rss
10/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Ескендер Барiєв: «Чорний лебідь» для Росії вже десь летить...»

Голова правління Кримськотатарського ресурсного центру – про те, чому до повернення Криму треба готуватися сьогодні.

Кримськотатарський ресурсний центр – громадська організація, яка ставить собі за мету роботу з досягнення забезпечення колективних прав кримськотатарського народу й індивідуальних прав усіх жителів Криму для досягнення поступального розвитку суспільства та регіону в цілому, ведення правозахисної діяльності, ведення і підтримки культурно-просвітницької діяльності, захисту екосистеми Криму. Один із найголовніших напрямів діяльності КРЦ – аналіз правової системи та розробка проєктів законів й інших нормативних актів. «День» поговорив із головою правління КРЦ Ескендером Барієвим про правове забезпечення деокупації Криму та нинішні правові проблеми з захисту кримчан.

– Ескендер-агъа, як виникла ідея створення КРЦ і що вже вдалося зробити щодо вдосконалення правової системи стосовно статусу Криму та його жителів у нинішніх умовах?

– Ідея створення КРЦ виникла 2015 року. Це було так. Після березня 2014 року ми створили Комітет із захисту прав кримськотатарського народу. Він активно діяв. Ми проводили пресконференції, організували гарячу лінію, збирали інформацію про порушення прав кримських татар та українців. У грудні 2014 року ми намагалися провести заходи, присвячені Міжнародному дню прав людини, за нами вели стеження, надавали застереження, а на пресконференції облили зеленкою і провокували бійку, а вже 17 січня 2015 року ми провели Всекримську конференцію активістів Комітету із захисту прав кримськотатарського народу, і наші опоненти намагалися його зірвати, провокували бійку. Але ми все одно ухвалили низку звернень і 22 січня виїхали з Криму, що відправити їх адресатам.

Пізніше щодо координаторів Комітету та мене особисто російськими силовими органами були відкриті кримінальні справи за кількома статтями, пов’язаними з екстремізмом, нам також інкримінували заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації, створення некомерційної організації, що несе загрозу суспільству, й інші звинувачення. Проте ми збиралися ще повертатися до Криму, але після того, як 29 січня був заарештований Ахтем Чийгоз, і в Криму почали викликати на допити наших активістів, ми вирішили, що ми не можемо повернутися, тому що це призведе до ліквідації комітету. Тоді ми побачили, що в умовах Криму оптимальною формою організації роботи був комітет, але тут, в умовах громадянської свободи ми могли працювати ефективніше, і ми вирішили створити Ресурсний центр, щоб не лише моніторити ситуацію, але накопичувати різноманітні ресурси – методичні, організаційні, фінансові для допомоги тим, хто прагне покращувати ситуацію в Криму. Ми дозріли до жовтня 2015 року та зареєстрували наш центр.

– Ви відразу визначили коло роботи й обсяг завдань? Що було на першому плані?

– Ми ставили три завдання. Це – правозахисна діяльність, моніторинг переслідувань усіх кримчан, зокрема, й кримських татар. Друге – надання допомоги та підтримки будь-якої ініціативи, пов’язаної з Кримом. Наприклад, ми допомогли перереєструватися поза Кримом орієнтовно 10 громадським організаціям, це – Кримськотатарський молодіжний центр, організація дослідників історії кримськотатарського народу, Союз молодих держслужбовців та інші, яким ми допомагали встати на ноги, допомагаємо їм вирішувати питання фінансування, ведемо пошук донорів і так далі.

Ми ініціювали міжнародний рух за деокупацію Криму та солідарність із кримськотатарським народом #LIBERATECRIMEA, беремо активну участь у міжнародній ініціативі «Об’єднані прапором», тісно співпрацюємо зі спеціальними механізмами ООН із питань прав корінних народів, увійшли до складу різних правозахисних коаліцій. У 2019 році завдяки нашому сприянню Латвійський і Литовський сейми визнали депортацію кримськотатарського народу 1944 року актом геноциду, і роботу з цього питання ми ведемо зараз ще з 25 країнами.

Третій напрям, який ми вважаємо дуже важливим, це – нормотворча діяльність, розробка законопроєктів і підзаконних актів. Ініціюємо комітетські слухання, круглі столи, щоб підтримувати прогресивні ідеї щодо вдосконалення українського законодавства. З 2014 року ми проводили адвокаційну кампанію з визнання депортації актом геноциду Верховною Радою України. Народний депутат Микола Княжицький зареєстрував проєкт постанови, який був прийнятий 12 листопада 2015 року. Ми брали участь у розробці проєкту змін до 10 розділу Конституції України, адвокатували прийняття закону України про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, за нашою ініціативою була заснована посада уповноваженого при Президентові України в справах кримськотатарського народу...

– Сьогодні здається, що раніше робота з інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство була інтенсивнішою. Працювала Рада представників народу при Президенті, обговорювалися і вирішувалися проблемні питання. Ця робота вже не актуальна?

