Дороги, що ведуть до мистецтва, сповнені тернів, але на них вдається зривати прекрасні квіти

Жорж Санд

Коли заходить мова про Космач, то мають на увазі всесвітньо відомий центр писанкарства. А ще журналісти, етнографи, екологи залюбки досліджують космацьку вишивку, ткацтво, боднарство, ліщиноплетіння, виготовлення музичних інструментів і тільки де-не-де згадують про сницарство. І яким же було моє подивування, коли в музеях Львова, Перемишля, Варшави я натрапив на різьблені вироби космацьких майстрів. Рідкісні, надзвичайні, самобутні.

Зрештою, уже й науковці почали звертати увагу на Космач. Так, професор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Селівачов у своїй монографії «Лексикон української орнаментики» підкреслює, що серед значних осередків народного деревообробництва середини ХХ сторіччя, спрямованого на задоволення щоденних ужитково-декоративних потреб місцевого населення, слід назвати Тептіївку на Київщині, Яснозір’я під Черкасами, Верховину і Космач на Гуцульщині. На своєрідність космацького різьбленого орнаменту вказує і науковець Давид Гоберман у своїй книзі «Искусство гуцулов»…

Артем Мочернюк за роботою. Зліва – інструменти, якими різьбить парубок

Сницарство у слов’ян, як кажуть у Космачі, поширено з первовіку. Різьбою оздоблювали наші предки іконостаси в церквах, будинки. Різьбленням прикрашали трони єгипетських фараонів, вікінги гойдали своїх дітей в різьблених колисках, а у Франції на основі сцинарства зароджувалось барокко. У ті далекі часи майстри зужитковували переважно деревину горіха. В українців, і, зокрема, в гуцулів для цього використовувалась ксилема груші, липи, вільхи, явора…

Артемів батько Микола Мочернюк показує синочкові перші ази обробки дерева

Різьбою в Космачі оздоблювали одвірки, сволоки, полички, мисники. І, звичайно, кінці ложок, кушки, тарниці, столи, ліжка, а вже згодом почали різьбярі вироблювати декоративні тарелі, скриньки, підсвічники. На початку минулого століття в Космачі доброї слави зажили вмільці Гриць Зизатчук, Василь Топузяк, Микола Пожоджук, Михайло Книшук, Василь Юсипчук, Анастасія Поляк, Микита Семчук… Позаяк у Космачі працювали десь понад дві сотні боднарів, то тут широко використовувалась так звана «палена різьба», а це значить, що візерунок на боднарський посуд (здебільшого на пасківці чи коновки або підручки) наносився за допомогою випалювання. Варто наголосити, що місцеві різьбярі послуговувалися і символами, взятими із писанок, які вживали в різних інтерпретаціях.

В радянські часи, коли Космач називали бандерівським кублом, різьбярство тут геть-чисто занепало. Залишилися творити мистецькі і ужиткові речі тільки поодинокі майстри. Але з відновленням української державності у селі до старожитностей потягнулася молодь, і одним з перших тут був парубок Микола Дзвінчук, який здобув фахову освіту в Косові і зараз продовжує благополучно кращі традиції космацьких різьбярів. Докінчує своє навчання в Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв на відділі художня обробка дерева і герой моєї оповіді –Артем Мочернюк.

Артемова бабуся Василина Тарасюк

Він походить із дуже славного космацького роду, в якому споконвіку були і вишивальниці, і стельмахи, і ткачі, і писанкарі та майстри з обробки шкіри. До слова: Артемова прапрабабуся Василина Кушнірчук була знаною на всі гори зцілителькою, вона знала кожну травинку, які з неї ліки можна приготувати, як їх вживати. А ще один родич – Олег Кіращук – на сьогодні найвідоміший у світі майстер писанкового розпису. Артемова бабуся Марія чудово вишивала, а друга бабуся Василина, яка і виховувала його, вміє не тільки гарно гаптувати, але є й доброю кравчинею. Дідусь Петро майстрував доладні ложки і обробкою дерева добре володіє батько Микола, котрий спочатку вчився в Косові, а відтак у Києві, і працював різьбярем на Косівському виробничо-художньому об’єднанні «Гуцульщина»…

Саме від батька Артем і почерпнув перші ази різьблення, саме завдяки татові хлопець пішов навчатися в Косів. Там відшукав нових друзів – творчих однодумців, а серед них Ірину Ребенчук, Богдана Бербеничука, Олексія Поляка, там виявив мудрих наставників –Мирослава Богдановича Радиша, Петра Івановича Приймака... Неабияку користь юнакові приніс і музей, який діє при навчальному закладі. Артем обстежив і вистудіював творчість чільних гуцульських різьбярів Марка Мегединюка, Юрія Шкрібляка, Петра Гондурака, Юрія Корпанюка, з їхніх витворів почерпнув багато цінного і незнаного для себе.

