Історія вбивства черкаського журналіста Василя Сергієнка тягнеться шостий рік. За цей час правоохоронці знайшли п’ятьох імовірних виконавців злочину та завершили два розслідування, які розглядають два різні суди: у Черкаській області – Городищенський, а у Києві – Дарницький. Попри це, за злочин наразі ніхто не покараний.

Понад те: слідство досі не може назвати імені замовника вбивства. А самі правоохоронці наражаються на цілу низку перешкод.

Вбивство після Майдану

Сергієнка вбили 4 квітня 2014 року. За версією слідства, за кілька днів до цього злочинці стежили за його будинком у Корсунь-Шевченківському. Вони вивчали робочий графік журналіста, його звички: коли він виходить із дому, коли повертається, чи працює на городі тощо. 4 квітня приблизно о 20:00 Сергієнко вийшов у двір, аби зачинити ворота. У цей момент до будинку чоловіка під’їхала сіра Лада «Пріора». З неї вийшли троє чоловіків й накинулися на журналіста. З будинку на галас вийшла мати журналіста, яка побачила сина, якого били невідомі. Вона просила не чіпати Василя, проте викрадачі її слова проігнорували: Сергієнка закинули в авто і повезли у невідомому напрямку.

Приблизно за півгодини сіра «Пріора» зупинилася на трасі Київ-Знам’янка, неподалік повороту на село Виграїв. Там журналіста перевантажили у Mitsubishi Outlander. У процесі чоловіка продовжували бити. Згодом його відвезли у Виграївське лісництво де, як вважають слідчі, була заздалегідь викопана яма. Чоловіка витягли з авто й почали душити й завдавати удари ножем. Тіло закопали тут же.

Друзі Сергієнка та правоохоронці почали пошуки майже одразу після викрадення. Вбитого журналіста знайшли наступного дня. На тілі нарахували близько 20 колото-різаних ран і численні синці. Згодом експертиза встановила переломи ребер. Викрадачів допоміг знайти товарний чек з одного із будівельних магазинів Києва: там підозрювані купували кілька метрів мотузки, дві пари рукавиць та лопату. Згодом слідчим вдалося встановити частину викрадачів, зокрема, за допомогою записів із камер спостереження магазину. Чоловіків затримали вже 2016 року, під час спроби скоєння іншого злочину: підпалу фермерської техніки. На місце викрадачі приїхали на тій же сірій «Пріорі», в якій викрадали Сергієнка. Затриманими виявилися Віктор Горбенко, Валентин Завражин та Володимир Воронков: перші двоє забирали журналіста з подвір’я, Воронков же їхав із ним до лісу. 2017-го затримали і ймовірного організатора злочину – Вадима Мельника. Разом із ним також на лаві підсудних опинився ще один викрадач – Роман Недибалюк.

За версією слідства, озвученою під час вступної промови у Дарницькому райсуді Києва цього року, на початку 90-х Мельник познайомився із невідомим чоловіком, який мав зв’язки серед високопосадовців. І нібито міг із ним співпрацювати для «створення комфортних умов» для ведення бізнесу. Згодом він нібито почав вести спільний бізнес із цим «невідомим». А не пізніше листопада 2013-го Мельник отримав пропозицію: створити злочинну організацію, яку мали використовувати для «усунення перешкод для бізнесу». Мельник пропозицію прийняв і, нібито використовуючи зв’язки в середовищі спортсменів, почав набирати людей.

Врешті, за версією слідчих, існувало дві групи: одна – для залякування й тиску, інша – для «усунення» тих чи інших людей. Мельник нібито отримав замовлення на ліквідацію Сергієнка не пізніше, ніж 2 квітня 2014-го. Відповідно, він, за словами правоохоронців, дав двом своїм підлеглим, – Андрію Іносову та Валерію Федорову, – завдання: організувати викрадення і вбивство журналіста. Розслідування приходить до висновку, що з подвір’я будинку Сергієнка викрадали четверо людей: Іносов, Завражин, Горбенко та Недибалюк. Вивозили ж до лісу чоловіка ще двоє: Федоров та Воронков. Мельник же отримував звіти від керівників груп телефоном.

