Треба бути сліпим і глухим, аби не розуміти, не бачити й не чути наближення червоного цунамі зліва.

Ніхто не наробив кандидату Трампу більшої шкоди, ніж він сам, – його опівнічні божевільні твіти, шокуючі усні заяви, низка раптових звільнень членів свого кабінету, луна старих, ще допрезидентських, помилок та й просто брехня. Він нагріб на себе стільки лайна, що його опонентові Байдену не потрібно нічого говорити про себе. Будь-яку розмову про свою кандидатуру він може сміливо переводити на поле Трампа й просто загинати пальці, перераховуючи помилки останнього.

Байден – дуже старий, він переніс дві операції на мозку й постійно плутає міста та штати, в яких перебуває. Майже 50 років, як в ополонці, пробув він у Вашингтоні, не залишивши помітного сліду. З його іменем неможливо пов’язати жоден відомий закон, ініціативу чи політичний рух. Анічогісінько. Сидів рівно і не висовувався. Можливо, саме тому Обама і взяв його свого часу в команду. Всю свою кампанію цей безбарвний дідусь будує на трампівському негативі, якого повно, і який ніколи не закінчується. У нього, звичайно, є і свої скелети – син на важких наркотиках шість разів потрапляв у різні клініки, дочку теж затримували за наркотики та за опір поліції, рідний брат крав товар у магазинах і отримав умовний термін за керування машиною у неадекватному стані. Син, до речі, потрапляв не тільки у клініки для наркоманів – він також влаштовувався на напрочуд прибуткові посади у корпораціях України та Китаю, які не потребували жодної активної діяльності.

Такими є особисті риси кандидатів. Персоналії для людини мислячої, звичайно, мають значення, але завжди другорядне. Першорядне ж значення вони мають для людей сварливих, поверхневих і недалекоглядних. Ось нещодавно у Канаді запитали схвильовану домогосподарку – чому вона віддала свій голос Трюдо?

- Because he’s so cute!!! – чесно відповіла пані виборець, ляскаючи наклеєними віями. Вона щиро переконана у тому, що головне в політиці – не цілі, принципи, ідеали та напрямок, за які цінують кандидата, а приємна зовнішність і вміння красиво говорити.

Але ми – не такі. Діти «совка», ще на батьківщині ми об’їлися політкоректності, хоч називалася вона інакше. Ми бачимо, що коїться на вулицях наших міст, ми розуміємо, що роблять в університетах з нашими дітьми, і ми точно знаємо, куди демократи витратять левову частку наших податків. Нам не можна нав’язати помилкове відчуття провини за те, до чого наші прадіди не мали жодного стосунку. Ми виросли при розвиненому соціалізмі – і не хочемо назад. Пройшовши неймовірні складнощі еміграції, адаптації, подолання бар’єрів – своїх внутрішніх, які приїхали з нами, і нових, незнайомих, котрі виникли тут, – ми не бажаємо назад у соціалізм. Ми досі чудово пам’ятаємо, що це таке.

Не даймо себе обдурити. Так, Трамп – далекий від ідеалу. Дуже далекий. Але треба бути сліпим і глухим, аби не розуміти, не бачити і не чути наближення червоного цунамі зліва. Наше життя, життя наших дітей кардинально й надовго зміниться, якщо ми втратимо Білий Дім, Сенат і не повернемо Палату представників.

І що? – скаже оптиміст, – адже таке бувало і раніше!

Бувало й раніше. І стабільна, створена генієм батьків-засновників, американська Система згодом впорається з комісарами при владі, і маятник хитнеться в інший бік. Але станеться це вже не за нашого життя – вибратися із соціалізму набагато важче, ніж у ньому загрузнути. Венесуела теж не так давно могла похвалитися найвищим рівнем життя на континенті.

Вже незабаром у наших поштових скриньках почнуть з’являтися важкенькі конверти з бюлетенями для голосування. Ще є шанс.

Автор: Олександр Купрін

Джерело: «Континент»
https://kontinentusa.com