rss
10/25/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Це цікаво \ Полярник Ігор Дикий — про свіжі враження від Антарктиди: «До нас у гості часто приходили пінгвіни»

Скрізь біло, подекуди пінгвіни… 24 українська антарктична експедиція замість року досліджень пробула на Антарктиді 13 місяців, а все через коронавірус. Розглядали варіант, аби полярники залишались на континенті ще на один «забіг». Однак минулося.

Кореспондентка «ВЗ» поспілкувалася з Ігорем Диким, науковцем, керівником 24-ї української антарктичної експедиції, про особливості полярного робочого дня, кліматичні зміни та футбол на найвіддаленішому континенті.

— Відігрілись у Львові?

— Вже відігрівся. Тішить не так тепло, бо в Антарктиді стає набагато тепліше. Найбільш приємне оку і душі те, що довкола зелень, трава, шум вітру і спів птахів… Бо там одноманіття.

— Річна експедиція (2019−2020 рр.) припала на рік шалених змін. В Україні відбулися вибори – і президентські, і парламентські. Як відбувається голосування на станції Вернадського?

— У нас навіть не двоє, а троє виборів було, бо ще обирали директора Антарктичного центру. На стінах був інформаційний куток, все, як прописано чинним законодавством, — класична виборча дільниця у мінімізованому вигляді. Члени дільниці — самі ж полярники, п’ять осіб брали участь у голосуванні.

Вибори — це важливо, ми всі громадяни України, і станція — це частина нашої держави на шостому унікальному континенті за 15 тисяч кілометрів. Бюлетенів не привозили, давали сканкопії через Інтернет, так прописано у законодавстві. Процедура аналогічна: та сама урна для голосування, контрольні листи, підрахунок голосів…

— А як сприйняли новину про пандемію коронавірусу у світі ?

— Ми мали інформацію навіть швидше, ніж отримали з Антарктичного центру та з кораблів… Але для нас це було щось далеке. А коли пандемія набрала обертів, отримали лист про те, що потрібно закривати станцію для відвідування інших кораблів. До нас ще встиг прибути сезонний загін науковців (17 осіб). Тоді вже постало питання, як бути з нами (24-ою науковою експедицією. — Ред.), бо потрібно було змінювати експедицію: корабель, який привіз нову групу полярників, нас повинен забрати, а сумарно вже було майже 30 людей. Логістично і психологічно було важко. Розглядався варіант, якщо нас не зможуть замінити — залишатись на зимування на другий рік… Але не було вирішено проблему провіанту та ресурсу на таку велику кількість людей…

— 24 експедиція стала рекордною. Ви знайшли печеру, підльодовикове озеро…

— Відкриттів багато зробили…Тепер їх треба оформити і описати, бо можна відкрити Америку, а потім з’ясується, що це відкриття вже було.

Ми вперше зафіксували у липні (а це в Антарктиді середина зими) плюс 5 градусів, океан не замерзав, виходили на човнах і зафіксували, що посеред зими плавають кити групами по 20 осіб. Раніше кити (вони ссавці) відпливали у відкритий океан, їм треба дихати. Це свідчить, що змінюється екосистема та клімат.

Крім того, нам вдалося віднайти велику печеру. Це не та сама, яку знаходили декілька років тому. Льодовик змінюється, попередня печера зруйнувалась і утворилась інша: тріщини пов’язані з таненням льодовика. Ми знайшли вхід з іншого боку і печерні зали до 12 метрів у висоту. Озер знайшли багато. Вони утворюються під час танення. І у печері було озеро завглибшки вісім метрів.

Ще одне відкриття зробили, коли працювали з сезонним загоном. Ми ходили у глибину материка, на гору Пірі, і віднайшли скельні виходи та особливі породи мезозойської ери. У знайдених осадових породах можна шукати рештки динозаврів, які є в Антарктиці.

А ще рекорд: у складі 24-ої експедиції був Антон Омельченко. Його прадід, теж Антон Омельченко, був у першій експедиції Роберта Скотта на Південний полюс 1911 року. Це перший українець, який став ногою на антарктичний материк.