Друзі убитого були переконані, що у злочину має бути замовник. Вони навіть називали його ім’я: Геннадій Бобов. Колишній член Партії регіонів. Народний депутат VII-VIII скликань Верховної Ради. Має звання «Герой України» за розвиток агропромислового комплексу. Знайомі Сергієнка зауважують: із Бобовим у журналіста були конфлікти. Зокрема, нібито через участь убитого в Революції гідності. Крім того, чоловік нібито готував розслідування, в якому йшлося про незаконні оборудки із землями запасу, до яких міг бути причетним уже колишній народний депутат. До того ж, тіло журналіста знайшли неподалік бази відпочинку «Модус», засновником якого є ТОВ «Панда», засновником якої, у свою чергу, є сім’я Бобових. Під час обшуків у «Модусі» знайшли кілька автоматів Калашнікова, зниклих зі складів МВС під час Революції гідності. Однак відповідати за них довелося менеджеру фірми, який заявив, що зброю просто «знайшов». Із Бобова навіть намагалися зняти недоторканість, щоправда, через несплату податків. Марно: чоловік оперативно виплатив усі борги, а згодом через суд повернув собі гроші.

Судовий футбол і перешкоди слідству

Справу про вбивство Сергієнка почали розглядати 2016 року, а займався цим Соснівський районний суд Черкас. Тоді в ній фігурувало троє: Горбенко, Завражин і Воронков. За кілька місяців засідань суд майже встиг дійти до вироку, однак головуючого відсторонили, оскільки він був суддею Майдану. Справу довелося розглядати спочатку. Єдиний позитивний момент – у ній стало більше підозрюваних, оскільки на той момент уже затримали Мельника та Недибалюка. Суд встиг розглянути низку доказів, однак у день, коли мали допитувати матір убитого журналіста, адвокати обвинувачених відвели всю колегію суддів. Вже 2018-го цей же суд намагався сформувати колегію для розгляду справи, однак постійно не вистачало вільних суддів. Справу про вбивство Сергієнка спробували передати іншим судам області.

Але й вони не впоралися із завданням. Почати розглядати резонансну справу намагалися Черкаський райсуд Черкаської області, Тальнівський райсуд, Звенигородський райсуд, Придніпровський райсуд Черкас. Потім вона знову опинилася у Соснівському райсуді. Той навіть вирішив повернути обвинувальний акт прокуратурі, однак це рішення скасували в апеляції. Врешті, справа опинилася у Городищенському райсуді області. Засідання тут могли минути непоміченими, оскільки відбувалися доволі нечасто й у більшості випадків обмежувалися продовженням існуючих запобіжних заходів для обвинувачених. Втім, минулого року, під час одного із засідань, головуюча суддя Людмила Синиця під час відкритого засідання зачитала важливий документ: нібито клопотання від одного з обвинувачених про застосування заходів безпеки. Якщо говорити простою мовою, то йшлося про те, що один із фігурантів справи нібито був готовий іти на співпрацю зі слідством, однак просив убезпечити його від поплічників. Пані Синиця ж зачитувала клопотання у присутності цих самих поплічників. Її не зупинили й попередження прокурорів про те, що вона вчиняє злочин. Очікувано, що обвинувачений заявив, що не писав жодних клопотань, а прокуратура все вигадала. Понад те: проти прокурорів почали кримінальну справу через підробку документів.

Минув рік. Під час одного із засідань Городищенського районного суду прокурори прийшли до пані Синиці, аби вручити їй підозру у скоєнні злочину: йшлося про втручання у діяльність представника правоохоронних органів та розголошення даних досудового розслідування. Суддя, щоправда, проігнорувала прокуратуру й втекла до свого кабінету. Під час одного із засідань у справі Сергієнка прокурори намагалися оголосити судді відвід, проте це клопотання досі не розглянули.

Питання пані Синиці розглядала й Вища рада правосуддя. Втім, вона відмовилася відстороняти суддю від посади. Понад те: вищий орган суддівського самоврядування припустив, що кримінальне провадження проти судді може бути тиском на Городищенський районний суд Черкаської області.

