rss
01/16/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Привиди Майдану і антимайдану: хто кого

Перший день зими для України – дата історична. Тут і річниця Референдуму щодо незалежності України, і фактично річниця початку активного Майдану Гідності… Цього року пристрасті вирували дещо менші – однак теж доволі визначальні.

З самого ранку в Києві мітингували ФОПи – фізичні особи-підприємці. Майже кожен уряд України, за винятком урядів Юлії Тимошенко, прагнув цю категорію громадян якщо не розігнати, то хоча б обідрати, як липку. І чинний уряд – не виняток.

Посадити ФОПів на касові апарати спробував ще уряд Яценюка, цю справу продовжив уряд Гройсмана, і от тепер уряд Шмигаля має всі шанси таки довести цю справу до фіналу – чи то фіналу з касовими апаратами, а чи то фіналу ФОПів як явища. І то не тільки у переносному сенсі цих слів. Адже до вже звичних негативних боків впровадження касових апаратів додалася ще й пандемія, і тисне вона на підприємців з двох боків.

По-перше, більшість ФОПів ще з початку весни суттєво втратили прибутки, а чи й взагалі опинилися у боргах, як Сірко в реп’яхах. Відтак навіть якісь 140 грн за касовий апарат у смартфоні для багатьох – великі гроші. Вже не кажучи про те, що потрібно заплатити комусь за те, щоб тим апаратом навчили користуватися, та й за обслуговування самого апарата…

По-друге, додаткові походи в податкову в часи бурхливого буяння пандемії становлять загрозу не тільки для нервів підприємців, а й для їхнього життя в прямому сенсі того слова. Бо грип в Україні себе почуває доволі впевнено – і кількість хворих зростає дуже швидко, вже фактично у кожного громадянина є знайомі чи родичі, котрі померли від грипу. Акція протесту в таких умовах – теж доволі ризикований вид розваг, однак навіть вона краща, ніж додатковий похід в податкову – оскільки акція протесту таки відбувається на свіжому повітрі…

Втім, першогрудневі протести таки дещо допомогли. Верховна Рада України обов’язкове використання касових апаратів для фізичних осіб-підприємців відклала до 1 січня 2022 року, фактично на рік. Відповідний законопроєкт депутати ухвалили на засіданні 1 грудня – зі вже згаданими ФОПами під вікнами ВР.

Щоправда, самих ФОПів це не дуже втішило – вони би хтіли взагалі скасувати закони, що зобов’язують фізичних осіб підприємців мати касові апарати. Але, швидше за все, з цими вимогами доведеться почекати до весни, або й до літа…

Протести наразі доволі мирні, тож є шанси, що так і станеться.

Набагато гіршою є ситуація з привидом антимайдану.

Цього разу в центрі уваги всієї країни опинився Олег Татаров, котрий рівно 7 років тому був офіційним спікером Міністерства внутрішніх справ. Що казав той спікер 7 років тому – цілком зрозуміло… Як і те, на чиєму боці був той чоловік в ті вирішальні для України дні.

І от зараз він доріс до заступника голови Офісу президента.

 Title

І першого грудня виявилося, що Національне антикорупційне бюро розслідує справу, яка стосується можливої причетності цього Татарова до фальсифікації експертизи у справі екснардепа та забудовника Максима Микитася, котрий свого часу «вмовив» командувача Нацгвардією Аллерова поміняти квартири на Печерську для військових на квартири на околиці Києва.

Ця справа, для прикладу, змусила відомого журналіста, шеф-редактора інтернет-видання Цензор.нет Юрія Бутусова озвучити давно відому спостережливим людям річ: «Тобто люди з команди Зеленського на словах боролися з людьми Порошенка, а на ділі почали їх захищати»…

Хоча насправді в цьому нема нічого дивного. За великим рахунком, від того моменту, коли Віктор Ющенко привів у крісло глави уряду Віктора Януковича, Україною з позмінним успіхом керує хоч і офіційно переформована й перейменована, але досі жива і чинна партія регіонів.

Її представники, як голки з копиці сіна, визирають з української влади то там, то сям, та й чого б їм не визирати. Спритні, грошовиті, з підвищеним мистецтвом «йти на компроміси», такі люди швидко знайдуть спільну мову з будь-якою владою. Єдине, що їх могло би спинити – це інститут політичної репутації, але, на жаль, становлення такого явища в Україні ще тільки починається, та й то – в темпі «крок вперед – два назад».

От як взагалі «балакуча голова» відомства Віталія Захарченка часів Майдану Гідності могла опинитися в Офісі президента, та ще й в кріслі заступника голови? Неймовірна матеріалізація тушки, явно не здатної потонути…

І неймовірне нахабство.

