Пропонуємо вам розмову німецького журналіста Роланда Тіхі з колишнім шефом внутрішньої розвідки ФРН (Комісії із захисту Конституції) Хансом-Георгом Масеном – про найактуальніші проблеми західного світу.

«Безпека – це основна передумова для того, щоб громадянин міг користуватися своїми конституційними та людськими свободами», – каже Ханс-Георг Масен (Hans-Georg Maaßen). Політичне ослаблення органів безпеки означає, що ще більше людей починають турбуватися за своє здоров’я, життя, власність і свободу.

Після ночі заворушень у Штутгарті багато громадян сумніваються, чи спроможна ще поліція навести лад та законність. Водночас, багато зелених і лівих політиків ставлять під сумнів лояльність поліцейських, що сильно шкодить поки ще дуже високому рівню поваги населення до поліції. Колишній президент Комісії із захисту Конституції вимагає прямо і своїми іменами називати наявні перекоси у розвитку суспільства.

Роланд Тихі: На поліцію чиниться тиск. Останнім часом звинувачення у расизмі стали звучати і в Німеччині. У газетах пишуть, що «всіх поліцейських треба викинути на смітник». Що це означає для 300 тис. поліцейських?

Ханс-Георг Масен: Вже давно робляться спроби дискредитувати органи безпеки, поставити під сумнів їхню легітимність, підірвати їхній авторитет в очах населення. Це – класична соціалістична стратегія, спрямована на дестабілізацію держави. Це ж саме відбувається зараз і в США. У Німеччині поліція вже протягом багатьох років зазнає нападок з боку лівих і зелених. Це дуже впливає на настрій у поліції. У наших поліцейських, які щодня борються за безпеку всіх громадян, при цьому – часто ризикуючи своїм здоров’ям і життям, виникає відчуття, що провідні політики та частина ЗМІ не підтримують їх. Ясна річ, що багато хто з них починає шукати відповіді на питання: «А навіщо я, власне кажучи, продовжую цим займатися?» Проблемою у нас є не расизм у поліції, а насильство щодо поліцейських під час їхньої роботи, рівень якого, починаючи з 2014 року, виріс на 68%.

Роланд Тихі: А тепер ще й сама поліція за часів коронавірусної кризи своїми діями спричинила осуд з боку багатьох громадян, тому що вона зганяла людей із паркових лавок і роздавала великі штрафи тим громадянам, які перебували близько одне до одного. Чи не є це поворотом у ставленні населення до поліції?

Ханс-Георг Масен: Поліцію в Німеччині дуже поважають. До того ж –набагато більше, ніж політиків і журналістів. В останні місяці поліції довелося виконувати заходи для боротьби з коронавірусом, рішення про які прийняли політики, й вона опинилася між двох вогнів. Абсолютно незрозумілим було, наприклад, коли під час демонстрацій проти заходів, пов’язаних із пандемією коронавірусу, з потоку демонстрантів виводили окремих людей за те, що вони не виконували вимоги про відстані з іншими людьми, а от на так званих демонстраціях проти расизму десятки тисяч людей порушували всі правила. Іноді виникає відчуття, що з боку політиків існують подвійні стандарти. Я б хотів, щоб політики хоча б раз набралися мужності й стали на захист поліції.

Роланд Тихі: У Берліні прийнято закон про поліцію, який містить вимогу доказування від зворотного, тобто вимагає, аби поліцейські доказували, що їхні дії не містили дискримінації. Чи відображає це глибоку недовіру до поліції з боку червоно-зеленого уряду міста?

Ханс-Георг Масен: Ні, я не думаю, що в уряду міста і справді є недовіра до поліції. З моєї точки зору, цим тільки прикриваються. І, до того ж, не йдеться про боротьбу з расизмом, а, в кінцевому рахунку, про те, як нашкодити поліції і завдати шкоди її авторитету у населення. Адже цілком зрозуміло, що через цей закон поліцейські будуть у майбутньому дуже стриманими щодо мігрантів.

Роланд Тихі: Тобто, ми отримаємо застосування законів із двома стандартами? Білий чоловік похилого віку може очікувати на жорстке поводження, а мігрант, навпаки, може розраховувати на те, що в разі його порушень поліція зробить вигляд, ніби нічого не бачить?

Ханс-Георг Масен: Ймовірно, поліцейські справді будуть застосовувати подвійні підходи, оскільки боятимуться порушити антидискримінаційний закон. Другий мій прогноз полягає у тому, що, найімовірніше, багато поліцейських задумаються, а чи не піти їм із поліції? Третій прогноз: цілком можливо, що багато молодих людей, які мріяли про роботу в берлінській поліції, відмовляться від цієї ідеї. А мій четвертий прогноз полягає у тому, що наша поліція за складом стане ще більш мігрантською. Тому що молодий араб, який почне працювати у поліції, має менше ризику бути звинуваченим у порушенні цього закону, ніж його молодий колега-німець. Проблема зв’язку поліції з арабськими кланами збільшиться ще більше. Цей закон призведе до погіршення суспільної безпеки.

Роланд Тихі: Що можна було б протиставити загрозі безпеці та порядку?

