rss
11/29/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Казан передвиборчих пристрастей

Початок жовтня, що у США, що в Україні – час передвиборчих емоцій. В Україні, звісно, цього разу «ставка» менша – місцеві вибори. Однак пристрасті вирують не менші, ніж довкола виборів президентських.

Тим більше, що таки саме ці вибори мали би окреслити більш-менш чітку карту політичних симпатій громадян – з прицілом на вибори президентські. Та й, зрештою, місцева влада може виявитися в деяких ситуаціях набагато важливішою за владу центральну – і відіграти вирішальне значення і для долі мешканців своїх сіл та містечок, і для долі цілої країни... Депутати і мери маленьких містечок іноді вирішують все. Особливо в умовах війни.

А тут ще візьміть до уваги загальносвітову психологічну напругу, щоб не сказати «легкий психічний розлад», і загальносвітовий шок після першої хвилі коронавірусу і перед ймовірною другою хвилею…

І до цього стану і у США, і в Україні додається легкий психоз соціальних мереж. І то цілком серйозний – хоч і легкий. Принаймні, поки що.

У січні 2020 року на кінофестивалі Sundance було вперше показано фільм The Social Dilemma, 9 вересня стрічку було показано на сервісі Netflix.

У стрічці розповідається про те, як соцмережі почали використовувати людські інтереси для того, щоб показати чимпобільше реклами – а потім ефект вийшов з-під контролю і почав розгойдувати психіку користувачів.

Соцмережі почали формувати інформаційний потік користувача в залежності від його інтересів, а точніше – в залежності від того, що викликає у цього користувача емоційний відгук, тішить – або ж дістає до печінок. Відповідно, світ в такій стрічці стає дуже поляризованим. Кожному стрічка «підносить» різні факти, котрі, до слова, м’яко кажучи, далеко не завше є фактами – фабрики тролів їдять свій хліб таки не дарма.

Однак навіть якщо припустити, що факти зі стрічки таки не є фейками – люди з протилежно посортованими стрічками практично втрачають можливість домовитися між собою. Вони бачитимуть цілком протилежні картини світу – і у випадку контакту можуть запросто видряпати одне одному очі із чистою совістю, вважаючи, що в такий спосіб виправляють помилку еволюції. Мовляв, цей дурень все одно очима не користується, тож якщо в нього і справді тих очей не буде, його вада просто стане очевидною для всіх. На щастя, більшість таких акцій видряпування очей відбуваються віртуально.

Але є ймовірність, що віртуальними ці сварки будуть далеко не завше. Та й, зрештою, знущання розлюченого натовпу над окремими громадянами у США під час протестів, зокрема, можна вважати і «репетицією» такого собі виходу демонів соцмереж із віртуальної пляшки…

Донедавна соцмережі допомагали об’єднувати людей зі схожими поглядами – заради добрих намірів. Хто знає, як би розвивалися і події Революції Гідності, і події перших років війни проти Росії, якби не було соцмереж. Саме соцмережі виплекали і небачених розмірів волонтерський рух, і механізми громадського контролю за діями влади.

Але останнім часом саме соцмережі сприяють і величезному, небаченому досі роз’єднанню людей і масовій ворожнечі – через екстремальну поляризацію людей і розгойдування емоційних гойдалок. Суто заради прибутку – комерційного чи політичного, самими лишень легальними методами реклами в соцмережах можна розгойдати фактично майже будь-яку країну до стану громадянської війни.

А тут ще й виявилося, що деякі ліки, зокрема, той же таки парацетамол, який рекомендують вживати при перших симптомах коронавіруса, теж діють на психіку, і сприяють певній «втраті гальм», буквально – втраті страху перед небезпечною поведінкою. Небезпечною і для інших, і для себе.

Title 

В поєднанні із дією соцмереж, яку можна вважати неумисною, і з умисною дією фабрик тролів та умисною передвиборчою пропагандою окремих політиків – виходить коктейль, а точніше – казан пристрастей, небезпечний для всього людства.

Всім відомо, що у 2014 році, чи й раніше, Україна стала своєрідним «полігоном» для випробування сили російських інтернет-технологій, так званих «фабрик тролів». Ці «фабрики» поєднувалися із політичним впливом проросійських партій. І, що цікаво, ці проросійські партії і тогочасна, і чинна влада підтримували – не тільки для того, аби підлизатися до східного сусіда, а й для того, щоб на їхньому фоні виглядати єдиною притомною альтернативою.

Так, для прикладу, свого часу, десь у 2018 році, на телеканалі «Прямий», котрий належить Петрові Порошенку, почали з’являтися позитивні матеріали про… представника ОПЗЖ Юрія Бойка.

