Важко спостерігати за повною блокадою демократичним медіа-комплексом будь-якої інформації про фальсифікації результатів голосування. Але ще важче спостерігати за тим, як консервативні ЗМІ борються із твердженнями та доказами, які виходять від команди Трампа, що подаються Сідні Пауелл, Ліном Вудом і Руді Джуліані.

Різкий контраст між щоденною аналітикою від Марка Левіна і безглуздими коментарями Такера Карлсона. У мене немає ніякої інсайдерської інформації про теперішній стан виборів, але я хотів би трохи пом’якшити істерію своєї власною точкою зору.

19 листопада Такер Карлсон вибухнув тирадою про те, що Сідні Пауелл не надала жодних доказів, які би підтверджували її заяви про те, що вибори були спотворені системою голосування Dominion, і нарікав на її відмову піти на його шоу й особисто продемонструвати докази. Повірте мені, від того, що він пішов таким шляхом, його рейтинг суттєво впаде, консервативній публіці це не сподобалося.

Потім Ерік Еріксон написав статтю, де перераховує невдачі команди юристів Трампа у судах – адвокат Трампа визнає відсутність обґрунтованих доказів для звинувачень у шахрайстві й відкликає їх. Вони вимагають перерахунку, але не в тих округах, де використовували Dominion. Вони не надали достатньої кількості доказів, аби щось змінити.

Еріксон також заявляє про те, що ми маємо справу не з фактами, а з ненадійною теорією змови, про що свідчить нездатність Сідні Пауелл надати докази своїх тверджень щодо Dominion, Уго Чавеса, Smartmatic, Клінтона та Сороса.

Отже, що тут насправді відбувається? Сідні Пауелл – юридична сила, з якою потрібно рахуватися, і до того ж смілива. Вона – не тільки безстрашний експерт у своїй справі. Вона почала кар’єру наприкінці 70-х, коли в юриспруденції було мало жінок, а ті, кому вдалося пробитися, були в тисячу разів розумніші за найздібніших і найдосвідченіших чоловіків. Була потрібна мужність, щоб зайнятися практикою, в якій переважають чоловіки, і при цьому зберегти свою жіночність.

Репутація Пауелл говорить сама за себе. Вона часто брала на себе важкі зобов’язання і досягала справедливості для своїх клієнтів. Це – справжня американська героїня. Вона чудово знає, що існує відповідальність за подання необґрунтованих позовів, як відповідно до федеральних законів, так і законів штату. Вона ніколи не поставить під удар свою кар’єру просто так.

Юристи ніколи передчасно не оприлюднюють важливу інформацію. Розкриття доказів дає опонентам можливість діяти й підірвати позицію президента. Ніхто не отримає цю інформацію тільки тому, що він цього хоче. Згодом докази будуть надані у суді, тож все гаразд.

Я теж був збитий із пантелику рішеннями судів штатів і можу зрозуміти, чому люди дійшли до висновку, що Руді Джуліані та Лін Вуд вже нічого неспроможні зробити. Але потрібно заглибитися у ці справи й поглянути на них із точки зору довгострокової стратегії.

По-перше, дозвольте мені повністю відхилити будь-які твердження про некомпетентність Джуліані. Можливо, він – не той хлопець, яким був у 40 років, але він, безумовно, не такий дурний, як Джо Байден. Під час слухань у справі про імпічмент він, здавалося, не показував себе у кращому вигляді під час вечірніх випусків новин. Але зараз його можна почути на радіо 77 WABC у Нью-Йорку о 15 год, і я запевняю вас, що він – дуже переконливий.

Припускаючи, що Джуліані – далеко не дурень, я підозрюю, що стратегія (беручи до уваги всі юридичні маневри та подання позовів) полягає у тому, аби виграти час і відволікти увагу – використовувати систему для подання позовів, які заздалегідь не мають високої ймовірності успіху, але виграють час.

Це тримає всіх у напрузі. У той час, поки увага приділяється порівняно незначним справам, справжня важка робота відбувається із розслідуванням Сідні Пауелл. Її заяви пов’язані з масовим системним шахрайством, яке може стосуватися десятків і сотень тисяч голосів, а, може, навіть і мільйонів. Випадки, про які говорить преса, є незначними, вони можуть підтвердитися або не підтвердитися, але, в будь-якому випадку, вони мало що змінять з точки зору підрахунку голосів. Насправді вони дають Пауелл прикриття, яке їй потрібно для глибшого занурення, і дають їй час зібрати й обробити докази, яких Такер Карлсон і Ерік Еріксон так вимагають.

Поки ви спостерігаєте за однією рукою фокусника, інша творить чудеса. Трамп відомий своєю тривимірною шаховою тактикою. Все це цілком може бути не просто так.

Навіть якщо є докази фальсифікації, це не означає, що їх – достатньо, аби вплинути на результат виборів або передати рішення у Конгрес. Трамп все одно може програти. Принаймні він покаже незаперечну корупцію у нашій виборчій системі й посіє сумніви у легітимності адміністрації Байдена/Харріс – все, що допоможе у другому турі виборів до Сенату в Джорджії, проміжних виборах і кампанії Трампа у 2024 році.

Що ж стосується тверджень про те, що все це – блеф або змова, потрібно запитати, хто ж несе за це відповідальність? Адвокати Трампа можуть втратити все, зокрема, їхні ліцензії. Президент теж нічого не виграє, лише виглядатиме дурнем перед усіма, зокрема, і своїми прихильниками. Це ще більше підірве нашу довіру до системи, знищить Республіканську партію і їхні шанси у другому турі в Джорджії, на проміжних виборах і на виборах президента у 2024 році. Трамп піде з посади, підтвердивши, що ліві та #NeverTrumpers мали рацію.

Не думаю, що вони всі зроблять таку колосальну помилку. Дотримуймося того, що говорить нам наш розум, і погляньмо, де опинимося 14 грудня.

Автор: Sally Zelikovsky

Джерело: American Thinker