Чиновники Іллінойсу планують демонтувати статую Stephen A. Douglas, встановлену біля Капітолію штату. За оцінками істориків, саме завдяки його активній політичній позиції у ХІХ сторіччі було створено сучасний штат Іллінойс. Проте рішення про демонтування статуї базується насамперед на причетності Douglas до рабства.
Про це повідомляє Associated Press.
У приміщенні Капітолію також висить зображення легенди Іллінойсу і давнього суперника Douglas Абрахама Лінкольна. Він свого часу висловив думки, які б тепер оцінили як расово некоректні: «Я не є і ніколи не був за те, щоб якимось чином забезпечити соціальну та політичну рівність білої та чорної рас. (...) Існує фізична різниця між білою і чорною расами, яка, на мою думку, завжди не дозволятиме обом расам співжиття на умовах соціальної та політичної рівності».
Якщо ж пам’ятник Douglas таки відвезуть на зберігання цієї осені, він стане останнім із цілої низки пам’ятників, від генералів Конфедерації до Христофора Колумба, які було демонтовано після масових протестів, пов’язаних із вбивством Джорджа Флойда. Щоправда, дискусій щодо демонтажу пам’ятника Лінкольну наразі нема.
Лінкольн вважав, що рабство було помилкою. Як і Douglas, він виступав проти, хоча у них були різні погляди стосовно скасування рабства. У 1858 році в Декларації незалежності було проголошено, що «усі люди створені рівними».
Внесок Douglas у розвиток економіки Іллінойсу та транспортної мережі важко переоцінити. Проте він зберіг 20% від сімейної плантації у Міссісіпі з 200 рабами. Цей факт змусив спікера Палати представників Іллінойсу в липні рекомендувати демонтувати статую Douglas із територію Капітолію.
Douglas неодноразово жартівливо називав Лінкольна «чорним республіканцем», що виступав за «рівність».
На думку Teresa Haley, яка очолює Спрингфілдське відділення NAACP, найстарішої у країні правозахисної організації, пам’ятник Douglas необхідно демонтувати, щоб продемонструвати нетерпимість до расизму та верховенства білих. Водночас вона вважає, що хоча Лінкольн і мав частково расистські погляди, він був президентом і визволив рабів.
Allen Guelzo, стипендіат Princeton University і триразовий лауреат премії Лінкольна, зазначив, що у 1847 році Лінкольн безуспішно презентував інтереси рабовласника Robert Matson на суді. Під час розгляду у справі Matson Лінкольн визнав, що раби були вільні, коли їх привезли на постійне місце проживання в Іллінойс. Водночас він стверджував, що Matson мав намір тимчасово розмістити Брайантів (рабів – ред.), тому на них поширювався виняток як на транзитних рабів. Він також надав докази, що підтверджували наміри Matson. Адвокат Фіклін захищав Брайантів, стверджуючи, що будь-яка людина у вільній державі стає вільною. Суддя округу Коулс став на бік адвоката. Він заявив, що дворічне перебування Брайантів в Іллінойсі перевищує будь-який можливий виняток для транзитного перебування (рабів – ред.), тож справа закінчилася звільненням Брайантів.
Guelzo у співавторстві створив п’ятирівневий аналіз прийняття рішень щодо демонтажу спірних пам’ятників. За його словами, якщо в Іллінойсі буде демонтовано статую Douglas, то така ж доля має чекати і на статую Лінкольна, чи пов’язані з ним художні полотна.
«Якщо образливі расові висловлювання є єдиним мірилом, яким ми сьогодні вимірюємо людей, їм доведеться зруйнувати пам’ятники всім людям, що з’явилися до 1950 року», – зауважив Guelzo.
Справу ускладнює ідея, що без Douglas, можливо, ніколи не було б Лінкольна. У 1858 році відбулася серія так званих Великих дебатів між Авраамом Лінкольном, кандидатом у Сенат Сполучених Штатів від Іллінойсу від Республіканській партії, та Douglas, який презентував Демократичну партію. Як відомо, до прийняття 17-ї поправки до Конституції 1913 року сенатори обиралися законодавчими зборами штатів. Відтак Лінкольн і Douglas намагалися отримати контроль над Генеральною Асамблеєю Іллінойсу для своїх партій. Під час дебатів обговорювали проблеми, з якими Лінкольн пізніше мав справу після перемоги на президентських виборах у 1860 році. Іллінойс був вільним штатом, тому головним питанням, яке обговорювали на усіх семи дебатах, було рабство у Сполучених Штатах, особливо його майбутнє розширення на нові території. Широке висвітлення дебатів у пресі зробило Лінкольна фігурою національного масштабу.
«Демонтаж цих пам’ятників чи знесення однієї статуї Douglas «стерло» б одну з найважливіших політичних дискусій, яку будь-коли проводили у країні», – каже Harold Holzer, лауреат премії Лінкольна та експерт Громадянської війни у Hunter College в Нью-Йорку. На його думку, Мері Лінкольн, яка підтримувала чоловіка, і Douglas – «це дві найкращі речі, які трапилися з Лінкольном».
Jim Edgar, республіканець із Charleston, зазначив, що, незважаючи на помилкову позицію Лінкольна, він дотримувався думки, що чорношкірі – одні з тих, кого «створили рівними», як це записано у Декларації незалежності. Це був радикальний погляд на той час, який постійно розвивався. Наприкінці війни Лінкольн підтримав громадянство для чорношкірих людей.
«Що стосується Douglas, після того, коли він програв президентські перегони Лінкольну в 1860 році, то став непохитним союзником і соратником Лінкольна», – нагадав Guelzo. І додав, що його передсмертні слова до синів у 1861 році були: «Скажи їм, щоб вони дотримувалися законів і Конституції».
Ці слова викарбовано на підніжжі пам’ятника, що стоїть біля Капітолія Іллінойсу.