Азербайджансько-вірменську війну блискавично закінчено. Відтак, до переможця у ній приєднуються зовнішні сили. Чому та чого чекати далі?

Констатуємо: увесь світ стає свідком чергового прикладу використання принципу «Realpolitik» при вирішенні застарілих міждержавних і міжетнічних конфліктів. Тобто, коли не йдеться про гідний та цивілізований шлях вирішення, що ґрунтується на міжнародному праві та стандартах, а діють, враховуючи інтереси «великих держав» (зверніть увагу, це – взагалі термін дипломатії позаминулого століття!), і нехтують долею тих, чиє майбутнє вирішується.

Ще вчора ми звертали увагу, що змінити ситуацію у конфлікті в Карабаху та зупинити наступ збройних сил Азербайджану може якась фатальна помилка саме з їхнього боку. Буквально на вечір стало відомо про збиття азербайджанськими військовими російського гвинтокрилу Мі-24 із загибеллю двох російських офіцерів та пораненням ще одного. Далі були швидкі вибачення Баку перед Москвою – і зрозуміло, що ситуація могла отримати якійсь несподіваний розвиток. Тобто, «чорний лебідь», що може змінити все, «пролетів» над Азербайджаном та Вірменією саме в цей час. І зворотній відлік пішов вже на години.

Але: передбачити настільки серйозну зміну балансу та наслідки, що йдуть за підписаною президентом Азербайджану Алієвим, президентом Росії Путіним та головою уряду Вірменії Пашиняном заявою про зупинення бойових дій і подальші кроки, було практично неможливо. І очевидно – все це привід для дуже серйозних висновків, як для урядів Баку та Єревану, так і для України, та й для усього «міжнародного співтовариства».

Капітуляція, яку просто вирішили не називати капітуляцією

Отже, читаємо текст заяви, пункти для зручності ми згрупуємо за сенсом:

1. Оголошується про повне припинення вогню і всіх військових дій у зоні нагірно-карабаського конфлікту з 00 годин 00 хвилин за московським часом 10 листопада 2020 року. Азербайджанська Республіка та Республіка Вірменія зупиняються на займаних ними позиціях.

Це – безумовна військова перемога Азербайджану, адже територіальні здобутки за час цього протистояння є тільки в неї. Понад те – ці здобутки є на території Карабаху, відтак визнається, що, зокрема, території Карабаху тепер повертаються під контроль Баку.

1. Агдамський район і території, утримувані Вірменською Стороною у Газахскому районі Азербайджанської Республіки, повертаються Азербайджанській Стороні до 20 листопада 2020 року.

...

1. Республіка Вірменія до 15 листопада 2020 року повертає Азербайджанській Республіці Кельбаджарський район, а до 1 грудня 2020 року – Лачинський район, залишаючи при цьому за собою Лачинський коридор (шириною 5 км), який буде забезпечувати зв’язок Нагірного Карабаху з Вірменією і при цьому не зачіпатиме місто Шушу.

Це – фактична ліквідація так званої «зони безпеки», тобто – припинення окупації територій Азербайджану навколо Карабаху. Скажемо так: це – дуже великий крок до відновлення територіальної цілісності Азербайджану. Тобто, це – вже 2:0.

1. Уздовж лінії зіткнення у Нагірному Карабасі та вздовж Лачинського коридору розгортається миротворчий контингент Російської Федерації у кількості 1960 військовослужбовців зі стрілецькою зброєю, 90 бронетранспортерів, 380 одиниць автомобільної та спеціальної техніки.
2. Миротворчий контингент Російської Федерації розгортається паралельно з виведенням вірменських збройних сил. Термін перебування миротворчого контингенту Російської Федерації – 5 років, з автоматичним продовженням на нові 5-річні періоди, якщо жодна зі сторін не заявить за 6 місяців до закінчення терміну про свій намір припинити застосування цього положення.
3. З метою підвищення ефективності контролю за виконанням Сторонами конфлікту домовленостей розгортається миротворчий центр контролю за припиненням вогню.

Інфографіка / Twitter / Ömer Özkizilcik

За згодою сторін у найближчі три роки буде визначено план будівництва нового маршруту руху Лачинським коридором, що забезпечує зв’язок між Степанакертом (в Азербайджані це місто називають Ханкенді. – Ред.) і Вірменією, з подальшою передислокацією російського миротворчого контингенту для охорони цього маршруту.

Азербайджанська Республіка гарантує безпеку руху Лачинським коридором громадян, транспортних засобів і вантажів в обох напрямках.

Це – пряма участь Росії та її роль у «миротворчому процесі», чому саме Москва відіграє тут першу скрипку – трохи нижче. «Нагірно-Карабахська республіка» («НКР») продовжує своє існування де-факто, проте контролює тільки території на північ від Степанакерта, а за 11 кілометрів від нього, у Шуші, хоч і за присутності російських військових, вже буде відновлюватися азербайджанська адміністрація. Та головне тут – це вивід збройних угруповань, що позначені як «вірменські збройні сили», тобто – саме тієї «Армії оборони Арцаху», а без неї – «НКР» – це просто політична ширма, за якою немає сили. Контроль Лачинського коридору переходить до росіян, але за фактом – з повітря він і так контролюється Азербайджаном.

