Норвезький політолог і головний редактор «неполіткоректного» Resett міркує, що пов’язує лівих із мусульманськими мігрантами та чому іслам ніяк не «інтегрується» в суспільства європейських країн. На його думку, ми спостерігаємо зіткнення культури провини та культури сорому. І Захід готовий впасти на коліна.

Це знову сталося. Мусульмани «образилися» за пророка Мухаммеда і, виконуючи свій релігійний борг, намагаються помститися невірним.

У Франції перерізали горло вчителю. Ще кількох людей зарізали у церкві. В обох випадках вбивці – «біженці», молоді люди з Чечні та Тунісу. Норвезька служба безпеки каже, що загроза зростає і у нас в країні. Ще б пак!

Майже місяць тому уряд (Норвегіїї – ред.) презентував свій «план дій проти ісламофобії і дискримінації мусульман». У ньому й словом не згадується, що це особливості ісламу ускладнюють інтеграцію, а в деяких випадках – і відверто підривають єдність і безпеку спільнот, де селяться іммігранти-мусульмани. Жодне авторитетне норвезьке ЗМІ не запитало про це ні прем’єр-міністра Ерну Сольберг (Erna Solberg), ні міністра культури Абіда Раджу (Abid Raja). Хоча план спрямований на критиків ісламу й ставить їх поза законом.

Стрімке зростання ісламу в Європі й нескінченне ухилення норвезьких та інших західних політиків викликають гнів і почуття приреченості. Ісламу – навіть його політичним і реакційним формам – дозволили закріпитися. У мечетях і медресе мусульман вчать, що вони – жертви невірних, від яких страждав ще пророк Мухаммед. Сам Мухаммед показав, що буде з тими, хто насміхається над ісламом: вони помруть, їм, як і за часів пророка, переріжуть горло.

Як Європа та Захід дійшли до такого? Як ми могли відчинити кордони перед людьми з ідеологією, історично ворожою всім не-мусульманам, ідеологією, у якої, як висловився політолог Семюел Хантінгтон (Samuel Huntington), «криваві рубежі»?

Живучи в Мецці, пророк Мухаммед (Магомет) вважав себе жертвою, і тому повів своїх послідовників, магометан, у Медину. Там вони всіляко культивували роль жертви, зробивши її виправданням своїх набігів і помсти племені Мекки. Євреїв Медіни магометани теж убили або прогнали.

Вишукувати жертв і пригноблених – улюблена справа соціалістів ще з часів Карла Маркса. У XIX столітті пригнобленими були робітники – теоретично в них потрібно було лише пробудити самосвідомість, щоб підготувати їх до повстання і революції. Але цього не сталося: національне почуття (націоналізм) виявилося міцним і встояло перед класовою свідомістю. Але ліві так і не залишили надій зруйнувати єдність західних національних держав і довести свою революцію до кінця. Жінки стали у лівих жертвами чоловічого гноблення, а потім з’явилися геї та інші сексуальні меншини.

Шукаючи нових жертв і навіюючи їм нову роль, ліві нагнітали протистояння і напруженість у суспільстві. А конфлікти узаконюють як посилену владу держави, так і авторитарні засоби їхнього «вирішення».

Але справжні розбіжності виникли лише тоді, коли ліві виявили, що дехто роль жертви, необхідної, аби налаштувати групи одну проти одної, приміряє охочіше за інших. З початку масової імміграції в 1970-х роках саме такі групи ринули на Захід. Всі вони були достатньо чужинцями, аби відчувати «інакшість», але найбільше лівим поділом суспільства на гнобителів і жертв перейнялися мусульмани. Ворогувати зі своїми новими господарями мусульмани почали ще наприкінці 1980-х. Масові демонстрації проти публікації «Сатанинських віршів» Салмана Рушді прокотилися навіть у Норвегії.

Ліві ідеологи завжди живили ненависть до Заходу. А після Другої світової війни вони ще більше впевнилися, що Захід – унікальне зло. Це ж європейський расизм породив націоналізм і геноцид, це ж у західній історії процвітали ненависне рабство і колоніалізм, це ж із заперечення західної історії виріс схвальний, вилощений образ «чужаків».

Хто ж може бути гіршим?

Серед «чужаків» виявилися і мусульмани. Іслам розписали у настільки райдужних барвах, що ми, суспільство, навіть не зрозуміли, наскільки ворожу та руйнівну ідеологію самі ж і закликали. Іслам будує свою громаду – «умму». Ця релігія насаджує політичну та ідеологічну спільність. Іслам перешкоджає інтеграції, і в Макрона тепер вистачило сміливості це визнати.

Ліві підім’яли під себе навчальні заклади, культурні установи, школи, засоби масової інформації і державної бюрократії, скориставшись успадкованою від протестантизму культурою провини. Коли в культурі провини, на кшталт нашої, щось йде не так, насамперед ви звинувачуєте себе. Але в культурі сорому – все навпаки.

Із Близького Сходу та ісламських країн прибувають саме люди з культурою сорому. Там, якщо хтось не досяг успіху, прийнято діяти протилежним чином – звинувачувати інших. Тому, коли культура провини (Захід) зустрічається з культурою сорому (іслам), це схоже на зустріч мазохіста із садистом.

Іслам нам погрожує, а ми вічно каємося і щоразу перепрошуємо за провокацію!

У відповідь на численні проблеми масової імміграції нам кажуть, що причина всьому – відчуження, а винні у ньому корінні громадяни, адже вони – злісні расисти та гнобителі. І, як запевняє нас норвезький уряд, «ненавидять» мусульман.

Розмірковуючи про лівих, я маю на увазі далеко не одну тільки Соціалістичну ліву партію або Червоних. Ідеологічний вплив лівих закріпився у Робітничій партії, серед лібералів, християнських демократів, консерваторів, центристів і навіть зелених. А пустив коріння він завдяки школам і ЗМІ. Це – пропаганда та ідеологічне накачування, які беруть свій початок з марксистської думки, і з тих часів вже змінили цілу низку назв (постмодернізм). Зараз їх прийнято називати «політикою ідентичності».

Хоч як це прикро, ми не зможемо протистояти мстивості, з якою іслам насаджує свою роль жертви, поки не зрозуміємо витоків власної політичної і культурної уразливості. Звідси й виникає наша власна ідеологія. Принаймні ідеологія лівих, яка узаконює і навіть вселяє мусульманам статус жертви. Так ми, Захід, впали на коліна.

Якщо ми рішучим чином ніяк не почнемо боротьбу з власною некомпетентністю, все може закінчитися дуже погано. Але зрозуміти іслам та решту «інших» для цього недостатньо. Ми повинні зрозуміти самих себе, своє коріння і де саме ми вступили на цей саморуйнівний і нєжиттєздатний шлях.

Автор: Хельге Лурос (Helge Luras),
головний редактор Resett, журналіст, офіцер і фахівець із політики безпеки. Був політичним аналітиком і радником Норвезького інституту зовнішньої політики

Джерело: Resett (https://resett.no/2020/10/31/venstresiden-og-islam-en-frihetsfiendtlig-og-destruktiv-allianse/)