямку багато і на нас чекають ще важливіші культурні проекти. Вагомий внесок у зміцнення українсько-чорногорських зв’язків робить пані Наталія Фіялка. Також хочу повідомити, що чорногорське місто Цетинє та українське місто Харків в 2011 році стали містами-побратимами.

Я дуже прагну, щоб про нашу роботу для зміцнення українсько-чорногорський культурних зв’язків була поінформована українська громадськість. Нехай наше інтерв’ю буде тією краплинкою в морі, котра в цьому допоможе.