Десь таке саме, як і в голови Конституційного суду з промовистим прізвищем Тупицький, про якого ми писали нещодавно тут: https://www.chasipodii.net/article/25556/.

Після галасу, який здійняли журналісти довкола його городу в Криму та будиночку його тещі на 211 квадратних метрів під Києвом, у Василькові, Тупицький був скликав цілий брифінг. Щоправда, потрапили на нього тільки обрані журналісти, і транслював це дійство тільки один телеканал – «Прямий», котрий, як відомо, пов’язаний з Петром Порошенком.

Саму цю цікаву процедуру досі можна подивитися на ютуб-каналі «Прямого»: https://www.youtube.com/watch?v=hX8D_ym55QY&feature=youtu.be. Вельми пізнавальне відео – для шанувальників гострих політичних вражень. Особливо якщо у процесі добре пам’ятати, кому належить телеканал…

Під час брифінгу пан суддя прокоментував, зокрема, бажання окремих груп громадян відправити його до Ростова: «Щас організовують майдан, Автомайдан. Так я хочу запитати Автомайдан: до кого вони йдуть і кого вони хотять вивезти в Ростов? Можливо, вони поїдуть не до мене, а до тещі, яка щас поки що знаходиться на території вимушено, на території Донецька. І з нею там поговорять, хто, як купував. Так як «Схеми» полетіли в Крим, Автомайдан нехай поїде в Донецьк» (лексику оригіналу збережено – М.О.).

Ще цікавішим був коментар щодо маєтку в Криму, не внесеного у реєстр власності: «Чого я не вніс його в реєстр? Я до цього часу не знаю, як це зробити. Я не визнаю Крим російським. Єдина, напевно, моя провина, що я не звернувся до органів НАЗК, щоб вони мені роз’яснили, як це мені зробити».

Дійсно, чоловік не визнає Крим російським, але їде туди у 2018 році купувати там майно. Окупація? Яка окупація? Ні, не чули такої… Нічого не помітив. Не визнав.

І попри всі ці перли, пан Тупицький досі є головою Конституційного суду – і ніц йому не сталося. Разом із паном Татаровим вони навіть якось органічно виглядають… Таке собі поєднання антимайдану із силами чоловіка на бульдозері… Яке мало би добряче протверезити тих, хто досі думає, що у 2014 році Майдан переміг. Або ж тих, хто думає, що попередній президент – великий патріот і державник.

Обидві ці думки, звісно, солодкі і привабливі – але, на жаль, надто солодкі, щоб бути правдою. Боротьба триває, боротьба наполеглива і безжалісна, не менш безжалісна, ніж була у найгарячіші моменти на Майдані, однак поки що, на щастя, не настільки помітна.

Title 

І про це важливо пам’ятати – бо ніхто не знає, на якому моменті ця боротьба може перейти у відкриту і безжалісну. Ми далі стоїмо на Майдані, у нас далі замість керівництва – «ряджені» на бульдозері, зі своїми тупицькими та татаровими вони досі мають величезний вплив на долю країни. І це насправді дуже небезпечно…

…В останні дні листопада українці всього світу вшановували пам’ять жертв Голодомору 32-33 років…

І соцмережами, поміж інших мотивів цих трагічних днів, лунав і такий: мовляв, зараз ми цього не дозволимо, в нас є зброя, багато зброї.

Так, за ці 7 років кількість зброї в Україні значно збільшилася.

Але в 32-33 роках в Україні теж було багато зброї.

Так, для прикладу, вже зараз я достеменно знаю про те, що щонайменше двоє моїх прадідів у той час організовували збройні повстання проти радянської влади – в одного це вийшло доволі успішно, зокрема і тому, що комуністам тяжко було повірити, що повстанцями керує старенький священник, іншого мого прадіда в результаті таки вбили, а його родину вислали на Сибір.

Вже зараз історики вишукали, що таких повстань в Україні було щонайменше 5 тисяч.

Але – не було центрального керівництва з чіткою візією, як все зорганізовувати і куди рухатися. Комуністи, натомість, зорганізовувалися дуже добре…

Уроки історії найцінніші тим, що показують наші найслабкіші місця.

Це місце досі лишається слабким. Дуже слабким. Про цю проблему потрібно пам’ятати – і працювати над її вирішенням. Хоча б для того, щоб більше ніколи і нізащо.

Лють і відчай «розгубленого покоління»: чому радикалізується французька молодь

«Депортація – це не ракетобудування». Про кого насправді дбають німецькі політики

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com