Парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в невеличкому містечку Палатайн ще у 1963 році, під керівництвом і опікою о. Йосифа Шарого, збудувала тимчасовий храм для потреб тодішньої невеличкої української греко-католицької громади.

Довгих 50 років церковця продовжувала служити потребам вірних, хоча вже була не в змозі помістити усіх парафіян. Тому в жовтні 2008 року з ініціативи парафіян та отця-пароха Михайла Кузьми, тодішній єпископ Чиказький Ричард Семенюк дозволив збирати кошти на побудову нового храму, та навіть більше – найменував майбутній храм офіційним Відпустовим центром єпархії Святого Миколая, присвяченим блаженним новомученикам Української Греко-Католицької Церкви ХХ століття.

10 жовтня 2020 року відбудеться освячення Відпустового Храму. Історію церкви Непорочного Зачаття, про покликання, служіння, як проходило будівництво святині, нам розповість настоятель церкви Непорочного Зачаття – отець Михайло Кузьма.

– Отче Михайле, для початку розкажіть, будь ласка, трошки про себе та Ваше покликання служити Богу і людям…

– Я виріс у священничій родині. Обидва мої дідусі були священниками. Один залишився в Україні, другий виїхав до Канади. Батько, хресний батько, вуйко були священниками. Будучи малим хлопцем, я не хотів бути священником. Був собі таким малим бешкетником але церковне життя було дуже важливе у житті нашої родини. Я приходив на молебні, в свята та неділі на літургії. Моя бабуся, жінка священника, молилася щодня у церкві на 2-ох, 3-ох літургіях парафії Св. Миколая в Торонто. Бабуся дуже багато молилася за мене на вервиці, вона бачила, що я був неспокійний хлопець. І дві важливі події, відбулися в моєму житті: я мав сон про жінку з прекрасним обличчям, що дивилася на мене з великою любов’ю в очах. Мені важко було зрозуміти, як мене хтось може так сильно любити? Вдруге, коли я побачив її, я зрозумів, що жінка бачить моє серце і душу – і всерівно дивиться на мене з любов’ю. Я завжди вірив, що жінка була Матір Божа. Це мене зворушило, я почав вірити, що Бог мене любить. В душі йшла внутрішня боротьба. Як Бог може любити такого недостойного, як я? Друга подія, яка мала на мене вплив, була розмова з священником, який мені сказав: «Михайле, ти непоганий хлопець, але маєш багато злості і образи у собі, ти почуваєшся нещасливим. Але можеш віднайти спокій і щастя, якщо пробачиш всіх, на кого маєш образу». То було не легко, але з часом я почав багато молитися і просити Бога, щоб допоміг мені пробачити, позбутися гніву, який мене переповнював. Я молився щодня багато, роками. І чим більше я молився, тим спокійніше ставало на душі.

Щодо мого покликання стати священником, теж сни відіграли важливу роль. Часто мені снилося багато бідних людей, яким я дуже хотів допомогти. Я не міг спати ночами. Думав може стану лікарем, буду багатим і допомагатиму бідним. Я багато думав і запитував: «Господи, що маю робити?» Одного дня я сказав собі: «Господи, якщо Ти хочеш, щоб я був священником, то дай мені знак». І сни, які переслідували мене, припинилися. То був знак для мене, з якого я відчув, що я буду священником. Я зрозумів, що люди, які мають різні проблеми в житті: фізичні, матеріальні, духовні, фінансові, але також мають Бога у серці і відчувають Божу любов, вони будуть мати силу подолати всі проблеми та почуватися щасливими – незалежно від обставин. З часом я поїхав до Риму, де навчав Патріярх Йосип Сліпий. Два роки я провчився в семінарії і повернувся в Канаду на рік, де вивчав психологію. Але після року знову поїхав до Риму, де закінчив навчання. Пізніше навчався в Чикаго. Але найважливіше в моєму житті, не те, що я осягнув розумом, а зустрічі з Богом, які вплинули на моє життя і є сенсом віри. Це не знання про Бога, це переживання серцем, пізнання Його любові.

– Як довго Ви служите на парафії Непорочного Зачаття в Палатайні?