Не схоже, аби «Прямий» намагався заробити гроші на політичній рекламі – але схоже, дуже схоже на те, що в такий спосіб тогочасний президент намагався собі виростити легкого противника на президентських виборах, так би мовити «більше зло». Натомість будь-яким більш-менш притомним кандидатам у політичні суперники тим чи іншим способом крила обрізалися ледь не з перших кроків. Що і призвело до несподіваного результату…

Технологію російської роботи з фабриками тролів у штабі Петра Олексійовича доволі швидко перейняли, переробили і удосконалили. Лідери громадської думки говорили голосно, безапеляційно і нещадно. І, загалом, роблять це і зараз. Мовляв, якщо не підтримати «Європейську Солідарність», то до влади на місцях прийде ОПЗЖ. Про те, хто ж це ОПЗЖ захистив від народного гніву в перші роки війни, пригрів і виплекав, зазвичай, у таких випадках не згадують.

Все це дуже сумно – тому що, на жаль, виходить, що найактивніші політики для досягнення короткострокових цілей на виборах не бояться, по-перше, поляризувати країну, по-друге – загравати з дуже небезпечним ворогом, котрий набагато сильніший за самих цих політиків, але, на наше щастя, слабший, ніж український народ, як би банально то не звучало.

Досі то нас рятувало. Однак Росію цей факт не влаштовує, і вона весь час намагається якось переграти ситуацію на свою користь.

Зокрема, кілька днів тому по українському сегменту мережі Фейсбук було завдано пробного удару.

У стрічках більшості користувачів з’явилися дописи від імені їхніх друзів із посиланнями на російські сайти народної медицини із різноманітними рецептами. Загалом з десяток одних і тих самих дописів заполонили стрічки більшості користувачів ФБ.

Частина користувачів справді поширювала ці дописи з власної волі – мовляв, прості дієві рецепти, кожному згодяться. Ну яка різниця, що то російський сайт? Зате рецепти добрі…

Але значна частина користувачів, як виявилося, взагалі навіть не підозрювала, що від їхнього імені у стрічках друзів з’явилися новини про користь куркуми та соляного розчину.

Оскільки у багатьох користувачів ФБ є «френди» реальні, а є «френди» геть незнайомі, то значна частина користувачів на двадцятому чи тридцятому рецепті про користь куркуми не витримувала того неподобства, починала чистити список «френдів», аби таким чином злощасна куркума, вкупі з соляним розчином, таки лишила в спокої їхню стрічку новин.

Згодом виявилося, що найбільше дописів про куркуму та соляний розчин з’являлися саме від імені тих користувачів ФБ, котрі полюбляли прикрашати своє буденне фб-життя простенькими РОСІЙСЬКИМИ фб-тестами на кшталт «якої ви форми мухомор» чи «крісло якого начальника найліпше би пасувало вашій найтяжчій частині».

Однак на момент з’ясовування цього цікавого моменту більшість користувачів вже повикидали зі свого переліку «френдів» найбільш малознайомих людей, і саме переходили до пункту «люди, котрих ми знаємо не тільки віртуально», а також до питання «Чи варто викидати зі свого віртуального світу реальних друзів тільки за репости рецептів куркуми та соляного розчину?».

Доволі багато користувачів на це питання відповіли ствердно. Мовляв, репостити такі рецепти може тільки людина невисоких розумових здібностей, а дурнів мені у стрічці не треба. При цьому мало кому вистачило терпіння перепитати у своїй стрічці: «Панове, а чи нема у вас від мого імені випадково посилань на соляний розчин та куркуму?»

Спроба поляризувати український сегмент Фейсбуку куркумою та соляним розчином виявилася доволі успішною. На жаль…

Оскільки до виборів ще добрі два тижні з хвостиком – можна підозрювати, що після цього пробного пострілу технологію ще розвиватимуть…

Хоча і без неї люди, розпалені виборами, вже кидаються одне на одного. І, разом з тим, не бояться використовувати у передвиборчій кампанії доволі неоднозначні теми, приписуючи собі найрізноманітніші чесноти. Як от пані Печериця, котра, ймовірно, з найліпшими намірами назвала себе «заслуженим волонтером України». В країні, де волонтером тією чи іншою мірою був кожен другий громадянин, і навіть щонайменше кожна третя дитина малювала малюнки воїнам, чи й навіть сітки плела, як мінімум, це виглядає дещо дивно.

Втім, це ще не найгірша передвиборча кампанія – хіба що люди, котрі і зараз акумулюють серйозні ресурси суспільства на допомогу армії, можуть нервово посміятися – та й по всьому. Будемо сподіватися, що цей агітплакат таки був чорним піаром…

На її колег з табору влади, натомість, і за набагато менші гріхи в саморекламі кидаються з криком і ґвалтом. Настільки голосним, що ті мусять ошелешено нагадувати критикам, мовляв, шановні, вибори минуть – а люди залишаються, як ви збираєтеся жити після виборів?

На жаль, масова поляризація політичних настроїв мало кому лишає простір для думок про те, що ж буде після виборів. А шкода – фабрики російських тролів 26 жовтня явно не закриватимуться, тож допомагати їм своєю діяльністю, ліплячи з політичних опонентів ворогів – як мінімум, необачно…

Екскерівник внутрішньої розвідки ФРН Ханс-Георг Масен: «Нам не вистачає громадянської мужності»

Політика verstehen Putin nicht

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com