Напади на пожежників і поліцію в останні кілька тижнів – не новина. Я пішов на службу в пожежне управління Сан-Франциско у 1966-му році. Всього за кілька років військовослужбовці Національної гвардії були розподілені за кількома пожежними частинами у районах, де жили переважно афроамериканці. Місцеві мешканці кидали каміння, шматки бетону, а іноді й банки з консервами у пожежників на виїзді. Я вже не пам’ятаю, чи спромігся хтось придумати «виправдання» для такої поведінки наприкінці 60-х.

У 1992-му році, після заворушень ім. Rodney King у Лос-Анджелесі, ми знову зазнали нападу з боку жителів тиx кварталів, цього разу – із застосуванням вогнепальної зброї. Коли «рота гаків і сходів» поверталася на базу після пожежі, поруч із пожежною машиною їхав автомобіль із молодими чорношкірими чоловіками. Один із них висунувся з пасажирського вікна й вистрілив із пістолета у пожежника, що стояв на підніжці. Куля малого калібру не зачепила внутрішні органи; через кілька місяців він повернувся на роботу.

Приблизно тоді ж пожежників було обстріляно під час виїзду на виклик у ще один квартал із переважно чорним населенням. Кілька людей сховалися під машинами. Куля зрикошетила від дорожнього покриття і потрапила у лікоть одного з наших хлопців. Через рік після операції та реабілітації він повернувся до відділення. Обидва хлопці, які отримали кулі, були, як і я, синами пожежників Сан-Франциско.

Нашу насосну роту викликали загасити палаючу траву, оскільки вогонь піднімався пагорбом вгору до житла. Це відбувалося біля майже повністю чоpнoгo гeтo, де сім’я О. Дж. Сімпсона та інші чорношкірі жили у будинках, побудованих під час Другої світової війни. Коли ми тягли шланги вгору сухим пагорбом, поруч із нами почали падати шматки бетону. Ми глянули вгору і побачили, як молоді чорношкірі сміються і кидають ще шматки бетону. Наш старший сказав: «До дідька таку роботу, йдемо звідси», і ми дозволили траві горіти далі біля їхнього наданого державою житла.

Бійці пожежної частини №17 на Шафтер-авеню, у районі Бей-В’ю / Хантерс-Пойнт, називали свою станцію «Форт Шафтер», і не дарма. Афроамериканці вигадали новий спосіб завдавати їм неприємностей. Вони завозили або затягували старі розбиті автомобілі у закапелки та підпалювали їх. Викликані екіпажі з насосної роти не могли під’єднатися до гідранта. Вони під’їжджали якомога ближче до палаючого автомобіля і використовували свій 400-галонний бак, аби загасити вогонь. Тоді починалося найцікавіше.

Із дахів молоді хлопці закидали пожежників банками з консервами, знаючи, скільки часу потрібно, аби розвернути машину й вибратися. Пожежники були сидячими мішенями. Але вони зробили висновки. Коли потім надходило чергове повідомлення про палаючий автомобіль у закапелку, водій подавав пожежну машину задом до палаючого автомобіля, аби можна було швидше втекти.

Пожежники «Форту Шафтер» отримали ще один новий урок від місцевих жителів, яких вони повинні були захищати. У День подяки сигнал тривоги надійшов із найдальшої частини зони реагування «Форту Шафтер». Хтось увімкнув сигнал на вуличному боксі. Хлопці схопилися у свої машини й помчали до боксу, залишивши відчиненими великі ворота, що зачинялися вручну. Пожежники Сан-Франциско робили так десятиріччями.

Це була фальшива тривога. Коли дві роти повернулися назад, вони виявили, що всю їжу, приготовану для святкування Дня подяки, вкрадено, як і телевізор в обідній зоні. Незабаром після цього Сан-Франциско витратив багато коштів на встановлення воріт з електронним управлінням у всіх пожежних депо. У невдячності немає нічого нового.

Автор: Robert Charles

Джерело: American Renaissance (https://www.amren.com/blog/2020/07/black-attacks-on-firemen-california/)