– Я служив в парафіях Св-х Володимира й Ольги, Св. Миколая, Св. Йосифа, Св. Михаїла в Гренд Репідс, Мічиган, 6 років я був парохом в Мішавака, Індіана. Владика Михаїл Вівчар запросив мене до Палатайну, де я служу вже 25 років. Я дуже люблю свою парафію. Люди на цій парафії є надзвичайно добрі. Так, всюди є добрі люди, але тут найбільше з усіх парафій я знайшов любов, єдність і співпрацю. Можливо, і я за роки служіння навчився більше любити і розуміти інших. Я вірю, що парафія – це християнська родина. Всі, хто відвідував нашу парафію, завжди почувалися дуже добре, як вдома. Дуже важливо є для мене і я заохочую всіх парафіян до духовного росту, прагнення до святості і любові. Любов і єдність парафіян приводить громаду до Бога. Для мене головне, щоб люди відчували потребу зростати у любові до Бога і до ближнього. Є і заповідь така: любіть Бога всім серцем і ближнього свого, як самого себе. Я намагаюсь скеровувати парафію в цьому напрямку – до єдності, любові, розвитку духовного життя. Радію, що парафія зростає. На початку парафія налічувала 60 родин, тепер близько 170 вписаних родин. Багато маємо, людей, які ще не зареєструвалися, але приходять молитися до нашого храму.

– Розкажіть, будь ласка, як і коли виникла ідея будівництва нової церкви?

– Коли я приїхав 1996 року до Палатайну, під супроводом президента Парафіяльної Ради пана Джона Пенко ІІ, Парафіяльна Рада розглядала ідею подальшої можливості розширення чи будівництва нової церкви. Джон Пенко був надзвичайною людиною. Він часто молився в церкві на вервиці, і казав, що потрібно збудувати нову церкву. Усе зупиняється у зв’язку зі смертю пана Пенко. Я ніколи не бачив себе в організації будівництва храму, я люблю працювати з людьми, будувати духовну парафію. Я знав, що будівництво, фінанси не є моїм талантом. Тому на якийсь час думка про побудову нової церкви згасла. Згодом я познайомився з американцем Френком Авантом, він був римо-католиком. Ми стали друзями, і він став ходити до нашої церкви. Якось в суботу, 21 вересня 2008 року, Френк звернувся до мене: «Отче, сьогодні під час літургії, мені прийшла думка, що тут потрібно будувати нову церкву». Я йому теж відповів: «Френк, ти не повіриш, мені теж сьогодні під час літургії прийшла та сама думка». Думаю, то була дія Святого Духа. Того самого дня Владика Річард був на парафії для посвячення СУМу і дав своє благословення на збір інформації щодо планування нової церкви. Пізніше було сформовано будівельний комітет, до складу якого ввійшли члени Парафіяльної Ради. Головою комітету було вибрано пана Френка Аванта. В листопаді 2009 Френк Авант, римо-католик, отримав дозвіл на зміну обрядового статусу і став членом нашої парафії та Української Греко-Католицької Церкви. Він удостоївся стати читцем, носієм свічки та кантором. Також розпочалася його підготовка як кандидата на священство, і він поїхав до Вашингтону. У вересні 2011 Патріярх Святослав Шевчук відсвяткував Божественну Літургію і поблагословив два наріжні камені, які вмуровані в основу Відпустового Храму. На каменях написано українською та англійською мовами: «Дім мій домом молитви назветься для всіх народів» (Мр. 11:17).

– Яка була організаційна і фінансова складова будівництва?

– У 2009 році ми знайшли доброго архітектора, він був православним, і коли дізнався, що церква називається Непорочного Зачаття, відмовився працювати над проектом будівництва. З часом ми знайшли другу групу людей – «Ікона студіо» з Квінленду. Архітектор – брат отця Томи Лоя, який служить в Католицькій церкві Візантійського обряду в Чикаго. Після багатьох зустрічей «Ікона Студіо» теж відійшла від будівництва. В 2011 році ми часто мали зустрічі і обговорювали питання будівництва з Френком, як головою комітету, пізніше став головою Михайло Пенко. Одного разу на зустрічі був присутній владика Річард Семенюк, який сказав: «Я хочу щоб Ви будували Відпустовий храм». Я обіцяв владиці, що ми щосереди молитимемося за потреби Єпархії, за навернення всіх людей у світі до Ісуса Христа та за духовне і тілесне зцілення. Ми знайшли чудового українця Йосипа Мицика, який нещодавно упокоївся в Бозі. Він запропонував реконструювати існуючу церкву з добудовою, що і було зроблено. В 2012 року розпочалися перші молитовні прощі до Палатайна, що збирали вірних з усіх парафій Чикаго і околиць. Протягом семи років поспіль на початку червня парафія спільно з осередком Спілки української молоді в Палатайні проводила фестиваль «Червона рута», що відкривав сезон низки фестивалів всієї Чикагівщини. Цього року, у зв’язку з карантинними обмеженнями, було проведено віртуальний фестиваль. А у листопаді кожного року відбувався гала-бенкет для збору коштів на проект побудови нового храму, який постав вже сьогодні, і гуртуватиме навколо себе ще більше парафіян і прочан.

