rss
11/29/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Політика verstehen Putin nicht

Схоже, в Москві почалася тиха істерика у зв’язку з постійним прильотом «чорних лебедів».

На білоруському напрямку зовнішні поразки пов’язані з постійним збільшенням міжнародного впливу та підтримки провідними країнами світу лідерів опозиції режиму Лукашенка.

Президент Франції Емманюель Макрон зустрівся у Вільнюсі зі Світланою Тихановською, хоча така зустріч спочатку під час його візиту до Литви не планувалася або про неї свідомо не повідомляли до останньої хвилини. Другий варіант ще небезпечніший для Москви.

Наступна зустріч у Тихановської має відбутися з німецьким канцлером Ангелою Меркель. І це після так званого приватного візиту в клініку Charite, де бундесканцлерін відвідала Олексія Навального. Усі ігри у несподіванку та раптовість, як каже англійське прислів’я, it does not hold water — не тримають воду, тобто шиті білими нитками. Навпаки, це демонстрація того, що дві провідні західні держави посідають дедалі ворожішу позицію щодо Росії загалом – і Путіна персонально.

Справа не тільки і не стільки в отруєнні Навального та брутальних діях Кремля у Білорусі. У не такі далекі часи Захід вибачав Москві подібні фокуси. Згадаймо досить стримані й у чомусь мляві реакції на отруєння Литвиненка, Скрипалів і подібні операції російських спецслужб. Однак настали інші часи.

Почнімо з серйозного повороту в оборонній політиці США на європейському напрямку. Американська, британська й авіація інших країн НАТО постійно патрулює російські кордони від Арктики до Чорного моря.

У Москві просто б’ються в істериці у зв’язку з постійними польотами американських та інших натовських літаків над територією України поблизу межі з окупованим Кримом і над Донбасом. При цьому вирішуються не тільки питання відпрацювання взаємодії авіації різних країн для виконання конкретних бойових завдань, а й серйозні політичні проблеми.

Російська політика агресії й шантажу ядерними ударами базувалася на небажанні Європи конфліктувати з Москвою, що виразилося у формуванні взаємодії з Кремлем за формулою — verstehen Putin — розуміти Путіна. У ширшому сенсі вона почалася ще за президента де Голля з його концепцією Європи від Атлантики до Уралу. Вона була продовжена в Німеччині, починаючи з канцлера Віллі Брандта й особливо розширилася після об’єднання країни. За Путіна вона здобула подальший розвиток на основі значних економічних інтересів німецького бізнесу у Росії й експансії «Газпрому» на європейський і німецький енергетичний ринок.

Цю політику не змогли похитнути агресія Росії проти Грузії, потім окупація Криму та війна на Донбасі. І ось тепер ми стаємо свідками різкого повороту європейської та американської політики щодо Росії.

Знаменно, що приводом для такого публічного повороту стала спроба отруєння Навального. У Москві досі не можуть збагнути, що взагалі так схвилювало європейських, у першу чергу німецького й французького, лідерів у звичній, за кремлівськими уявленнями, справі. Завжди до цього Європа дотримувалася тактики highly likely, що дипломатичною мовою означає «з високим рівнем ймовірності». Так говорили про попередні отруєння. Іншими словами, ми все розуміємо, але не хочемо доводити справу до точки кипіння, сподіваючись, що це більше не повториться.

У Москві сприймали таку політику як ознаку слабкості й продовжували поводитися з дедалі більшою нахабністю. І справа навіть не в конкретних отруєннях, хоча тут є усі ознаки застосування забороненої хімічної зброї, а в тому, що в Європі в якийсь момент почали усвідомлювати всю небезпеку від агресивної Росії.

Особливо знаменний повний поворот французького зовнішньополітичного корабля. Президент Еммануель Макрон бачив себе у ролі продовжувача справи де Голля в налагодженні та розвитку відносин з Росією. Нічого незвичайного. Проросійський курс французької політики має давню історію, як і постійне антиамериканське фрондерство.

Це ж треба так постаратися, щоб буквально довести главу Франції до точки кипіння в телефонній розмові з керівником держави російської.

Як результат – публікація в авторитетній газеті Le Monde переказу змісту розмови двох лідерів, в якому явно помітно хамський тон Путіна. Останньому таким чином продемонстрували, що його витівки не терпітимуть і відповідні відповіді будуть. Зустріч з Тихановською – одна з них, інші будуть найближчим часом.

Продовженням стала дуже різка за формою й змістом промова Макрона на сесії Генеральної асамблеї ООН. Він недвозначно заявив, що Франція не терпітиме наявності хімічної зброї в Європі або Росії. «Ми не миритимемося з тим, щоб застосовувалася хімічна зброя в Європі, Росії, Сирії. В ім’я колективної безпеки я знову звертаюся до Росії і хотів би підкреслити, що необхідно повністю з’ясувати обставини спроби вбивства політичного опозиціонера із застосуванням нервово-паралітичної речовини «Новачок».

