rss
09/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Здоров’я \ Коли очі не хочуть бачити

На початку серпня своє професійне свято відзначають офтальмологи. Роботи у них з роками побільшало: хвороби очей стали дуже поширеними не лише серед дорослих, але й у дітей. Дедалі більше дітлахів змушені носити окуляри. Виявляється, у цій ситуації можуть зарадити не тільки офтальмологи, але й психологи.

Звідки взялася така тенденція, і що з цим робити, дізнавався «Галицький кореспондент».

У гаджетах і вчаться, і відпочивають

Щодня з-поміж 10 маленьких пацієнтів десь у п’ятьох виявляють проблеми із зором. Про це розповідає офтальмолог Івано-Франківської міської дитячої поліклініки Валентина Лимар. А цієї весни й осені через коронавірус скасували профілактичні медичні огляди у дітей, і це теж може погіршити ситуацію.

За інформацією міського департаменту освіти і науки, торік в Івано-Франківську обстежили 17 827 школярів, серед яких у 721 дитини виявили порушення гостроти зору. Цього року серед обстежених 22 386 школярів порушення зору діагностували у 1023 дітей.

Найпоширенішою очною недугою серед дітей зараз є міопія (короткозорість). Якщо раніше її набували переважно у школі, то сьогодні короткозорість уже «помолодшала» – її виявляють у дітей віком два-три роки. Невтішна тенденція почалася після 2000 року і відтоді прогресує через постійно зростаючу популярність різноманітних ґаджетів. Тепер діти там і вчаться, і відпочивають.

Валентина Лимар пояснює, що непомірне зорове навантаження, особливо на близькій відстані, виснажує ще не сформований зоровий апарат малюка. Навантаження на очі збільшується через постійне фокусування не тільки на зошитах і книжках, але й на різних ґаджетах: комп’ютерах, планшетах, ноутбуках і найгірше – на телефонах. Адже чим менше зображення, тим більша зорова напруга. Часто діти ще й нахиляють при цьому голову, що додатково порушує кровообіг.

За словами офтальмолога Тетяни Гром’як, те зорове навантаження, яке в дорослому віці може закінчитися просто втомою очей, у дітей здатне перейти, наприклад, у міопію. Адже система дитячого організму – дуже лабільна, вона маніфестно реагує на подразники.

«У моєї 11-річної доньки в класі навчаються 35 учнів, із них десятеро вже носять окуляри для зору», – розповідає франківчанка Лідія Шевага. Кілька років тому у донечки Анни виявили міопію. Причому зовсім випадково. Коли Ліду оглядав офтальмолог, дівчинка і собі захотіла перевірити зір. Міопія виявилася набутою і слабкого ступеня. Зараз Анюта – під постійним спостереженням, адже дитина росте, і дефект зору може збільшуватися.

Мама розповідає, що тепер донька значно більше усвідомлює цінність здорових очей, тому щодня виконує спеціальні вправи, хоча іноді й лінується. До того ж, Анюті обмежили «екранний» час – з восьми годин до двох-трьох загалом протягом дня. Також раз на пів року дівчинка протягом місяця приймає якісні препарати омега-3, які зміцнюють судини, а ще пропиває концентрований екстракт чорниці, який також добре впливає на зміцнення очей.

Не панікувати

Як дізнатися, що в дитини є проблеми із зором? Бо ж сам малюк не завжди зможе це зрозуміти. А тим паче дитина, яка погано бачить від народження, – вона ж ніколи не поскаржиться, тому що не знає, як це – бачити добре.

У ранньому віці вада зору може проявлятися як плаваючий погляд. Дитина може не слідкувати за предметами на різних відстанях, не оглядатися, коли хтось заходить до кімнати, реагувати лише на звуки. Дитина може підходити ближче до телевізора, мружитися, ближче нахилятися до книги, наближати до очей іграшки.

Від ґаджетів нікуди не подінешся. Але багато лікарів рекомендують не показувати їх дітям до чотирьох років. Валентина Лимар називає великою помилкою, коли батьки, забавляючи чи заспокоюючи дитину, одразу вмикають їй мультики на телефоні, планшеті чи комп’ютері. Тобто оченята уже з раннього віку звикають до ґаджетів.

Також важливо дозувати «екранний» час. Для дошкільного віку оптимальний – не більше ніж пів години на день. Для шкільного – до години з перервами.

А ще ватро робити невеликі перерви, виконувати вправи для зорової гімнастики. Суть – у тому, аби переводити погляд на далекі об’єкти, наприклад, можна подивитися, що діється за вікном. «Я знаю, що вже в другому класі діти вчать інформатику, – каже Валентина Лимар. – Але є такі випадки, коли вчитель замість того, аби проводити урок, просто залишає дітлахів у класі, дозволяючи їм бавитися у комп’ютерні ігри».

Тетяна Гром’як радить прогулянки на свіжому повітрі кожного дня щонайменше дві години. Насправді вони – дуже корисні для очей, адже погляд постійно зосереджений на дальніх об’єктах, що допомагає розслабити внутрішньоочні м’язи. Також варто не забувати про такі ігри, як бадмінтон чи теніс – постійне переведення погляду з далекої відстані на близьку слугує чудовим тренуванням для очей.