— У чому престиж того, що Україна має свою станцію — станцію Вернадського?

— Насамперед — це престиж для розвитку наукової галузі. Антарктида — унікальний науковий континент, заповідник, де проводять дослідження глобального планетарного масштабу. Це континент-індикатор того, що відбувається з екосистемою планети.

Престиж присутності ще в тому, що в Антарктиці великий запас корисних копалин: води, нафти, вугілля, дорогоцінних металів… Однак зараз геологічні дослідження заборонені протоколом.

Ще один «бонус» того, що є антарктична станція — наявність квот на вилов промислових видів риби, ракоподібних у водах Антарктики.

Наша станція розташована посеред океану, на острові Галіндез. Навіть природними, кліматичними та температурними умовами відрізняється від інших станцій. У нас тепліше, але є інші «екстрими»: шторми, вітри, крига.

— Розкажіть про розклад дня і особливості перебування в Антарктиді.

— День науковця залежить від погодних умов. Нема чіткого підйому і сніданку для всіх, він розтягнутий. Бо люди можуть працювати до третьої ночі і вставати об 11−12-й. Записують на дошці, щоб черговий розбудив. Хтось встає рано, але й раніше лягає. Сніданок робить кожен собі сам. А далі працюєш за планом: якщо добра погода і можна вийти на човні в океан, де відібрати проби, а потім обробити зразки вже в лабораторії. Такий рутинний робочий день.

Є ще чергування. Денне: о восьмій ранку треба змінити нічного чергового — і до 12-ої ночі. Щодві години черговий робить обхід станції, перевіряє модулі, допомагає на кухні готувати, миє посуд.

На нічне чергування людина заступає на цілий тиждень. Тоді свою роботу робиш опосередковано, вдень спиш у спеціальній кімнаті на стриху, вночі чергування: щогодини обхід, а тоді на вулицю з лопатою — і чистиш проходи між модулями. Крім того, повністю прибираєш станцію.

Субота — робочий день, але ввечері — святкова вечеря, це така собі психологічна розрядка, щоб люди у буденності не втрачали відчуття реальності. Коли збираємось за столом, можна випити вина, кухар готує щось смачненьке. Але тут головне спілкування: говоримо, як минув тиждень, про що написали з дому, про політику, потім — шахи, більярд, дартс… Організовували футбол, у нас були матчі…

— Як воно: грати в Антарктиді у футбол?

— Поле — невелике замерзле озерце, але ми снігоходами розчищаємо… Гра триває недовго: 10 хвилин, бо сильна віддишка у тих умовах.

— Пінгвінів багато?

— Достатньо. Їх стає все більше і більше. Є антарктичний вид, який витримує холод (Аделі) та імператорський пінгвін, який заходив «у гості»: великого зросту пінгвін, здалеку можна подумати, що людина йде. І королівський теж приходив «у гості». Це унікально: королівський та імператорський пінгвіни живуть у різних куточках, але припливали до станції.

Є ще такий вид — пінгвін «Дженту». Він теплолюбний, і зі зміною клімату наступає на острови. Ще до 2000-х років тут не було жодного гнізда, а тепер понад 1000 гнізд лише на нашому острові. Вони витісняють аборигенні види пінгвінів і з кожним роком проходять все далі на південь. Ми спостерігаємо за ними, коли роблять кладки, за допомогою мережі камер. На основі цього робимо висновки, як змінюється екосистема і як бути далі з кліматичними змінами.

— Це правда, що науковці ведуть «пінгвінячий акаунт» у Фейсбуці?

— Так, це «ноу-хау» 25-ої експедиції.

Фото з Фейсбуку Ігоря Дикого

Автор: Ольга Матейчик

Джерело: «Високий Замок» (https://wz.lviv.ua/interview/417061-do-nas-u-hosti-chasto-prykhodyly-pinhviny)

Місія «Марс»: чи сягне людство Червоної планети у XXI столітті?

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com