Потім в інтерв’ю газеті Le Journal du Dimanche Макрон чітко заявив, що в Білорусі «криза влади, авторитарної влади, яка не може прийняти логіку демократії й намагається втриматися за допомогою сили. Очевидно, що Лукашенко має піти». З цього випливає нова лінія протистояння з Росією, що на цьому етапі буквально рятує Олександра Лукашенка від повсталого народу.

Схоже, в Москві не до кінця розуміють, в яку міжнародну ситуацію потрапили. Путінське оточення й він сам вкотре стали жертвою свого уявлення, що гроші вирішують усе, а розмови про права людини й демократію – всього лишень інформаційна завіса.

У московських владних коридорах були впевнені й досі перебувають у такому стані, що, зрештою, німецький і французький бізнес змусить свої уряди піти на поступки. Пацифістська Європа не воюватиме й пристане рано чи пізно на російські умови. Звідси повне нехтування європейськими протестами й очікування, що холодна зима зробить Брюссель та інші столиці поступливішими.

На чому базуються такі уявлення, незрозуміло. Навіть холодна зима не означає, що Європа замерзне. Сховища газу заповнені під зав’язку і потік скрапленого палива ніяк не слабшає. Більше того, «Газпром» готується до збільшення попиту й орендує потужності з прокачування газу через Україну. Що ж змусить європейців змінити свою нову позицію? Однак в Москві намагаються переконати себе, що загалом – все добре, прекрасна маркізо, але є, як то кажуть, проблеми.

Насправді в Кремлі не вловили момент значної зміни, зокрема, німецької внутрішньої й зовнішньої політики. Нахабне московське втручання в політичні процеси в Німеччині, політичні вбивства в центрі Берліна, скоєні російськими спецслужбами, фейкові сюжети на федеральних телеканалах викликали в Берліні не просто розчарування, а розуміння необхідності якоїсь протидії такій московській поведінці.

Є ще одна обставина. У Німеччині не просто закінчується епоха Меркель, а взагалі відбувається переформатування політичної конфігурації.

Хто очолить найбільшу партію ХДС \ ХСС на наступних парламентських виборах – питання дуже непросте. У партії є різні течії, і вони багато в чому визначать, якою буде майбутня коаліція.

Судячи з усього, зірка соціал-демократів якщо не закотилася, то значно потьмяніла. Найближчим партнером для ХДС можуть виявитися зелені та, за деяких умов, вільні демократи. Утворити чорно-зелену коаліцію буде дуже складно, зважаючи на лівоцентристські уявлення зелених у дуже багатьох питаннях. Від екології до зовнішньополітичних. Останнє особливо важливо, тому що в цьому випадку їм відійде посада міністра закордонних справ.

Зелені давно є противниками Путіна, починаючи з енергетики до політики безпеки. Вони ж – давні прихильники підтримки України, зокрема, у військовій сфері. Вони критикували відмову Берліна постачати Києву зброю як елемент політики verstehen Putin.

Зараз повною мірою важко передбачити результати виборів до бундестагу наступного року. Однак уже зараз зрозуміло, що німецькі політики серйозно враховуватимуть зростання агресивності російських дій не лише в Європі, а й у інших регіонах, зокрема, на Близькому Сході.

Початок війни за Нагірний Карабах приніс Кремлю додаткові проблеми, до того ж – там, де він найменше очікував.

Відверто стати на бік Вірменії й почати її підтримувати у військово-технічній сфері – значить остаточно відштовхнути Азербайджан і повністю віддати його у сферу Туреччини. Хоча Грузія і заявила про свій нейтралітет, але він точно буде недружнім щодо Росії. Звідси – логістичні труднощі в можливому постачанні Вірменії.

Остаточне випадіння Азербайджану й закріплення Туреччини на Південному Кавказі означатиме повне фіаско російської політики не лише в цьому стратегічно важливому регіоні. Відлуння піде по Центральній Азії, по російському Північному Кавказу, і, цілком можливо, по тюркським республікам Поволжя.

Усе це – результат тектонічних зрушень у позиції Заходу у розширеному розумінні, з долученням сюди Японії, Південної Кореї, Австралії й навіть Індії.

При цьому важко очікувати якихось серйозних змін у Москві. Однак уже зараз, навіть до американських виборів у листопаді, можна констатувати, що почалася смуга принципово нової політики Європи. В її основі буде нова формула — verstehen Putin nicht — не розуміти Путіна. І не просто словами, а й справами.

Москва сама почала раунд протистояння із Заходом. Їй і розгрібати наслідки.

Автор: Юрій Райхель

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/polityka-verstehen-putin-nicht)

Екскерівник внутрішньої розвідки ФРН Ханс-Георг Масен: «Нам не вистачає громадянської мужності»

Казан передвиборчих пристрастей

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com