Якщо дитині виписують окуляри, батькам не треба панікувати. Багато людей думають, що це – вже на все життя, що це – гірше для розвитку зору тощо. Насправді це – не так. Окуляри – важливі не лише для корекції зору, але й для правильного розвитку очей дитини. Валентина Лимар рекомендує ще й одягати діткам спеціальні окуляри під час роботи з планшетом чи комп’ютером – незалежно від того, чи є проблеми із зором.

Своєчасна діагностика порушень зору у дітей – дуже важлива. Поки малюк ще не говорить, офтальмолог не зможе чітко визначити гостроту його зору за таблицею. Але він може дослідити рефракцію ока, перевіривши, чи немає вроджених короткозорості, далекозорості, астигматизму.

Треба, щоб дитину показували офтальмологу тричі на першому році життя – у три місяці, шість місяців та в рік. Далі має бути огляд у три роки. Потім – перед школою.

Інколи патологію, особливо вроджену, спадкову, можуть помітити самі батьки. На фотографії зі спалахом одна зіниця світиться рожевим кольором, а інша – не світиться або тьмяна. Навіть у такий спосіб виявляють вроджену катаракту, вроджене відшарування сітківки, інші патології.

Організм так рятується

Цікаво, що хвороби очей, як і багато інших недуг, можуть мати і психоемоційні причини – організм так рятується. Про це добре знає дитячий психолог Ірина Волощук. Вона пояснює, що спадкові чи вроджені порушення зору в дітей можуть свідчити про певні деструктивні життєві установки чи підсвідомі програми, які передаються з покоління в покоління і не змінюються.

Якщо ж ідеться про набуті дефекти зору, то може бути дуже багато психоемоційних причин, які визріли конкретно у цієї дитини чи її батьків. Бо ж у ранньому віці хвороби дітей – це часто наслідок чи прояв психоемоційних проблем батьків. Дитячі недуги слугують своєрідним посланням для мами і тата. Нерідко дитина у такий спосіб робить видимим те, що є невидимим для батьків. Тобто у малюка погіршується зір, бо батьки не хочуть чи бояться щось бачити у своєму житті.

З іншого боку, основна причина погіршення зору може бути і в особистому світосприйнятті дитини, її індивідуальній чутливості. Основні рушії тут – страх і печаль. Якщо говорити про останнє, то йдеться про сильне внутрішнє озлоблення, яке дитина чомусь не може проявити. Наприклад, батьківська установка бути постійно чемною, не можна плакати, не давати здачу, коли ображають тебе або когось тощо.

«Батькам треба дозволяти дитині виражати емоційну реакцію, повністю проживати її, – каже Ірина Волощук. – Якщо ця реакція – зі сльозами, нехай дитина поплаче. Звісно, якщо це – не маніпуляція. Але буває так, що діти навіть на самоті не дозволяють собі плакати. І звісно, що потім у них реагують очі, наприклад, постійно сльозяться. Функція очей – не лише у тому, аби бачити, але й аби плакати. Пам’ятаю дівчинку, яка не могла собі дати раду з очима, вони весь час сльозилися. Її мама, дуже хороша і любляча, ніяк не давала дитині можливості розслабитися – донька мала бути ідеальною у всьому. Та жінка постійно казала дитині: «Ти що, не бачиш, що тут не до кінця чисто? Ти що, не бачиш, що це зроблено неправильно?» І дівчинка й справді на фізичному рівні з часом перестала нормально бачити».

Дитина також може втрачати зір через страх побачити якогось персонажа, котрим її лякали, наприклад, кажучи: «Якщо не перестанеш вередувати, прийде злий дядько (поліція, бабай тощо) і забере тебе». Іноді батьки полюбляють страхати тим, що підуть і більше не повернуться. Якщо дитина в це повірила – тоді одразу з’явиться психосоматика.

Психологиня пригадує хлопчика, який часто кліпав очима. З’ясувалося, що він дуже злякався великого собаки. Мама дитини дотримувалась рекомендацій психолога і щоразу, коли вони з сином бачили пса, жінка брала хлопчика на руки, і вони разом роздивлялися собаку, гладили його. Коли дивитися і пізнавати те, чого боїшся, воно стає зовсім не страшним. Так у дитини зник страх і перестали сіпатися повіки.

Руйнівний вплив на очі може мати і якась моторошна подія, яку дитина побачила. Наприклад, сварки чи насильство в сім’ї, крик, від якого їй постійно хочеться заплющити очі, більша любов батьків до іншої дитини і т. д.

«Усі ці стреси можуть впливати на дитину, лише якщо глибоко закріпилися в її свідомості, – пояснює психолог. – Якщо ж малеча повністю прожила це з батьками, проговорила, виплакалася, викричалася, то навряд чи це буде мати подальший вплив на її здоров’я».

Автор: Наталя Мостова

Джерело: «Галицький кореспондент» (https://gk-press.if.ua/koly-ochi-ne-hochut-bachyty/)

Віктор Токарев: «Відколи працюю у реанімації, таких легень ще не бачив…»

Ольга Сахневич, лікар-інфекціоніст: «Вірусів побільшає, зокрема, завезених, яких ми не знаємо»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com