– Ні, вона актуальна, але зараз все трохи інакше. Указ про Раду представників кримськотатарського народу ніхто не скасовував, він є. Але ситуація після 2015 року змінилася на краще. Відповідно до постанови ВР України від 20 березня 2014 року меджліс кримськотатарського народу є офіційним органом в Україні, кримські татари визнані корінним народом, місія України в ООН у квітні 2014 року публічно заявила про те, що Україна приєднується до Декларації ООН про права корінних народів.

Але, я буду з вами відвертий, щодо Криму в правовому полі країни є три проблеми, розв’язання яких ще належить знайти. Ми розуміємо, що статус Криму вимагає вдосконалення, але як це зробити? Коли ми говоримо про зміни в 10-й розділ Конституції України, то розуміємо, що для цього необхідні не менше 300 голосів у парламенті, які було складно знайти при Порошенкові. На жаль, немає політичної волі й у президентської більшості сьогодні. Ба більше, навіть якби були прийняті зміни, ці конституційні норми мають підкріплюватися відповідними законами. Таким чином потрібно прийняти закон України про корінні народи, внести поправки в десятки законодавчих актів. Також залишається відкритим питання зі змінами Конституції АРК, яку, ніхто не скасовував і, природно, вона діє і зараз, а наприклад, Прокуратура АРК використовує той самий прапор, яким користується окупаційна влада.

Конституція АРК також вимагає змін, але її не можна змінити, оскільки в нас немає легітимної Верховної Ради АРК. І ми вважаємо, що такий орган має бути на території України. Після окупації в Україні були відновлені деякі відомства автономної республіки, наприклад, представництво Президента, прокуратура, Нацполіція, але відсутній легітимний представницький орган Автономної Республіки Крим. Парадокс.

– Як це сталося і чи реально її створити в нинішніх умовах Криму?

– Це сталося після того, коли 11 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Севастопольська міська рада ухвалили декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 15 березня 2014 року Верховна Рада України (на підставі рішення Конституційного суду України в справі про кримський референдум і з посиланням на п. 28 статті 85 Конституції України 1996 року) достроково припинила її повноваження. В Криму настав період безвладдя. З цього дня потрібно було діяти і оголосити вибори нової Верховної Ради і провести її на материковій Україні раніше, ніж це зробила Росія. Але ми цей момент упустили, і 14 вересня 2014 року колаборанти провели вибори російської «держради». Так, вона – не законна, ми її не визнаємо, її не визнають міжнародні організації, її «закони» та рішення не мають юридичної сили, але в очах кримчан вони формально легітимізували себе як влада, частина кримчан за них голосувала.

У той період наші представники, і я зокрема, неодноразово приїжджали до Києва, і ми зустрічалися в ЦВК, але вирішити це питання не вдалося. В цей період кримського безвладдя в Україні повинні були провести вибори Верховної Ради АРК і створити легітимний орган, з яким зараз можна було б працювати зі зміни статусу Криму, адже сьогодні ніхто не може змінити Конституцію АРК, хоча сама вона діє. Адже ми змогли закликати кілька тисяч кримчан виїхати на вибори президента України в 2014 році, я думаю, вони б приїхали і на вибори Верховної Ради АРК, а ми допомогли б їм це зробити. І тоді ми могли б змінити і українське, і кримське законодавство.

Ба більше, зараз помітно, що кримчанам потрібні всі українські органи влади, що існували раніше. І ми пропонували створити їх на прикордонній території Херсонської області з Кримом, нехай навіть у якійсь скороченій моделі, але щоб люди могли приїхати з Криму й оперативно вирішити всі питання – оформити необхідні документи, хоча б свідоцтво про народження, або будь-які інші.

І третій шлях, найпростіший. Йдеться про закон про корінні народи України, в якому треба вказати дефініцію «корінний народ», його органи самоврядування, його представництво в органах влади, порядок взаємодії з ними. Ми підрахували, що прийняття такого закону вимагає внесення змін до інших законів – наприклад, у податковий і бюджетний кодекси, про об’єднання громадян, про культуру, про освіту, а також і в 10-й розділ Конституції.

Цей закон вирішував би багато проблем. Наприклад, якщо ми будемо відтворювати Раду представників, то це – шлях назад, знову в 1999 рік, а життя дуже змінилося. Головне, щоб такий закон вирішував питання взаємодії меджлісу й органів влади України з усіх питань. І навіть коли сьогодні пропонують Президенту України видати указ про взаємодію з меджлісом кримськотатарського народу, це – всього лише ситуативне вирішення питання, а не системне правове рішення, яке могло б регулюватися винятково законом.

– Чи правда, що створення кримськотатарської національно-територіальної автономії в Криму допомогло б вирішувати проблеми деокупації півострова і як саме?