Набагато важливішим є розгортання (причому, термінове – воно вже йде прямо в ці години) контингенту російських миротворців. Фактично, він буде контролювати припинення вогню та відсутність бойових дій, а також – гарантуватиме на п’ять найближчих років збереження присутності вірмен у Карабаху. Так, цей контингент має можливість залишитися й довше. Проте процедура його згортання – дуже проста, фактично для цього потрібна тільки воля однієї зі сторін.

Це – перетворення Росії на основного гравця на Південному Кавказі, коли що Баку, що Єреван різною мірою стають заручниками своїх домовленостей із Москвою. Щоправда, ціна цих домовленостей для двох країн є різною, а обставини укладення цієї угоди – прямо протилежними.

1. Внутрішньо переміщені особи та біженці повертаються на територію Нагірного Карабаху й прилеглі райони під контролем Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
2. Проводиться обмін військовополоненими й іншими утримуваними особами та тілами загиблих.
3. Розблокуються всі економічні та транспортні зв’язки у регіоні. Республіка Вірменія забезпечує транспортне сполучення між західними районами Азербайджанської Республіки і Нахічеванською Автономною Республікою з метою організації безперешкодного руху громадян, транспортних засобів і вантажів в обох напрямках. Контроль за транспортним сполученням здійснюють органи Прикордонної служби ФСБ Росії. За згодою сторін буде забезпечено будівництво нових транспортних комунікацій, що зв’язують Нахічеванську Автономну Республіку із західними районами Азербайджану

Знову треба констатувати перемогу Азербайджану: оскільки під біженцями з вірменського боку треба розуміти тих, хто покинув зону конфлікту в останні півтора місяці, а от з азербайджанського боку – це ті, котрі були змушені тікати ще тридцять років тому, а також – їхні діти та, може, вже й онуки. Уявити собі повернення вірмен на території, що повернулися під контроль Баку, зараз це – із царини фантастики, а от протилежний процес повернення азербайджанців всіляко (і матеріально, передусім) буде підтриманий урядом Азербайджану.

Швидкі наслідки передбачити нескладно: відбудеться заміщення населення як саме в тих районах, що не контролювалися Баку всі ці роки, так і в самому Карабаху. Про те, що ентузіазм і піднесення одних дорівнює розпачу та зневірі інших, говорити зараз годі.

Ще важливою ознакою загальної перемоги Азербайджану є пункт про безпосереднє транспортне сполучення між Азербайджаном і його західним анклавом – Нахічеванню – саме на території Вірменії, знову-таки під контролем росіян, але – із будівництвом нового шосе, і воно – це не викликає сумнівів – буде побудоване дуже швидко. Без перебільшення – це відверте приниження Вірменії та її керівництва, що фактично має мовчки спостерігати за будівництвом іноземних комунікацій на власній території – як тут не говорити про часткову втрату суверенітету?

Це вже 3:0 на користь Азербайджану.

Чому Росія зіграла найважливішу роль?

Тому, що її не зіграв ніхто інший – США та ЄС надто зайняті власними проблемами. Ще кілька днів тому, на фоні військових успіхів Азербайджану та відсутності реакції РФ, здавалося, що у Москви реально немає важелів впливу на ситуацію. Тому казус зі збиттям російського гвинтокрила вчора ввечері зіграв роль нечуваної «випадковості» у такій складній військово-політичній грі. Росія, фактично, отримала аргументи для втручання в ситуацію, причому, з огляду на реакцію Баку, що все швидко визнав, аргументи Кремля виявилися переконливими та недвозначними.

Звісно, є спокуса підозрювати якусь провокацію – що не говори, а гвинтокрил впав у вкрай потрібний момент! Проте без фактів таке стверджувати – невдячна справа.

Відтак, констатуємо: Росія змогла конвертувати надзвичайну подію у політичні бонуси на південному Кавказі, таким чином забезпечивши власні політичні інтереси в регіоні. Вона не змарнувала, а, навпаки, зміцнила відносини із Баку та визнала Туреччину другою стороною гарантій у регіоні. Тобто така собі нульова нічия Путіна та Ердогана.

Росія була з самого початку бойових зіткнень залучена до процесу мирного врегулювання. Інша справа, що тільки вчора склалися обставини для прямого втручання Москви, і тому вона фактично розписала угоду так, що перемога Азербайджану виглядає як рішення, освячене Путіним. Втім, це для Баку зараз немає принципового значення. А от для Єревану це стає, здається, критичною обставиною.

Що далі? Для Азербайджану, Вірменії, України та світу…

Ця війна, її перебіг та фінал – мають стати приводом для трансформації багатьох усталених поглядів на міжнародні відносини сучасності загалом.

Для Азербайджану: достатньо просто робити свою справу на територіях, що повертаються під контроль. Тобто, будувати, заселяти та не забувати про відновлення територіальної цілісності повністю.

