Войцех Станішевські, бурмістр Бжостка (Польща)

Із часом дедалі більше стає знань про те, що в 1920 р. ми мали ширшу політичну ідею, ніж досі собі уявляли.

Один із британських дипломатів, складаючи список битв, що справили найбільший вплив на світову історію, поставив Варшавську під номером 18. Відбулася вона 13-15 серпня 1920 р. на околиці польської столиці. Очевидно, питання – дискусійне, чи фактично мала таке значення, чи справді (як казав Михайло Тухачевський) шлях до світової революції лежить на трупі білої Польщі, чи могла більшовицька революція поширитися на Німеччину, а потім – на всю Європу. Одне видається беззаперечним – чим далі ми від тієї битви, тим парадоксально більше дізнаємося про неї.

У Польщі до 1939 р. ця подія мала своє поважне значення, а після 1945 р. (з причин, очевидно, політичних) цілком маргіналізувалася, ледь згадувалася у польських шкільних підручниках. Ще менше інформації на тему Варшавської битви поширювалося в Україні, хіба що згадувалися «петлюрівські бандити». Бракувало серйозних наукових досліджень. Зазначена вада поєднувалася з відходом старших поколінь, які безпосередньо брали участь у тих подіях. Зрештою, після падіння комунізму та розпаду СРСР у живих залишилося небагато ветеранів, які творили події та могли про них розповісти. Криза перших років новонароджених демократій також не сприяла науковому дослідженню, але вона стала початком іншого погляду на війну 1919-1921 рр.: відкривалися нові документи, встановлювалися нові факти. Це дозволило отримати нові інтерпретації подій, що вплинули на результат Варшавської битви та всю війну.

Протягом перших років після падіння комунізму в Польщі зверталася увага на винятково польський характер цієї перемоги, підкреслювалася домінуюча роль провидіння Божого, яке за допомогою «Дива на Вислі» прогнало більшовиків із-під Варшави. Однак кожна наступна річниця повільно додавала нову інформацію та нові інтерпретації. Останні роки в Польщі дедалі більше акцентується на ролі та участі у тій боротьбі воїнів Української Народної Республіки. Це стосується не лише дедалі частіше презентованих нових публікацій польських, українських та навіть британських істориків (Норман Девіс), але, що цікаво, – просвітництва поляків за допомогою кінопродукції, а тепер також й ініціатив місцевого самоврядування. Великий прихильник взаєморозуміння та тісної польсько-української співпраці, добре знаний у Польщі та досить добре в Україні режисер Єжи Гофман у своєму фільмі «1920. Варшавська битва» одним із перших нагадав полякам про війська отамана Петлюри, які воювали поруч із ними. У такий спосіб він показав звичайній польській аудиторії, яка не розуміється на історичних дебатах, що ми мали значну підтримку в тій смертельній битві. Фільм мав велике виховне значення, адже потрапив до широкої аудиторії та закріпив знання про польсько-український союз – тему, яка кілька разів з’являється у фільмі, у контексті, що відповідає історичній правді. Особливо той фрагмент, коли Пілсудський, дивлячись на карту, каже: «Місто Замостя захищає генерал Безручко з українцями, які скоріше помруть, ніж пропустять Будьонного».

Польські окопи під Мілосною, серпень 1920 р. / Фото із сайту Wikipedia.org

Ще недавно ім’я Марка Безручка було відоме лише вузькому колу істориків, які займаються цим періодом. Тим часом кілька днів тому у Варшаві одна з нових міських площ у районі Вола, що розташована біля кладовища, де покоїться Безручко, названа на честь генерала. Місце прикрашає пам’ятна дошка на його честь. Історія також цікава тим, що захист Замостя, яким командував Безручко, мала величезний вплив й на результат останнього та найбільшого кавалерійського бою ХХ століття – біля Комарова. Саме вперта та жорстока оборона міста 6-ю Січовою стрілецькою дивізією генерала Марка Безручка зупинила 1-ю кінну армію Будьонного разом із тодішнім політичним комісаром Йосипом Сталіним та не дозволила їй піти до Варшави на допомогу Тухачевському. Опір виявився настільки запеклим, що не лише зірвав допомогу для відступаючого Тухачевського, але й дозволив переможним полкам польської кінноти дістатися до Варшави та оточити Будьонного під Комаровим. Якщо хтось запитує, чому раніше ніхто не знав про генерала Безручка, то додам таке: присутній на відкритті пам`ятної таблиці у Варшаві родич генерала, який живе у Маріуполі, ніколи нічого не чув від свого батька (помер у 1981 р.) про родича-генерала. Лише тітка у 1993 р. вперше сказала йому, що нібито «петлюрівський бандит Марко Безручко» був його дядьком. Цей приклад – чи не найкраща ілюстрація того, що я згадував на початку: чим далі від битви, тим більше ми знаємо про неї.

Окрема справа – нова ситуація, пов’язана з поширенням у Польщі знань про Варшавську угоду квітня 1920 р. між Пілсудськими та Петлюрою й спільною боротьбою з більшовиками. Не вдаючись до оцінок самої угоди в Польщі та в Україні, варто зазначити: дедалі більше стає знань про те, що в 1920 р. ми мали ширшу політичну ідею, ніж досі собі уявляли. Тоді вона зазнала невдачі з багатьох причин, але стала ще одним елементом ланцюжка польсько-української співпраці, який об’єднує та зв’язує, а не роз’єднує.

Генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко

Шкода, що ця політична ідея Пілсудського та Петлюри не вдалася, але, можливо, виправданою є така думка: в Україні у 1920 р. більшовики могли розраховувати на часткову підтримку чи просту байдужість втомленого суспільства, а в Польщі їх ніхто не чекав. Тому опір набував масового характеру, піднялася патріотична хвиля, з’явилося почуття необхідності відстоювати віру проти «антихриста», а на чолі опору став лівоцентристський уряд, позбавляючи більшовиків аргументів щодо Польщі як країни «експлуатації трудящих мас».

Відлунали урочистості 100-ї річниці Варшавської битви. У травні промайнуло 100-річчя спільного параду в Києві. Варто лише пошкодувати, що під час основних святкувань спільного так і не було, адже, за всієї належної поваги, присутність обох країн на рівні послів – занадто мало. На щастя, справу до своїх рук взяли насамперед (що надзвичайно важно) звичайні люди. Як виявилося, десятки громадян України та Польщі по обидва боки нашого спільного кордону підтримують контакти та приязні стосунки між собою. У соціальних мережах оприлюднені десятки фоторепортажів про поїздки до місць, що пов’язані зі спільною боротьбою польських та українських військ із більшовиками. Вони показують: крім того, що нас розділяє, є багато того, що нас поєднує. Це лише необхідно показати. Аби не пандемія, органи місцевого самоврядування Польщі та України, ймовірно, могли проявити більше активності у порушеному питанні, а Варшава як столиця Польщі з площею, названою на честь генерала Безручка, була б єдиною у таких акціях. Шкода, що під час травневих урочистостей на Дніпрі та серпневих – на Віслі шанс зібратися разом втрачено. Втім, вважаю, що і тут час працює на нашу користь, а наступні ювілеї щоразу матимуть дедалі більше й більше спільних акцентів.

Автор: Войцех Станішевські, бурмістр Бжостка, Польща

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/varshavska-bytva-ukrayinski-akcenty)