– Безумовно. По-перше, це був би зовсім інший статус цієї території, і це підвищувало б його значимість в очах міжнародної громадськості. Кримськотатарський народ як корінний народ Криму в міжнародному праві – важливий інструмент тиску на Росію з метою відновлення цілісності України. Ми вважаємо Україну базою для реалізації прав свого народу, тому й Україна може використовувати кримськотатарський чинник у своїх інтересах.

По-друге, Україні необхідно було змінити топоніміку Криму, але не в межах декомунізації, а відповідно до закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Річ у тім, що вся світова картографія працює за даними тієї держави, яка є законним власником тієї чи іншої території, і весь світ на мапах читав б не російські назви, а історичні.

По-третє, передумовами автономії в Криму були вимоги кримськотатарського національного руху про відновлення Кримської АРСР, проте була створена територіальна автономія, фактично російський анклав на території України, яка була міною уповільненої дії і прецедентом для так званих «ЛНР», «ДНР», «ХНР» і всяких інших «НР» на території України, що може призвести до федералізації країни. Тому в інтересах України позбутися територіальної автономії і відновити національно-територіальну, як символ суб’єктності, як форму самовизначення корінного кримськотатарського народу та гарантії захисту жителів інших національностей.

При цьому я – прихильник того, що необхідно змінити зміст автономії, але назву потрібно було б залишити колишню. Так ми зберігаємо визначення системи управління – республіка. А також збереження колишньої назви – АРК – гарантує спадкоємність у міжнародних судах. Природно, має бути зазначено, що нова АРК є формою самовизначення корінного кримськотатарського народу та захисту прав інших народів, які проживають у Криму.

– Чи потрібен у цій ситуації закон про порядок деокупації Криму, в якому було б зазначено і форми відповідальності за діяльність у період окупації, і порядок відновлення колишнього статусу?

– Я думаю, що потрібна стратегія деокупації, в якій, крім уже прийнятого закону про тимчасово окуповані території, мають бути передбачені й низка законів, зокрема, й закон про перехідне правосуддя, зміни до кримінального кодексу. Має формуватися нова правова база, зокрема, й закон про корінні народи, і зміни до Конституції. Потрібно розуміти, що деокупація може відбутися дуже швидко, приблизно, як розпався Союз. Ми поки не знаємо, де зараз той «чорний лебідь» і який він, що прилетить до Росії і стане поштовхом для повернення Криму, але він обов’язково буде. Він уже десь летить, і нам треба готуватися.

Причому, необхідно розуміти, що повернення Криму може проходити і в кілька етапів, тому ми повинні бути до цього готові. Крім того, реінтегрувати Крим буде набагато простіше, ніж Донбас, бо в Криму не була пролита кров, там немає кровної образи, не буде кровної помсти. Звичайно, Росія залишить у ньому і п’яту колону і зробить багато «закладок», залишить диверсійні групи, зруйнує все, що можна, як вона завжди це робить. І Крим буде метатися, будуть спроби зробити його незалежним, хоча, з моєї точки зору, це – неможливо, і буде безліч інших пропозицій.

Але іншого шляху, окрім повернення під юрисдикцію України в Криму немає. Про це говорять багато чинників. Україна ще не втратила населення Криму, зокрема, й українську громаду, і кримськотатарський народ, серед яких ще сильні проукраїнські настрої. В Криму вже росте нове покоління, в школу пішли ті діти, які народжені вже після окупації, вони не знають України, але інформація про неї буде приходити до них поступово, тому в Криму назріває конфлікт поколінь. Деокупації сприяє також усе міжнародне співтовариство, і його тиск посилюватиметься однозначно, тому що Росія посилює дискримінацію кримчан. Нарешті, в Криму немає і не може бути іншого джерела води, крім України, а це – важливий чинник і тиску, і впливу.

– Політологи й історики висувають концепцію Нового Криму. Наскільки важливо її розробляти, і в чому вона має полягати?

– Звісно, в будь-якому разі Крим уже ніколи не буде таким, як був 2013 року. Коли ми повернемося, а, кажучи віршами Лілії Буджурової, ми неодмінно повернемося, Крим буде зовсім іншим, навіть не сьогоднішнім. Він матиме новий статус, там будуть зовсім іншими правові та суспільні відносини. І сьогодні важливо розуміти, що ми боремося не лише за територію або не лише за людей, а й за людей, і за їхні душі, і їхні почуття, і за територію. І я думаю, що попри нинішню інтенсивну колонізацію Криму мігрантами з Росії, в ньому все одно залишиться значний вплив української і кримськотатарської культури. І формувати новий Крим – це і означає розширювати вплив культури, притаманної йому з самого початку.

Автор: Микола Семена

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/eskender-bariyev-chornyy-lebid-dlya-rosiyi-vzhe-des-letyt)

Україна уважно стежить за російськими військовими навчаннями «Кавказ-2020» – РНБО

Ціна партійного егоїзму: чому він загрожує українській державності

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com