190 загиблих, понад 6500 поранених, понад 30 тисяч залишилися без даху над головою… Вибух у порту Бейрута стався у той час, коли лікарні заледве справлялися з кількістю хворих на ковід, коли Ліван перебував у складній економічній кризі. Мер Бейрута плакав перед камерами, розповідаючи про те, що пів міста зруйновано…

Причиною потужного вибуху стали 2750 тонн аміачної селітри, які упродовж шести років зберігали у порту Бейрута без дотримання заходів безпеки. Випадковість, халатність, недбальство, неправильне зберігання селітри… Версій багато, серед яких і теракт. Остаточні висновки – за розслідуванням. Серед потерпілих є й українці. Наша ексклюзивна розмова – з Надзвичайним і Повноважним послом України у Лівані Ігорем Осташем.

– Бейрутський вибух – третій за силою в історії людства після Хіросіми й Нагасакі, – розповів Ігор Осташ. – Аби зрозуміти його силу, варто подивитися на кратер, який утворився: 80 метрів завглибшки й 100 метрів завширшки. Кіпр, що на відстані близько 250 км від місця вибуху, відчув землетрус силою понад три бали! Наша резиденція, посольство, житло наших дипломатів – приблизно за 4 км від місця вибуху. У нашого консула вибило дві шибки, у резиденції посла постраждало одне вікно… 50 тисяч будинків зруйновано! Модерні будівлі, зведені за новітніми сейсмічними технологіями, понахилялися одна на другу. 30-поверховий будинок буквально притулився до такого ж поруч. За одну мить у Бейруті впало майже все скло – близько 5 тисяч тонн.

– Повторні вибухи у порту можливі?

– Після вибуху французькі й італійські експерти встановили, що, окрім нітрату амонію, там є інші контейнери з небезпечними речовинами. Тому можливе повторення вибухів. Ліванська армія працює, аби їм запобігти. Перевіряють усі склади, контейнери. Під час вибуху порозкидало багато контейнерів, у яких містяться небезпечні хімічні речовини.

– Здається, порту в Бейруті вже немає?

– Порту вже нема. І немає елеватора, який був унікальним. Цей елеватор – своєрідне знамення. Його спорудили чеські будівельники, які зводили будівлі у Хіросімі. Там під час вибуху усе впало, а ті будівлі вистояли. У Бейруті елеватор, який чехи будували у 70-х роках, прийняв на себе основний удар. Одна вибухова хвиля пішла у море, до Кіпру, друга – у місто. А третя, яка мала піти на другий бік міста, де розташований головний стратегічний об’єкт – аеропорт, пішла на елеватор. Він зруйнований, з нього посипалося зерно, переважно кукурудза. Зерна там не було багато, бо закінчувався сезон, але це – також втрата для Бейрута, бо все зерно стало непридатним для використання – через хімічні впливи. Порт Бейрута має намір відбудувати Франція.

– Кажуть, не обійшлося без російського сліду, адже власником судна з селітрою є бізнесмен із РФ…

– Так, власник судна – російський бізнесмен Ігор Гречушкін. Корабель, на якому була аміачна селітра, прямував до Африки, у Мозамбік. Зайшов у порт Бейрута, щоб довантажитись. Проте власник не зміг фінансово розрахуватися, і судно було заарештовано. Наше посольство рятувало українських моряків, які працювали на цьому судні й не отримали від власника зарплати. Моряки так і покинули судно, не отримавши грошей… Жага наживи призвела до такої жахливої трагедії. Селітра, вантаж цього судна, лежала на складах у порту Бейрута. У 20-х числах липня служба безпеки Лівану попереджала і президента, й уряд про те, що є велика небезпека такого вибуху. На жаль, не встигли відреагувати.

Рятувальна операція на місці вибуху

– Чи постраждали українці?

– Люди у Лівані знають, як поводитися під час землетрусу. За силою цей вибух можна порівняти з колосальним землетрусом. Одна українська мама тілом накрила свою дитину. Маму поранено, їй наклали у лікарні п’ять швів, а дитина – ціла. Світом пройшли кадри: няня під час вибуху хапає дитину, що стоїть на балконі, батьки накривають дітей своїми тілами… У нас є українка, Марина Седун, яка веде танцювальну групу «Весна». Живе дуже близько до місця вибуху. Була вся в уламках скла, у порізах, у крові. У вмонтованій шафці вдома Марина тримала дорослі й дитячі танцювальні костюми. Усе у приміщенні було знищено і зруйновано, єдине, що залишилося, – ці танцювальні костюми. Я написав на Фейсбуку пост, коли про це дізнався, що «все-таки весна у нас ще буде…». Серед потерпілих є й львів’яни. Тетяна Власенко, яка родом зі Львова, сильно постраждала: квартира, меблі, побутова техніка – все було знищено. Двоє дітей Тетяни дуже перелякалися. Психологічні втрати – такі у людей, що не скоро оговтаються… Через соцмережі ми попросили усіх потерпілих звертатися на гарячу лінію. Через громаду українців Лівану, через ініціативу «Друзі Лівану» проводили пошуки тих, кому потрібна допомога. Ми створили реєстр-список потерпілих, у якому вже є 20 сімей. Кількість у списку росте. За станом на 1 вересня надали матеріальну допомогу 43 громадянам України. Звернулися до глав українських церков – Епіфанія (ПЦУ) та Святослава (УГКЦ), які благословили наші ініціативи.