Ця тарілка ще у процесі роботи

Поступово набирався досвіду, пробував себе в різних техніках різьблення і досягав успіху. Бо якщо до таланту додати ще науку, то виходить чудовий результат. У своїй творчості юнак використовує суху пластичну різьбу, полюбляє інкрустувати свої витвори пацьорками. Серед перших робіт Артема Мочернюка були скриньки. В шабатурах колись космацькі гуцулки тримали венеціанські коралі, ґердани та силянки, перстені. Нині вони мають ще більшу популярність, бо українки там зберігають різні золоті прикраси. Розгляньмо детальніше одну з його робіт, на якій виразно виділяються чотири великі квітки, що нагадують сонце і його промені. Ці символи тісно пов’язані з Космачем, бо саме слово «Космач» лінґвісти тлумачать як «келія сонця». Звісно, що, коли вийти на гору Стеришора в Космачі і поглянути на Космач, то центр Космача скидається на сонячний диск, а пелюстки – на сонячні промені. Кожна квітка має по десять пелюсток, а число десять – одне з досконалих чисел, що утворюється від складання перших чотирьох елементарних чисел ( 1 + 2 + 3 + 4 = 10). Десять – це Божественна повнота, вона означає абсолютний шлях життя. Знак десятки складено з одиниці, що означає буття, та з нуля, який виражає небуття, себто ташує у собі Дух та Матерію.

Ці квітки розміщено у великих круговинах, які мають форму спіралі, а знак спіралі символізує плинність часу, бо поєднує в собі форму кола й імпульс руху. З найдавніших часів спіраль є символом життєвої сили, яка втілює у собі схематичний образ еволюції всесвіту і життя взагалі. Наслідуючи кращі традиції гуцульського сницарства, Артем Мочернюк вицяцьковує спіраль білими пацьорками. І тут знову варто розглянути вже символіку білого кольору, який є знаком чистоти і невинності, і породжує спокій та гарне самопочуття, пом’якшує емоції, служить хорошими ліками від стресу та дає відчуття свободи.

Різьблені скриньки – роботи Артема

Отутечки годиться сказати, що символ спіралі часто-густо використовують писанкарі у Космачі, але присутній він і у космацькій вишивці, кераміці, ткацтві. Різьба Артема Мочернюка – це поезія в дереві. Її треба вміти читати, розшифровувати, розуміти. І так можна розглядати кожну його роботу, незалежно від її призначення. Або огляньмо ще один виріб молодого різьбяра з Космача. На сей раз це буде орнаментальна тарілка. На ній мистець відтворив у великій кругловині хрест, в осередді якого квадрат, кути якого викінчуються спіралями у формі баранячих рогів. І тут знову варто розглядати кожний символ окремо. Наприклад, хрест в дохристиянські часи наші предки називали чотириріг, і символізував він чотири пори року, чотири сторони світу, чотири темпераменти. З приходом на наші землі християнства чотириріг стали іменувати хрестом, і він чудово вписався в нашу релігію. У християнстві хрест – символ Розп’яття Господа Ісуса Христа та спасіння, яке він приніс людству. Намогильний знак хреста відсвічує прохання до Бога помилувати померлого і дарувати йому життя вічне. Наша церква усе хрестом розпочинає і усе докінчує.

Баранячі роги - символ земної флори, її пробудження і процвітання провесінню. Рослинні паростки у подобі кучера дуже схожі на баранячі роги. Баранячі роги у різьбі відтворюють як такі, що зростають із чотирикутника, яким закарбовували землю, і прикладаються до зиґзаґу - символа води. Самі спіралі і хрест викладені пацьорками. З чотирьох боків до хреста долучаються по три трикутники в яких вбачаємо контури нашого тризуба. Хрест на тарілці ніби виростає із чотирьох колосків. Колоски в українців є символом однієї з святинь народу – хліба, знаком урожайності та розквіту. Вони віддзеркалюють працелюбність і згуртованість народу та є знаком родючості української землі.

Найкраще Артемові твориться вночі або на самоті, коли він збирається з думками і помислами, коли він сповна віддається творчості. Тоді перед ним зринають картини космацької природи, святилища на горі Сиглін , що неподалік від його оселі, які він прагне передати в дереві аби своїми виробами подивувати численних шанувальників і поціновувачів. В Артема Мочернюка є прагнення продовжити навчання в інституті, він має чимало хороших творчих замислів, які прагне втілити в життя, представити на виставках, і, звичайно, збагатити мистецькі надбання Гуцульщини і України.

Світлини автора та
з фотоархіву автора