«Як на мене, головуюча Синиця має конфлікт інтересів. І більше того: вона не заявила через це самовідвід. Хоча їй прокуратура висунула підозру і вже готовий обвинувальний акт. Зараз питання лише в тому, в який із судів Верховний суд передасть цю справу. Йдеться про підозру в перешкоджанні розслідуванню через розголошення інформації про вжиття заходів безпеки. Було звернення до Вищої ради правосуддя. І вона не відсторонила суддю від посади. Їй не змогли обрати запобіжний захід. Хоча він був доволі м’який: ішлося про особисте зобов’язання – не спілкуватися зі свідками. Але і цього запобіжника зараз немає. І суддя Синиця продовжує працювати. Більше того: ВРП поставило питання, чи відкриття проти Синиці кримінальної справи не є тиском на суд. Однак отримала негативний висновок», – коментує «Тижню» ситуацію адвокат потерпілих Євгенія Закревська.

Поки перша справа простоює в Городищенському райсуді, слідчі завершили друге розслідування. Тут – лише двоє обвинувачених: Горбенко та Завражин. Обох звинувачують в участі у злочинній організації, а Завражина – в умисному убивстві Сергієнка (у першій справі цих обвинувачень не було – ред.). Провадження розглядає Дарницький районний суд Києва. І, на відміну від колег із Черкаської області, київські судді взяли доволі високий темп: підготовче засідання відбулося за один день, ще одне засідання знадобилося для виступу прокурора, який пояснив у чому ж полягає звинувачення, та для того, аби розібратися, в якій послідовності досліджувати докази й допитувати свідків.

«Як на мене, справа яка в Городищенському райсуді немає перспектив. Якщо рахувати всі спроби судів Черкаської області почати розгляд справи Сергієнка – то там лік пішов на другий десяток. Якщо ж говорити про справи, які пройшли підготовчі засідання – триває четверте коло засідань. У Дарницькому ж суді розглядають справу стосовно двох викрадачів, їм від початку не інкримінували убивство Сергієнка. Хоча потерпілі говорили, що це – не правильно. Тому що з матеріалів справи, які досліджували ще під час першого судового засідання, було очевидно, що в усіх обвинувачених був єдиний умисел на вбивство. І було б логічним, якби обидві справи об’єднали й розслідували в одному провадженні. Але так не сталося», – зауважує Закревська.

Вона додає, що існує ймовірність, що у Києві обвинувачені у вбивстві Сергієнка швидше отримають свої вироки. «У Дарницькому суді, попри карантинні обмеження, все відбувається доволі швидко. Можливо, у Києві справу розглянуть швидше, ніж у Городищенському суді. І якщо в Дарниці буде вирок – то прокурорам доведеться визначатися, що робити і з обвинуваченими в першій справі. Змінювати їм обвинувачення, виключати їх зі справи – зараз важко говорити чи прогнозувати, що в результаті вирішать», – зауважує адвокат родини Сергієнка.

Що ж до колишнього нардепа Бобова, то, за словами Закревської, слідство досі перевіряє його причетність до злочину, проте ексдепутат не отримав підозри. «Так, є фактове провадження, в якому перевіряється його причетність до злочину. В приміщеннях, які, на думку слідства, пов’язані з Бобовим, були обшуки. Це сталося весною цього року. І з позмінним успіхом прокуратура намагається накласти арешт на вилучене майно та кошти. Але це – процесуальні штуки. Якщо ж говорити про слідство – то потерпілі жодної нової інформації не мають: ані щодо мотивів, ані щодо причетності до злочину», – зазначає вона.

Ще двоє імовірних учасників злочину були в розшуку. Іносова 2018-го затримали у Сполучених Штатах. Федоров же, імовірно, загинув. Однак деталей щодо того, де і як саме це відбулося, слідство не озвучує. Водночас, стриманий оптимізм може викликати справа, яку розглядає Дарницький райсуд Києва. Імовірно, тут громадськість зможе швидше почути відповіді на ряд запитань, ніж у суді в Городищі.

Автор: Станіслав Козлюк

Джерело: «Тиждень» (https://tyzhden.ua/Society/248422)