До речі, в Україні ми презентували документальний фільм «Український Ліван» тривалістю майже півтори години (я – автор сценарію). Фільм розповідає про історію українсько-ліванських взаємин – від святої Варвари, яка народилася у Лівані. У фільмі також йдеться про Агатангела Кримського, про святого Шарбеля – ліванського святого, про вшанування його в Україні.

– Як живуть українці у Лівані?

– У Лівані понад 4 тисячі українсько-ліванських сімей. У кожному селі, у кожному місті, куди би я не поїхав, зустрічав українців. Я об’їхав усі міста та села, де живуть українці. Мені казали, що, скажімо, у їхньому селі п’ять українських сімей, а там он весілля скоро має бути, чи у когось діти народилися… У мене було дежавю. Коли я був послом у Канаді, так само, куди не заїдеш, у прерії чи у холодніший регіон, всюди зустрічав українців. Часто канадські політики мені говорили: моя бабця – з України чи моя дружина – українка.

– Ліванські українці мають українські школи?

– Я приїхав у Ліван наприкінці 2016 року. Через деякий час було створено ГО «Громада українців Лівану» на чолі з Іриною Висотою, яка є частиною Світового конгресу українців (СКУ) і має пріоритетом навчання дітей українською мовою. Маємо кілька культурних центрів, де викладають українську. Посольство разом з громадою закупило підручники, забезпечені необхідним матеріалом для навчання дітей. Намагаємося йти углиб Лівану. Готували відкриття нового культурного центру у туристичній та історичній перлині Лівану, Біблосі, перед початком епідемії ковіду, але вона завадила. У цьому місті відкрили український сквер і встановили меморіальну дошку на честь відомого українського мандрівника й письменника Василя Григоровича-Барськома, який писав про Біблос. У цьому скверику стоїть робота київського скульптора Михайла Горлового «Берегиня».

– Яка зараз економічна ситуація у Лівані?

– Ліван останні 50 років дуже страждає. Десятки тисяч втрат під час громадянської війни, конфлікт із Ізраїлем, епідемія коронавірусу, економічна криза… Багато ліванців виїхали за кордон. Серед країн, які обирають, є й Україна. Україна для ліванців – приваблива європейська країна. Під час громадянської війни наші медики рятували тут людей. Працювали у таборах палестинських, сирійських біженців. А під час перебування миротворчого українського контингенту (2001−2006 роки) наші військові лікарі-волонтери також лікували тисячі ліванців.

У Лівані – катастрофічна економічна ситуація. Цікавий досвід для України – до чого може призвести оголошення дефолту… Зараз Ліван вступає у період відновлення, реконструкції. Сподіваюся, буде простір і для українських будівельників. У Лівані зараз харчова криза. Українці можуть допомогти, ми усіх залучаємо та запрошуємо.

– А як уже допомогла Україна після вибуху?

– Понад 12 годин на свято Спаса я провів у небі. О 7-й ранку ми вилетіли літаком Національної гвардії України за маршрутом Київ-Анкара-Бейрут-Київ і повернулися о першій ночі. Вдячні українській владі, яка прийняла рішення надати Лівану гуманітарну допомогу. Її розвантажили в аеропорту Бейрута ліванські військові. Ліванці просили Україну про медичні препарати, обладнання, продукти харчування та будівельні матеріали – скло, алюміній, дерево. Також Україна передала пшеничне борошно. Коли я вийшов з літака, зрозумів, наскільки ліванці вдячні Україні: були емоції, сльози.

– Вибух стався тоді, коли лікарні Бейрута були переповнені хворими на коронавірус…

– На початку ліванці потужно боролися з коронавірусом, й епідемія зійшла у країні до показника близько 20-30 випадків щодня. Ліванцям вдавалося відстежувати шляхи поширення інфекції. Людей, які привезли вірус та усіх контактних, ізолювали. Потім кількість випадків почала різко зростати, на початку серпня було близько 500 нових випадків щоденно. І тут стався страшний вибух… Війна, що тривала 25 років, економічна криза, епідемія, а тепер іще й вибух у порту. Ліван виснажений чорними смугами…

Фото з архіву Ігоря Осташа

Автор: Ірина Кушинська

Джерело: «Високий замок» (https://wz.lviv.ua/interview/420073-vybukh-u-beiruti-tretii-za-syloiu-v-istorii-liudstva-pislia-khirosimy-i-nahasaki)