З початком робіт проект був розрахований на суму в 2,200,000.00 американських доларів, які ми отримали в позику від Самопомочі. На сьогоднішній день на проект витрачено близько 4,100,000.00 американських доларів. Завдяки організаціям, громаді, людям з різних парафій, навіть у римо-католицькі парафії робили збірку на будівництво святині, ми з Божою допомогою назбирали близько 1,400,000.00 американських доларів. Решта необхідної суми для погашення боргів продовжуємо збирати.

– Чи є аналогічні відпустові храми східного обряду в Америці, чи це місце буде перше в історії церкви за кордоном?

– Це унікальний відпустовий храм з мощами українських мучеників XX століття, який не має аналогів в світі. Новозбудована церковна зала, разом із залою у підвалі, одночасно може прийняти 400–500 людей. Блаженніший Патріарх Святослав благословив передачу частички мощів новомучеників ХХ ст. для почитання в єпархіальному відпустовому храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Ми вже маємо мощі 8-ми новомучеників: Миколая Чарнецького, Йосафата Коциловського, Петра Вергуна, Івана Слезюка, Симеона Лукача, Володимира Прийми, Лаврентії Гарасимів і Олімпії Біди. У вересні 2011 року Патріарх Святослав під час свого Пастирського візиту до Чикаго відвідав парафію у Палатайні і виголосив: «Те, що ми, як церква Христова, отримала від апостолів, сьогодні маємо Вам передати – це є жива присутність Христа між нами. Так, як тоді, в тих апостольських часах, люди потребували, щоб Христос їх торкнувся, їх оздоровив, щоб сила Божа їх відновила у повноті людського життя, таку саму потребу маєте і Ви сьогодні. І те, що ми, як церква Христова, Вам передає – це є можливість бути доторкнутим живим Богом, отримати цю силу Божу, яка виходить з Христа, для того, щоб Вас всіх відновити. Лише тоді, коли ми поставимо Ісуса Христа, живого Бога, який є між нами, як наріжний камінь нашого життя, тоді ми все збудуємо. Казав владика, що Вам потрібно 2 млн. Ви їх знайдете, якщо Ісус Христос буде наріжним каменем для кожного з Вас».

Моя мрія, щоб храм був відкритий 24 години, і люди мали можливість молитися безупинно. Я шукаю таких людей, які будуть мати бажання молитися в різний час доби. В нашій східній традиції, ми маємо чудові всеночні моління. В тижні є 164 години, якщо люди по черзі будуть молитися хоча б одну годину, церква не буде закриватися. Звичайно, плануються проводити реколекції, прощі, духовні програми. В майбутньому плануємо організовувати піші прощі. Наприклад на вихідні з церкви Йосифа прочани матимуть можливість пішки приходити до відпустового храму. Відпуст – це форма духовної реабілітації, яку Церква з материнською турботою пропонує своїм дітям, які отримали духовні рани внаслідок власного гріха. Сповідь, під час якої відбувається відпущення гріхів, можна порівняти з медичним втручанням, завдяки якому вдається перемогти хворобу. У цьому таїнстві людина, визнаючи небезпеку, що їй загрожує, отримує від Бога дар зцілення. Біля церкви є велика ікона Унівської Богородиці, звідки наш владика Венедикт Алексійчук, який дуже багато спричинився у молитовному і фінансовому плані до будівництва. Владика Венедикт Алексійчук часто відвідує громаду в Палатайні, кожного разу підкреслюючи унікальність парафії, що, незважаючи на свою поки що невелику численність, є живим свідченням внутрішньої злагоди представників різних хвиль еміграції, що бажають спільно зростати у вірі й доводити світові, що в нас є не лише славне минуле, але й перспективи розвитку в сьогоденні.

– Щиро дякую, отче Михайле, в суботу, 10 жовтня, будемо молитися разом з Вами фізично і віртуально в новому Відпустовому Храмі.

Фотографії зі ФБ-сторінки
о. Ярослава Мендюка