rss
10/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Софія Міколяш-Георгієв: «Не варто мріяти про перемоги на конкурсах – потрібно мріяти написати твір, котрий надихатиме читача!»

Добре знайома нашим читачам активна громадська діячка та бізнес-вумен Софія Міколяш-Георгієв рік тому несподівано здивувала Українську околицю вражаючою зміною профілю діяльності: не тільки написала роман, а й отримала відзнаку за нього на міжнародному конкурсі «Коронація слова».

Книга щойно вийшла з друку – і українські читачі вже отримали перші примірники. А поки книга дійде до чиказьких читачів – пропонуємо вам невеличку розмову з письменницею, котра, попри щільний графік відвідин України, встигла відповісти на кілька запитань для «Часу і Подій».

– Чи мріяли Ви в дитинстві стати письменницею?

– В дитинстві – ні, як і в юності – ні, і в зрілому віці – ні. Про таке і мріяти не могла, хоча і любила літературу змалечку, й постійно щось нотувала. Я росла в сім’ї вчителів, серванти квартири котрих були вщент набиті не кришталем і сріблом, а саме книгами. Взагалі письменник/ця для мене було чимось надто високим і недосяжним. Слово за своєю вібрацією близьке до слова священник. Обидва несуть подібну місію: торкaтися людських душ, відкривати краще розуміння нас самих, та вдосконалювати.

– А вірші писали?

Title 

– Так, саме з віршів все і почалося в дитинстві та юності. Активно писалися вірші і протягом весняного карантину. Мама мого батька мала цей дар, певно, саме від неї передалося мені й батькові.

– Що Вас наштовхнуло на прозовий твір?

– Від самого початку 2016 року почала активно приходити проза. Пов’язую це з додаванням до мого життя додаткових стресових факторів (як навчання в East-West Iniversity Chicago) у вже доволі зрілому віці, з інтенсивним ритмом життя. Думаю, що це і була концентрована сублімація, тільки я тоді ще цього не усвідомлювала, все було на більш інтуїтивно-інстинктивно-імпульсивному рівні. У 2018 році я потрапила на творчу зустріч в Чикаго із відомим письменником Степаном Процюком, і саме після неї та прочитання «Битися головою до стіни» я зрозуміла, що те, що я пишу – це не просто нотатки, це може стати повноцінною книгою. Зa цeй момент просвітління вдячна саме творчості пана Степана. Тепер розумію, що я йшла до цієї книги все своє життя. І вона є продуктом двох модифікованих ментальностей, оскільки половину свого життя я прожила в Україні, і половину в США. Бажання ідентифікації, цілісності і повної реалізації за життя, були головними рушійними силами, що перебороли стигматично-паралітичний страх у пошуку відчуття щастя й наповненості.

– …І що наштовхнуло на ідею подати твір на «Коронацію слова»?

– У процесі написання я вивчала український літературний ринок, його специфіку та механізми. І відкрила для себе, що ніша саме психологічного роману, або жіночого роману, як її ще називають, є не надто заповнена в Україні, особливо жінками-письменницями. Про це говорила в своїй статті одна з письменниць-переможців саме Міжнародного конкурсу «Коронація Слова». Також я усвідомила, що аналогів йому нема в усьому світі, і він є своєрідним українським «Оскаром» для письменників та якісною платформою, особливо для початківців. Я розуміла, що теми, які я порушую в моєму романі, є доволі важкими й певною мірою табуйованими в нашому суспільстві. А відтак, мені потрібно було підсилити свій дебют саме нагородою такого визнаного й вагомого конкурсу, що мало спростити роботу в пошуках свого видавця. Я дуже вдячна засновникам «Коронації слова» – подружжю Логушів, що вже 20 років відкривають нові імена на небосхилі української літератури.

– Коли летіли на церемонію – чи вже знали, що отримаєте нагороду?

– Так, звичайно. Отримала дзвінок, що сповістив таку життєво важливу для мене новину.

Тільки не знала, яку саме нагороду я отримала. Диплом-спецвідзнака «Міжнародний вибір» була дуже актуальною і надзвичайно доречною в моєму випадку.

– Як знайшли вашого видавця – чи видавництво саме Вас знайшло?

– Це був процес, до якого я була готова. Спілкувалася з трьома видавництвами, та моїм стало саме Київське видавництво «Світ Успіху», яке очолює чудова жінка, пані Неоніла Струк, з якою я заочно познайомилася саме на пресконференції «Коронації Слова». Я вдячна їй і всій команді видавництва за наш спільний шлях, що припав і на безпрецедентний час пандемії, що відкинуло друк на добрих три місяці назад, та ми гідно справилися з усіма випробуваннями і видали книгу, якою можемо пишатися. І це тільки початок – оскільки я вже працюю над другою частиною, в планах і третя.

Title 

– На яку реакцію читачів і живої студентської аудиторії розраховували – і яку отримали?

