rss
01/16/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Чи є життя після капіталізму?
Title 
 Плакат профспілки «Індустріальні робітники світу»
(1911). Ілюстрація - з Вікіпедії

Розмови про посткапіталістичну епоху ведуться не перший рік, але пандемія раптово зробила їх актуальними. Чи «світить» нам щось хороше з того часу, коли ринкові взаємини втратять свою владу?

Насамперед визнаймо: капіталізм – смертний, так само, як і його попередники, а тому варто заздалегідь потурбуватися про те, що прийде йому на зміну. Не будемо сподіватися на те, що він просто передасть владу своєму наступникові. По-перше, передавання влади – справа складна, а по-друге, де він, цей наступник? І що він нам обіцяє?

Однією з основних метаморфоз, що чекають людство за перехрестям, стане розрив зв’язку між роботою і задоволенням особистих потреб. Інакше кажучи, держава забезпечуватиме потреби громадян, незалежно від їхніх зусиль. Як наслідок, трансформуються уявлення про справедливість і рівність, а також про успіх і мотивацію. Адже без реальних стимулів до праці та соціальної діяльності суспільство втратить життєздатність.

Тема ця серйозно обговорюється фахівцями, та дискусія, як правило, охоплює супутню тенденцію – люди менше працюватимуть. Зараз йдеться про 32 години на тиждень, які з часом перетворяться на 22 години, тобто, в три робочих дні.

Ізраїльтянам це здається чимось неймовірним: за статистикою, за минулий рік ми працюємо в середньому 40,5 годин на тиждень – більше за всіх у Західному світі. Середній показник в OECD – 37 годин, у Голландії – 29,4, у Швеції – 35,9, у США – 38,6.

І все ж, ситуація зміниться. Індустріальний світ, яким ми його знаємо, морально канув у минуле, і його відхід вже розпочався. Потроху наш дохід відриватиметься від робочих годин і навіть від продуктивності праці. Так, все принципово нове виглядає парадоксальним на фоні старих декорацій, але у недалекому майбутньому зміниться шкала пріоритетів, а за нею – і все наше життя. Виявиться, що треба просто забезпечувати всіх громадян країни нормальним, здоровим рівнем доходу – щось на кшталт середньої заробітної плати.

А ось чим вони будуть реально зайняті – це вже інше питання. І насправді воно – важливіше. Але щоб відповісти на нього, треба усвідомити виклик, кинутий нам історією.

Виклик суспільству

Ми сприймаємо капіталізм насамперед як економічний уклад, який відповідає сучасним соціальним взаєминам. Але взаємини змінюються, й економіка підлаштовується під них. До XXI століття людина стала егоїстичнішою, індивідуалістичнішою – і перегнула палицю в усьому, від перевиробництва товарів і послуг до перевиробництва ненависті. Власне, ця безвихідь, підкреслена пандемією, і підводить нас до необхідності змін. Нам необхідно вгамувати експансивний розвиток егоїзму, який не знає міри ні в чому.

А тому наступна формація буде соціальною, суспільно-орієнтованою. Тільки абсолютна перевага загального блага дозволить направити у потрібне русло людську природу та людський потенціал. Не випадково вже в середині минулого століття фашизм спробував взяти на себе цю з’єднувальну роль, проте у збоченій формі, в бажанні підім’яти й знищити інших.

Сьогодні ми вже достатньо подорослішали, аби зрозуміти: «інших» немає. Ми всі – в одному човні, на одній планеті, що перетворилася на єдину глобальну систему. Розгойдуючи її дисбалансами, в результаті ми доб’ємося лише спільної катастрофи. Нам потрібно вибудувати нові взаємини, в яких єдність інтересів стане запорукою благополуччя для всіх. Тільки тоді можна буде правильно реалізувати такі механізми як універсальний базовий дохід, суспільне житло й охорону здоров’я, спільне управління соціальними ресурсами.

Простіше кажучи, позитивні взаємини між нами – основа нового світу, який стукає у двері.

Світ цей – зовсім-зовсім інший, незвичний, і тому вступати в нього треба обережно, обдумано, поетапно, за згодою різних частин суспільства. Необхідне широке обговорення, широке усвідомлення нинішнього перехідного періоду, розуміння його небезпек і загального вектору змін.

Сьогодні мільярди людей уявлення не мають про суть того, що відбувається, і про справжній сенс соціально-економічних зрушень. У такій ситуації на нас чекає вибух. Тож лікнеп про новий світ потрібен і народам, і урядам.

Головне – аби всі зрозуміли: старе йде назавжди. Тоді ми приймемо і зворотний бік медалі: нове вимагає адаптації.

Виклик людині

Коли людина серйозно задумається над глобальними змінами, в ній прокинуться питання, забуті з дитячих років. У чому сенс мого існування? Чи є у моєму житті мета вища, ніж грамотне, комфортне споживання і передавання естафети далі? Чому життя влаштоване так, що майже все його я витрачаю на щось, що витікає крізь пальці? Скільки мені залишилося, і якими повинні бути ці роки?

Кожному доведеться самому шукати відповіді, і для цього йому згодиться тверда основа, яка не диктує, що думати, а показує, як думати, як системно розбиратися у ситуації, не обмежуючись своїм вузьким ракурсом, але піднімаючись до загальної картини.

Відповідно до цього завдання, зміниться освіта, мистецтво, навіть дозвілля. І тоді поступово людина почне розуміти, в якому світі вона живе, як світ прийшов до цього стану, як вибудовувати далі своє життя, як зближуватися з іншими, як спільними зусиллями формувати здорове коло і довкілля.

