rss
10/20/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Світлій пам’яті Марти Коломиєць (1959-2020)

Наближається 40-ий день Мартиних останніх земних побачень, попереду небо і вічність, зоряний дім, де кожному з нас належить одне вікно. Промені з її, яскраво-освітленого, досягають землі, бо тут залишилися велика любов, якою Всевишній віншував при народженні.

Марті Коломиєць за останній місяць тисячі знайомих і зовсім незнайомих людей адресують свої листи, на цей раз – вдячності за все, що зробила, я ж дякую за присутність у моєму особистому житті. Дві долі – такі однакові у бажанні самореалізуватися, досягти, перейняти, бути почутою... Два континенти – одна народилася в США, інша в Україні. Два літаки з квитком на постійне місце проживання – мій до Чикаго, її – до Києва. Життя відрізнялося восьмигодинною різницею в часі та її, Мартиною, присутністю, часто віртуальною, та все ж безперервною... Як журналістки у моїх радіопрограмах; як лідера проекту з розвитку громадянського суспільства я зустрічала її з групами міжнародних делегацій у Чикаго; як з дочкою художника, Анатолія Коломийця, радилася щодо інсталяцій батькових виставок у музеї, як з директором з комунікацій Української католицької освітньої фундації – обговорювали разом з чоловіком Марти, Данилом Яневським, проект стажування студентів школи журналістики УКУ в Чикаго... Через подружжя Яневських я познайомилася з багатьма непересічними сучасниками, які, як і вони, живуть повноцінним, цікавим, яскравим життям… яке, на превеликий жаль, одного дня зупиняється... Ніколи не могла уявити, обслуговуючи як офіціантка на весіллі у Марти з Данилом, що долі наші часто перетинатимуться на двох берегах і двох континентах.

Цей синій ранок, як сльоза... З білими дорогами її слідів... Янголи зачерпнули синяви в Мічигані, понесли над Дніпро... Дощем любові з рідного міста від рідних людей скроплюють стежину до райської брами... Спи спокійно, дорога Мартусю... Ми з тобою сьогодні в молитві, в думках, у спогадах про чисті миті наших побачень по два боки океану. Два роки тому, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, були на прощі в монастирі в Уневі. Повна життя, доброти, любові, Марта розпитувала мене про дітей, родину, а по поверненню до Львова цілий вечір ми бродили цукернями, які були нашими... Тоді на прощання ми обидві розплакалися... Дякую тобі, що ти була і є в моєму житті... Обіймаю... Бачу твою щиру усмішку і поспішне – «Па-Па... там Данило чекає!!!»

«У цей важкий час ми усі усвідомлюємо, що у дуже багатьох справах Марта була донором для хороших справ і для усіх нас, а ми – приймачами її світлої енергії. Тому ми дуже вдячні Марті Коломиєць за її життєствердність», – написав владика Борис Гудзяк, щирий приятель Яневських.

Марта Коломиєць стала зіркою для українських журналістів ще у 1987 році. Тоді про неї писали як про «шпигунку», яка наважилася записати інтерв’ю з В’чеславом Чорноволом та Михайлом Горинем. На сторінках Фейсбуку Мартин Кислий, один із її друзів, розповів про цікаві факти:

«У 2015 році переглядав справи 16 фонду (секретаріат КДБ УРСР) за 1987 рік в архіві, мені трапився один з багатьох листів Голови КДБ Галушка до Щербицького про націоналістичну діяльність Чорновола та видання Українського вісника. Проте, наприкінці цього повідомлення була зазначено, що з метою формування суспільної думки проти «отщепенцев», та з використанням матеріалів конфіскованих у «гражданки США Коломыец», було підготовано проект статті «Интервью из-под полы» до «Радянської України». У проекті статті, з усією тогочасною риторикою, яскраво оповідалося, як під час митного контролю в Борисполі було затримано «контрабандистку», мешканку Нью-Йорка Марту Коломієць, в якої було вилучено «мініатюрну» відеокасету. Під час перегляду касети було виявлено, що на ній записано розмову з В’чеславом Чорноволом та Михайлом Горинем. Очевидно, що стаття була не про Марту Коломієць, її візит лише спробували використати для того, щоб пов’язати Чорновола зі СКВУ та ЦРУ та викликати у широкої громадськості осуд таких зв’язків. Коли я сказав Марті, що знайшов у архіві згадку про її візит в Україну в 1987 році, вона дуже зраділа, бо подумала, що знайдено конфісковану тоді в неї в Борисполі відеокасету. Коли ж я пояснив, що, на жаль, мова йде лише про копію статті в Радянській Україні, вона мені розказала про той випадок, про те, що інтерв’ю з Чорноволом та Горинем сталося абсолютно випадково, що, очевидно, ніякого завдання від ЦРУ вона не мала і просто під час випадкової зустрічі використала унікальну можливість записати дисидентів, про яких тоді говорили за океаном. Марта згадувала, що, окрім провокативної газетної статті, з метою підірвати довіру до Чорновола, її касету декілька разів крутили по Львівському ТБ (може вона там збереглася?). Вона жартувала, що касета виявилася кориснішою в Україні, де, згідно з переказами, її, на вимогу глядачів, повторювали і повторювали в ефірі, ніж у США.

Після випадку у Борисполі Марті Коломієць було заборонено в’їзд в СРСР, приїхати в Україну вона змогла вже у 1990-му році, а в 1991 році в готелі Дніпро було відкрито бюро «The Ukrainian Weekly».

Від того часу минуло понад тридцять років... Вона, яка оселилася назавжди в Україні, готувалася прийняти громадянство України. Заяву на ім’я президента України написала, відправити не стало часу... З дозволу чоловіка, Данила Яневського, публікую її зміст, щоб побачити, скільки можна вмістити праці у долоні жінки-українки.