Захоплення і розгром будинків уряду та парламенту – це як найточніший аналіз стану вірменського суспільства

Важлива деталь: про будь-якій особливий статус Карабаху в угоді не йдеться – і це визнання його азербайджанської юрисдикції загалом, тобто кінцеве поховання ідеї якогось врегулювання із урахуванням етнічного складу населення. Чи можливе повернення бодай поодиноких вірмен у райони Карабаху під контролем Баку? Навряд. Зважаючи на рівень взаємної фізіологічної ненависті між азербайджанцями та вірменами, про це говорити марно. Це навіть не про стосунки євреїв з арабами. В Ізраїлі вони хоч і не родичаються, але якось уживаються. Між вірменами та азербайджанцями в осяжній перспективі це не можливо. Домовленості із Путіним? Навряд чи вони здатні забезпечити реальну безпеку, це, скоріше, 100% геополітики. Що ж, констатуємо торжество «Realpolitik», як це не прикро робити у ХХІ столітті.

Для Вірменії та її влади – все набагато гірше. Фактично стало очевидним, що керівництво країни на чолі із Пашиняном втратило контроль над фронтом ще до боїв за Шушу, десь два тижні тому, але приховувало реальну ситуацію від суспільства. Тепер Пашинян може тільки посипати голову попелом та висувати гасла щодо згуртування нації. Але – йому не вірять. Захоплення і розгром будинків уряду та парламенту у ніч на вівторок, 10 листопада, – це як найточніший аналіз стану вірменського суспільства. Обурення вірмен підсилюється тим, що рішення було прийняте Пашиняном, схоже, одноосібно, в обхід інших державних інституцій. Навіть президент Вірменії Армен Саркісян (до речі – досвідчений дипломат у минулому) дізнався про угоду… зі ЗМІ, що вже ставить її легітимність для Вірменії під сумнів.

І тут на поверхню виходить протистояння вірменського суспільства, яке було закладене «гранатовою революцією» 2018 року. Тоді Пашиняну на хвилі вуличних протестів вдалося відсторонити від влади клан Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна. Проте, отримавши усю владу, Пашинян не отримав єдності у підтримці народу, адже майже стовідсотковий контроль над владою, що був у нього, був забезпечений тільки половиною вірмен – інша половина, а це – прихильники минулої влади – просто не ходила на вибори.

І от їхній час настав. Серцевина клану Кочаряна-Саргсяна – це ветерани першої карабахської війни, власне, як і очільники відстороненого клану, – це командування вірменських військ у Карабаху свого часу, саме на цьому був побудований їхній авторитет і перебування при владі. Поразка зараз – це зрозумілий привід для обурення. Тож питання про подальше перебування Пашиняна при владі тепер є достатньо прозорим: він – однозначно слабка фігура, Москві він не те що не потрібен, він страшенно її дратував, як символ розвертання країни у бік Заходу, а всередині Вірменії він втратив залишки підтримки.

Звісно, Москві все це вигідно. Вона була зацікавлена саме в утримані Вірменії у власній орбіті – вона отримала саме це. Тобто, за згодою Анкари та Баку, ВСЕРЕДИНІ Вірменії Москва тепер може робити все, що їй заманеться. Здається, саме на цьому і зійшлися: всі врахували власні інтереси, а Пашиняна, а з ним і Вірменію поставили перед фактом. Повернення ж цілком проросійського клану Кочаряна-Саргсяна до влади тепер, здається, тільки справа часу. До того ж – нетривалого.

Для України все це – урок про те, як не можна діяти у жодному разі. Тобто – не можна йти на будь-які домовленості з агресором на умовах агресора, тим більше – щось у нього просити. Вірменія спочатку просила, а врешті-решт – отримала капітуляцію за фактом. Якщо за нашою спиною домовляються без нас – це означає, що саме ми будемо у програші від таких домовленостей. Цього допускати не можна. Розвідка й адекватне реагування влади на дії та розрахунки супротивника – шлях до державної безпеки. І нарешті потужна, сучасно озброєна й вмотивована військова сила – найкращий гарант захисту власних інтересів. Все це доведено паном Пашиняном і Вірменією.

Для світу, а точніше «міжнародного співтовариства» – це теж вкрай болючий урок. Про те, що «погані хлопці» завжди домовляться, а дехто із своїми «принципами» залишиться ні з чим. І значить, що такі фігури, як Путін, цілком обґрунтовано можуть й далі насміхатися над усіма цими «принципами», «стандартами» та «занепокоєннями». Що вони значать, коли можна просто домовитися – «це тобі, а це – мені»? І що тут скажеш у відповідь?

Тож Карабах сьогодні – це, здається, «перший дзвоник» цілком реального великого зіткнення. Бо є ті, котрі живуть «за правилами», та ті, котрі «ці правила» не визнають. Протистояння стає відкритим, добре, якщо воно не стане гарячим.

Автор: Віктор Чопа, Київ

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3133398-vijna-za-karabah-nespodivana-rozvazka-z-ocikuvanim-pidsumkom.html)