Сьогодні люди з ранку до ночі зайняті чим завгодно, крім головного, – побудови стосунків, які зроблять їх щасливими. Тут необхідний розворот, повернення до природного поняття сім’ї. У широкому сенсі цього слова. Адже і народ теж повинен бути сім’єю. І весь світ – теж. Зрозуміло, ми не будемо вдавати з себе янголят, але прагнути до цього, вчитися цьому треба вже зараз. Цим ми і наповнимо більшу частину свого часу.

Раніше чоловік працював, а дружина займалася господарством. У нашу бурхливу епоху обоє працюють, і скільки б вони не заробляли, спокою їм нема. Саме життя підштовхує людей до нескінченного забігу, і в них залишається дедалі менше душевних сил одне для одного й для дітей. Хоча що може бути важливішим?

Так ось, пандемія кладе всьому цьому край. А якщо ми будемо впиратися, якщо спробуємо бігти далі, то вріжемося у стіну або впадемо у прірву – кому яке порівняння більше подобається. Оскільки далі у нас – зміна пріоритетів. Новий уклад базуватиметься не на споживанні, а на внутрішньому зближенні, на взаємозв’язку.

Якби ми усвідомили це, то вже зараз, користуючись пандемією або навіть без неї, почали б оздоровлювати економіку, скорочувати години роботи, відмовлятися від абсолютно непотрібних, часто шкідливих бізнесів і виробництв. Але суспільство до такого абсолютно не готове. Суспільство у кращому випадку лише смутно здогадується про те, що ця зупинка – кінцева. І зі страхом сподівається на продовження шляху в нікуди.

Перехід

Людина народжена не для каторжної праці, не для нескінченного переробляння ресурсів на відходи життєдіяльності. Провести-продати, заробити-купити-викинути – через ці «ідеали» ми іноді світу білого не бачимо. Такими стосунками нас пов’язують у тугий клубок нервів, байдужості, відчуження, ненависті, розпачу.

Ні, ми, звичайно, знаходимо собі затишні куточки та приємні заняття. Але коли виникає потреба у реальній взаємовиручці, взаємодопомозі, взаєморозуміння – не на рівні благодійності, а в соціальних масштабах, у загальнолюдському сенсі – всі наші вади відразу випливають на поверхню. Щодня думати про інших? З якого дива?

Турбота про інших для сучасного суспільства – тяжка праця. Ми ще не вміємо жити так, щоб це було частиною нас, природним поривом, насолодою, як у родині. Більшість і про рідних не завжди готова подбати.

Одним словом, ми – каторжники, раби свого єства. І нам треба вчитися підніматися над ним. Це навчання і стане нашою головною роботою, нашим спільним внеском на користь нового, розвиненого суспільства.

У цьому суспільстві свобода від егоїзму буде головною із свобод. У ньому рівність і справедливість очистяться від неоліберальної міфотворчості. У ньому статистика розлучень, захворювань, насильства колотиме очі до болю. У ньому наш ВНП вимірюватиметься не ринковою вартістю вироблених благ, а рівнем людських взаємин, взаємною довірою, упевненістю у завтрашньому дні, готовністю вкладати сили на користь інших, причетністю, співпереживанням. Адже в кінцевому підсумку блага, які ми виробляємо, – це радість, принесена іншим. Принесена різними засобами та способами, але від душі.

Ось над чим ми працюватимемо. І робота ця буде не напружувати, а розкріпачувати, звільняти від безглуздих уявлень про статус, розмір банківського рахунку та інші речі, які нібито роблять мене людиною. Я буду збагачуватися зовсім інакше. Все моє багатство буде на рахунку в інших, і в цьому я знайду задоволення, оплату, безкраї перспективи для зростання і самореалізації.

Коротше кажучи, це буде інше життя, інше відчуття, інший сенс, інше світосприйняття. І це буде нашим спільним надбанням, за яке кожен відповідає і в якому кожен черпає сили. А коли наші діти виростуть в такій атмосфері, в такому дусі, старий світ назавжди втратить свою владу і не зможе збити нас зі шляху.

Якщо вдуматися, нам і сьогодні потрібні не гроші, а відчуття задоволення. Але задовольняє людину перевага над іншими, яку можна купити. Це і завело нас у безвихідь – ми свідомо й несвідомо конкуруємо за перевагу одне над одним. Ми тринькаємо життя на те, чого завжди менше, ніж хотілося б. І це жалюгідне животіння у вічно невситимих егоїстичних запитах ми самозакохано вважаємо правильним.

Новий світ наповнить людину зовсім іншим задоволенням, набагато сильнішим, інтенсивним і реальним, а головне – тим, що не втікає крізь пальці. Яким задоволенням? Віддачею.

Зараз це звучить дивно, але те, що я віддаю, залишається зі мною. Адже я росту, досягаю успіхів, стаю кращим, внутрішньо багатшим, щасливішим, потрібнішим, ціннішим – і цього у мене вже не забереш. Це можна перевершити тільки новою віддачею. Віддаючи себе, я знаходжу себе.

Суспільству, яке навчиться жити за такими законами, забезпечено благоденство та процвітання. Ясна річ, економіка, як і раніше, вироблятиме все необхідне, але основною нашою індустрією буде саме індустрія єдності та віддачі. Єдності у найрізноманітніших формах, у нескінченному різноманітті. І віддачі не у вигляді купонів, а насамперед у вигляді душевного тепла, якого вистачить на всіх. Решта додасться.

Автор: Міхаель Лайтман

Джерело: «Континент»
(https://kontinentusa.com)

Гідність і демократія: гарні слова, які… нічого не варті без титанічної праці

Доктрина Макрона: чи захистить себе Європа без США і НАТО?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com