Title 

«Високоповажний Пане Президенте!

Я, Коломиєць Марта-Анна, громадянка США, походжу з української родини. Мої батьки, внаслідок непереборних обставин ІІ Світової війни, були вивезені за межі України. Наше покоління виховувалося в дусі не тільки американського, але й українського патріотизму. Я вчилася в Школі українознавства в м. Чикаго, вільно володію українською мовою, була активним членом скаутської організації ПЛАСТ. Після закінчення університету Urbana-Shampaign за фахом «журналістика», працювала директором Українського Інституту Америки, згодом – редактором найстаршого українського англомовного тижневика The Ukrainian Weekly, який видає Український Народний Союз у Сполучених Штатах Америки.

З січня 1991 р. постійно проживаю в УРСР/Україні. В березні 1991 р. відкрила в м. Київ бюро The Ukrainian Weekly (акредитація в МЗС УРСР N 2), перше іноземне представництво ЗМІ в УРСР, очолювала до 1997 р. Одночасно працювала кореспондентом агентства Associated Press та Newsweek в Україні.

В 1996- 1999 рр. працювала прессекретарем Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). За моєї участі в Україні було реалізовано сотні профінансованих проектів у секторах «громадянське суспільство», «охорона здоров’я», «економічний розвиток», «аграрний сектор», «розвиток парламентаризму та демократії»).

В 1999-2002 рр. – директор Української програми ринкових реформ. Мета програми – економічна освіта громад України через телевізійні та радіопрограми, друковані засоби масової інформації. За моєї ініціативи та безпосередньої в Україні було створено 25 регіональних прес-клубів, більшість з яких працюють досьогодні.

В 2002-2004 рр. очолювала програму «Партнерство за прозоре суспільство». Фокус програми – створення антикорупційних громадських коаліцій (у співпраці з профільним комітетом Верховної Ради України, який очолював Володимир Стретович).

В 2004-2007 рр. – керівник програми «Партнерство громад», основна мета якої – розвиток місцевого самоврядування, допомога в розробці місцевих ініціатив в сфері комунальних послуг, а також встановлення зв’язків між містами України та США (наприклад, Києва та Чикаго). Я є членом Ради Комітету «міста-побратими Київ-Чикаго» («Kyiv-Chicago sister cities»).

В 2007-2009 рр. – керівник Українського офісу Національного демократичного інституту США (NDI), який допомагав розвитку всіх українських політичних партій, без огляду на їх ідеологічні розбіжності.

В 2010-2012 рр. – директор з комунікацій Української католицької освітньої фундації, основна мета якої – розвиток Українського Католицького Університету (м. Львів) як флагмана університетської освіти в Україні, заснованого на передових європейських та світових стандартах навчання.

З 2006 р. – член правління україно-американської організації «Приятелі дітей», яка надає матеріальну допомогу українським сиротам та знедоленим дітям.

З 2010 р. – член правління Українського жіночого фонду, який активно допомагає розвитку українських жінок в сферах бізнесу, політики, громадянського суспільства.

З 2013 р. керую Програмою академічних обмінів ім. Сенатора В. Фулбрайта, спонсорованою Конгресом США. В рамках програми понад 1 000 українських вчених та студентів отримали стипендії для навчання в провідних вишах Сполучених Штатів, а понад 800 громадян США стажувалися та навчалися в Україні.

В 2001 р. я отримала посвідку на постійне проживання в Україні, маю тут нерухоме майно.

У 2006 р. Указом Президента України за особливі заслуги перед Україною мені було надано звання «Заслужений журналіст України».

Шановний Пане Президенте!

Понад усе мої батьки, які все своє життя жили рідною Україною, десятиліттями брали якнайактивнішу участь в діяльності українських громадянських організацій у США, мріяли отримати громадянами України. Найбільшою нагородою для батька, Коломийця Анатолія, стало присвоєння почесного звання «Заслужений художник України». До отримання громадянства він, на жаль, не дожив.

Прошу Вас надати мені громадянство України. Розглядаю таку можливість як велику честь та відповідальність».

16 серпня 2020 померла Марта Коломиєць – директорка Програми імені Фулбрайта в Україні, керівниця багатьох освітніх і культурних проєктів. 22 серпня 2020 року у Києві, в Патріаршому Храмі, відбулося прощання, поховано на Байковому кладовищі в Києві. Іван Малкович, добрий приятель родини, одним з перших повідомив інтернет-спільноті про її відхід: «Бог забрав до себе Марту Коломиєць— одну із найсвітліших людей, яких я знав, людину великого серця. Таких друзів у житті нам даровано зовсім обмаль, і коли вони так раптово відходять, відчуваєш, як збільшується неосяжна порожнеча... Справжня Приятелька, якій можна було довірити найсокровенніше. Будучи визначною громадською і суспільною діячкою, яка зробила для України море добрих справ (і мала ще чимало високих задумів), Марта водночас була наділена зовсім неформальним даром здружувати і зріднювати людей з різних континентів, огортаючи їх своєю турботливою увагою. Думаю, мало хто з нас зумів віддячити їй такою самою мірою. Тепер залишається тільки молитва. Царство Небесне, дорога Мартусю! Найсвітліша, найвдячніша пам’ять. Співчуття усій твоїй родині».

26 вересня 2020 р. поминальні відправи за св. пам’яті Марту Коломиєць відслужаться в Чикаго, в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги. Приношу щирі співчуття родині.

 

Марія Климчак,
редактор радіопрограми
Українська Хвиля

Прощальне слово Данила Яневського дружині Марті Коломиєць (1959-2020)

Боєць із двома іменами

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com