Ханс-Георг Масен: У мене стосовно цього немає запатентованого рецепту. Але все починається з того, що треба говорити про те, що ми бачимо, особливо це стосується порушень і негативних тенденцій у нашій країні. Тільки тоді, коли ми почнемо проблеми називати проблемами, то почнемо їх і вирішувати. Сьогоднішня Німеччина – не найкраща Німеччина всіх часів, як нам намагаються розповісти деякі професійні політики. У нас сьогодні в суспільстві існують серйозні негативні явища. Це стосується не тільки безпеки у суспільстві, але й інших сфер, наприклад, міграції, свободи висловлювати свою думку, державного телебачення і радіо, економічного становища, а також культури демократії у країні. Ліві користуються дуже успішною тактикою боротьби з політичними противниками, звинувачуючи абсолютно кожного, хто не виступає за лівий мейнстрім, «правим радикалом», «нацистом» або «конспірологом», і нещадно критикуючи таких людей. Ця тактика маргіналізації своїх супротивників і витіснення їх за рамки громадянського суспільства призвела до того, що і багато політиків-центристів стали старанно брати участь у цькуванні людей, аби самим не стати жертвами наклепницьких кампаній.

Цю тактику ми добре можемо побачити у випадку з пані Ескен, яка, з одного боку, відкрито солідаризувалася з хуліганською екстремістською організацією Антифа, а, з іншого боку, висуває нашій поліції звинувачення у «структурному расизмі». Відбувається маргіналізація і наклеп на все, що не є лівим, і применшення небезпеки, і навіть «обійми» з лівими екстремістами.

Маючи справу із лівими, я знову і знову переконувався, що з їхнього обличчя можна і потрібно зривати маски ханжів і пропагандистів. І тоді стає зрозуміло, що для них важливі не права людини і боротьба з расизмом. Це антифашисти разом із радянськими військами 17 червня 1953 року розстріляли народне повстання в НДР. Це антифашисти побудували так званий «антифашистський оборонний вал» (нім. Antifaschistischer Schutzwall) – пропагандистський вираз в НДР, що використовувався на офіційному рівні щодо Берлінської стіни. – прим. перекладача) і наказали стріляти у всіх, хто спробує його перетнути, через це було вбито багато сотень людей. І це саме «антифашисти-антирасисти» ставились в НДР до гастарбайтерів-в’єтнамців, як до людей другого сорту. А висуваючи звинувачення на адресу нашої поліції, ліві думають не про боротьбу з расизмом у рядах поліції або про боротьбу з дискримінацією.

Головне, про що думають ліві, – це про послаблення поліції, а, відтак, про послаблення нашої вільної демократії. У деяких політиків-центристів я бачу і критикую те, що вони не називають відкрито ці негативні тенденції в розвитку нашої держави і нашої демократії. У розмовах віч-на-віч багато політиків із великої коаліції (ХДС і СДПН) кажуть мені абсолютно відкрито, що вони, так само, як і я, стурбовані цими негативними тенденціями. Але публічно, особливо, коли розмовляють з журналістами, вони бояться висловлювати ці речі, тож ми не чуємо жодної критики, а тільки звичайну балаканину. У деяких немає громадянської мужності відкрито говорити про це. Із цим явищем ми у Німеччині вже стикалися в минулому і змушені були заплатити за це високу ціну. Я б хотів, щоб у нас сьогодні в Німеччині було більше людей із громадянською мужністю, особливо серед людей авторитетних, аби прості громадяни цієї країни могли сказати: «Є ще люди, які мають сміливість відкривати свого рота».

Роланд Тихі: Але чому ж політики не відкривають свого рота?

Ханс-Георг Масен: Це – дуже складна тема. Однією з причин є те, що багато політиків – не самостійні. Вони дуже часто залежать від свого депутатського мандата або політичної посади, адже живуть на зарплату, яку отримують за нього, і часто не мають певної професії і достатньої освіти для того, аби, в разі чого, знайти справу з відповідним доходом. Інша причина полягає в тому, що діє цькування людей, остракізм у ставленні до них. Я до цього говорив про тактику лівих, спрямовану на маргіналізацію людей з іншими політичними переконаннями. І це, ясна річ, відбувається також і в політичних партіях, і взагалі у політичній сфері. З тим, хто не «танцює», як усі, припиняють взаємини, його більше не запрошують на заходи, його припиняють інформувати.

Ніхто не хоче бути вигнанцем. Маргіналізація людей, остракізм у тоталітарних системах – ефективний засіб для того, щоб виснажувати та залякувати опозиціонерів. Багато людей тут же здаються і змінюють свою позицію, як тільки побачать, що з ними перестали спілкуватися і їм не надсилають більше інформацію. Це – фатально для демократії. Є політики, яких я особисто дуже добре знаю, і які, коли йдеться про політичні питання, не готові говорити те, що вони думають. Вони мені кажуть: «Я не можу собі дозволити так нашкодити собі та своїй родині. Адже тоді я став би політичним аутсайдером, і мене почали б лінчувати певні засоби масової інформації. Щоб цьому протистояти, ні у мене, ні у моєї сім’ї сил не вистачить».

Джерело: «Tichys Einblick», Ausgabe 08/2020 (https://www.tichyseinblick.de/unterstuetzen-sie-uns, https://www.youtube.com/watch?v=d7_hnO84X9s&feature=emb _logo)