– Я не люблю ставити будь-яких фільтрів, чи обмежувати себе очікуваннями. Життя мене навчило вільно виявляти свої емоції, бути присутньою в моменті зараз і з вдячністю приймати всяку реальність. Звичайно, що був «мандраж», та я і сподіватись не могла на таке чітке, тепле і глибоке сприйняття мого твору незалежними експертами. Професори Київського Університету імені Бориса Грінченка надзвичайно серйозно підійшли до повного занурення в матерію/волокно мого твору і скрупульозного вивчення його як унікального явища в українській літературі. Визнали високу енергетичність, психоаналітизм, та з нетерпінням чекають його другу і третю частину для подальшого вивчення та з’єднання всіх цяток. Зустріч зі студентами для мене була дуже зворушливою, бо моя книга є для молоді, не тільки для зрілого інтелектуала і його копання поміж звивин мозку і між рядків.

– Чим найбільше вразила Україна в часи пандемії?

– Гостинністю. Поруч людей, близьких по духу, які щиро взяли на себе колосальні обсяги роботи щодо організації живих презентацій в Івано-Франківську та Києві, і зробили неможливе можливим та надзвичайно успішним, я практично не відчувала жодних обмежень. Вклоняюся перед видатним письменником Степаном Процюком та своєю видавчинею – пані Неонілою Струк, що в переможному тандемі вели мене тільки вперед.

Також неабияк мене вразила присутність нашої UWB президента Олі Наконечної на презентації моєї книги в Національному музеї літератури у Києві, і вся її тепла підтримка мене, вже як автора. Можу сказати, що цей особливий, у всіх сенсах, рік 2020 є найщасливішим роком в моєму житті.

– Ви були засновницею організації «Українські Жінки в Бізнесі» (UWB Ukrainian Women United), котра гуртувала жінок, що займаються бізнесом у США, також знаю, що ви берете участь у семінарах, котрі проводять жінки, що займаються бізнесом в Україні. Як відреагував жіночий бізнес на пандемію коронавірусу?

Title 

– Найперше хочу зазначити, що зараз, щоб долучитися до нашої організації, не обов’язково мати бізнес. Ми об’єднуємо багатогранних жінок українського походження. Саме тому після 7 років роботи ми змінили назву організації з Ukrainian Women in Business на UWB Ukrainian Women United, оскільки сам час нам показує, диктує та вдосконалює робочі процеси і механізми, знімає призми обмежень. Зараз ми займаємося більше соціо-культурними заходами, не тільки підтримкою та пропагування підприємництва та філантропією. Організація не припинила активної роботи протягом посиленого весняного карантину в США, зуміла миттєво і адекватно адаптуватися до новітніх реалій. Ми пропонували нашим членкиням корисні віртуальні семінари та створили своєрідну психологічну групу підтримки, котру очолила професійний психолог Інна Попко, за щиру працю котрої ми всі дуже вдячні.

В Україні ми вже вдруге стали частиною жіночого форуму від глянцевого видання «Business Woman», що очолює іванофранкінчанка Києва пані Ганна Крисюк. Жінки тонко відчувають зміни в просторі й вміло перевинаходять себе та адаптуються до модерації.

– Ви займаєтеся благодійністю для дітей-сиріт. Контролюєте, куди витрачаються гроші?

– Ми вже роки працюємо з Благодійницькою мережею в Івано-Франківську, яка є ініціатором підтриманого проживання сиріт «Оселі Віри, Надії та Любові», проекту, який ми фінансово підтримуємо, і який зараз опинився під загрозою абсолютного припинення фінансування на державному рівні. Жодної потреби контролю в нас ніколи не виникало, оскільки організація прозоро веде свою діяльність і ми задоволені нашою плідною співпрацею.

Title 

– Чи не плануєте проводити «курс молодого письменника» для сиріт Оселі?

– В Оселі живуть четверо молодих людей з обмеженими мобільними, і не тільки, можливостями. Звичайно, що кожен з них має свої таланти, та думаю, що наразі література не є в діапазоні.

Бачу більше як курс для широкого загалу «Як написати/видати свою першу книгу». Та мені би не хотілося зараз розпорошуватися, я дуже свідомо ставлюся до моїх пріоритетів, волію більше сфокусуватися до кінця цього року над написанням моєї другої частини роману та перекладом англійською мовою першої.

– Що побажаєте тим, хто тільки мріє про статуетку «Коронації слова»?

– Припинити мріяти про статуетки – і почати мріяти про створення вагомого твору, що надихаюче торкатиметься своєю високою енергетикою душ і сердець інших, несучи віру, надію, любов та цілісність.

– Щиро дякую за розмову!

– Дякую!

Перший дзвоник у школі «Барвiнок» у Пейлос Парку

Українська Святиня – Оновлений Храм в Палатайні, який приймає людей усіх націй

Обіжник#2020-42 (10/14/2020)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com